Атаров Микола Сергійович
Микола Сергійович Атаров (рос. Николай Сергеевич Атаров; нар. 25 серпня 1907, Владикавказ — пом. 12 вересня 1978, Москва) — російський радянський письменник, кіносценарист; член Спілки письменників СРСР з 1940 року. Чоловік письменниці Магдалини Дальцевої[3].
Атаров Микола Сергійович | ||||
---|---|---|---|---|
рос. Николай Сергеевич Атаров | ||||
Народився | 12 (25) серпня 1907 або 25 серпня 1908[1] Владикавказ, Російська імперія[2] | |||
Помер | 12 вересня 1978[1] Москва, СРСР | |||
Поховання | Нове Донське кладовище | |||
Країна | Російська імперія СРСР | |||
Діяльність | письменник, редактор | |||
Alma mater | Північно-Осетинський державний університет імені Кости Хетагуроваd (1928) і Q86684623? | |||
Заклад | Q16679987?, Літературна газета і Moskvad | |||
Мова творів | російська | |||
Роки активності | 1936 — 1971 | |||
Жанр | проза і повість[d] | |||
Членство | СП СРСР | |||
Партія | ВКП(б) | |||
Нагороди | ||||
| ||||
Біографія
ред.Народився 12 [25] серпня 1907 року в місті Владикавказі (нині Північна Осетія, Росія). В рідному місті закінчив середню школу № 5; у 1928 році там же літературний факультет Горського педагогічного інституту, у 1930 році Вищі курси удосконалення викладачів мистецтвознавства в Ленінграді.
Почав друкуватися в 1930 році в журналах «Наші досягнення», «Червона новина» та інших. Під час німецько-радянської війни з 1941 року служив у Червоній армії. Мав військове звання майора[4], був військовим кореспондентом. Член ВКП(б) з 1947 року.
Помер в Москві 12 вересня 1978 року. Похований в Москві в 22-му колумбарії Донського цвинтаря[3].
Творчість
ред.- «Начальник малих річок» (1936);
- «Повість про перше кохання» (1954; однойменний фільм, 1957);
- «Смерть під псевдонімом» (1957);
- «Коротке літо в горах» (1965);
- «… А я люблю коня» (1970);
- «Календар російської природи»;
- «Араукарія»;
- «Переливчаста музика»;
- «Ізба»;
- «Ваги і санки»;
- «Набат»;
- «Санта-Лючия»;
- Коротке літо в горах (1963)
- Хомут для Маркіза (1977).
Нагороди
ред.Нагороджений:
- орденами Червоної Зірки (20 листопада 1943)[4], Трудового Червоного Прапора (24 серпня 1977; за заслуги у розвитку радянської літератури та у зв'язку з сімдесятиріччям від дня народження)[5];
- медалями «За оборону Ленінграда», «За визволення Белграда», «За взяття Будапешта», «За взяття Відня», «За перемогу над Німеччиною»[4].
Примітки
ред.- ↑ а б Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги / под ред. Н. Н. Скатов — 2005. — С. 126–127. — ISBN 5-94848-245-6
- ↑ Атаров Николай Сергеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б Атаров Николай Сергеевич / …Где дремлют мёртвые…(рос.)
- ↑ а б в Атаров Николай Сергеевич / Подвиг народа. [Архівовано 4 жовтня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Ведомости Верховного Совета СССР № 35 (1901) от 31 августа 1977 года. Сторінка 5999. [Архівовано 28 лютого 2020 у Wayback Machine.](рос.)
Література
ред.- Атаров Николай Сергеевич // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).