Астрильд зелений
| Астрильд зелений | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
![Зелений астрильд (ліс Будонґо[en], Уганда)](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Green-backed_Twinspot_-_Budongo_-_Uganda_06_4855_(22568909327).jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Mandingoa nitidula (Hartlaub, 1865) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Estrelda nitidula Hypargos nitidula Hypargos nitidulus | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Астри́льд зелений[2] (Mandingoa nitidula) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Мешкає в Африці на південь від Сахари. Це єдиний представник монотипового роду Зелений астрильд (Mandingoa).
Опис ред.
Довжина птаха становить 9-11 см, вага 8,5-10 г. У самців голова і верхня частина тіла зеленуваті, надхвістя має оранжевий відтінок. Горло і "маска" на обличчі червонуваті, верхня частина грудей червонувата або оливкова, в завлежності від підвиду. Решта нижньої частини тіла чорна, поцяткована чіткими округлими плямками. Очі червонувато-карі з рожевуватими кільцями, дзьоб чорнуватий, іноді з червонуватим кінчиком, лапи тілесного кольору.
Самиці мають менш яскраве забарвлення, "маска" на обличчі у них блідіша і менш виражена, груди тьмяно-оливково-сірі. У молодих птахів верхня частина тіла ще більш тьмяна, "маска" слабо виражена, нижня частина тіла загалом тьмяно-оливково-сіра, поцяткована кількома білими плямками, нижні покривні пера хвоста оливково-коричневі.
Підвиди ред.
Виділяють чотири підвиди:[3]
- M. n. schlegeli (Sharpe, 1870) — від Сьєрра-Леоне і Гвінеї до західної Уганди, ДР Конго і північно-західної Анголи;
- M. n. virginiae (Amadon, 1953) — острів Біоко;
- M. n. chubbi (Ogilvie-Grant, 1912) — Ефіопія, Кенія, Танзанія, північний схід Замбії і північ Малаві;
- M. n. nitidula (Hartlaub, 1865) — південь Малаві, Зімбабве, Мозамбік і схід ПАР.
Поширення і екологія ред.
Зелені астрильди широко поширені в Субсахарській Африці, від Гвінеї на схід до Ефіопії і на південь до ПАР, однак їх ареал дуже фрагментований. Вони живуть в різноманітних природних середовищах, від рівнинних і гірських тропічних лісів і вторинних заростей до плантацій і садів. Зустрічаються парами або зграйками до 10 птахів, в Ліберії на висоті до 1600 м над рівнем моря, в Кенії на висоті до 2350 м над рівнем моря, в ПАР на висоті до 1850 м над рівнем моря. Ведуть прихований спосіб життя. Більшу частину дня птахи проводять на землі або в підліску, де шукають їжу, при цьому постійно видаючи різноманітні цьвірінькання і тихий щебет, а при небезпеці швидко ховаються в заростях.
Зелені астрильди живляться переважно дрібним насінням трав, зокрема насінням мишія і Oplismenus, а також ягодами, плодами і дрібними комахами, яких вони збирають з рослинності і ловлять в польоті. Сезон розмноження у них припадає на завершення сезону дощів, його початок дуже варіюється в залежності від регіону. Гніздо кулеподібне з бічним входом, робиться парою птахів з трави, рослинних волокон, моху і пір'я, розміщується в чагарниках, на висоті 8,5 м над землею, серед листя. Іноді птахи використовують покинуті гнізда лісових ткачиів.
В кладці від 4 до 6 яєць, інкубаційний період триває 12-15 днів. Насиджують і доглядають за пташенятами і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 17 днів після вилуплення, в неволі через 21-23 дні після вилуплення, однак вони залишаються поряд з гніздом ще приблизно тиждень. Птахи набувають статевої зрілості у віці 10 тижнів, коли вони ще не повністю набули дорослого забарвлення.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Mandingoa nitidula: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 20 січня 2023
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 20 січня 2023.
Джерела ред.
- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Afrika. Serie Handbuch der Vogelpflege, Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2007, ISBN 978-3-8001-4964-3.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
Посилання ред.
- Green-backed twinspot - Species text in The Atlas of Southern African Birds.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |