Артемук Олександр Іванович
Олекса́ндр Іва́нович Артему́к (нар. 11 вересня 1977, Ковель, Волинська область, Українська РСР, СРСР — пом. 22 травня 2014, поблизу смт Ольгинка, Волноваський район, Донецька область, Україна) — український військовик, сержант Збройних сил України, командир відділення 3-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади.
| Артемук Олександр Іванович | |
|---|---|
 Старший сержант | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
11 вересня 1977 Ковель |
| Смерть |
22 травня 2014 (36 років) Ольгинка, Донецька область |
| Громадянство |
 Україна |
| Військова служба | |
| Роки служби | 2014 |
| Приналежність |
Україна |
| Вид ЗС |
 Сухопутні війська |
| Рід військ |
 Механізовані війська |
| Формування | |
| Війни / битви | |
| Нагороди та відзнаки | |
 | |
Життєпис ред.
Народився Олександр Артемук 11 вересня 1977 року в Ковелі. По закінченні Ковельської ЗОШ № 2 продовжив навчання у Ковельському ПТУ № 5. Строкову військову службу проходив у Севастополі, закінчив її у званні сержанта. Деякий час працював водієм, пізніше став приватним підприємцем.[1][2] Під час Революції Гідності неодноразово відвозив матеріальну та грошову допомогу майданівцям, а після оголошення в Україні часткової мобілізації сам прийшов до військкомату, щоб дізнатися умови мобілізації, і незабаром отримав повістку. Рідні та друзі Олександра відмовляли його від призову до війська, тим більше, що в сім'ї у нього було троє неповнолітніх дітей, але він відповів: «Якщо я не піду, ви ж самі мене поважати не будете».[1][2]
Старший сержант, командир відділення 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.
Разом із підрозділом у травні 2014 року ніс службу на блокпосту № 10 поблизу смт Ольгинка Волноваського району. Уранці між 4 та 6 годинами 22 травня 2014 року блокпост був атакований проросійськими сепаратистами ДНР, які під'їхали до позицій української армії на інкасаторських машинах[3], та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, РПГ, мінометів, ПЗРК. В результаті обстрілу здетонував боєкомплект однієї із бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат внаслідок вибуху.[4] У цьому бою Олександр Артемук загинув разом із 15 своїми бойовими побратимами, серед яких були комбат майор Леонід Полінкевич та командир взводу лейтенант Володимир Овчарук.[5] 14 жовтня в госпіталі від поранень помер 17-й боєць, Михайло Рибак.
Удома у загиблого воїна залишились батьки Іван Йосипович і Надія Романівна, дружина Валентина та троє дітей — сини Максим 2004 р.н. та Іван 2005 р.н., і дочка Даринка, якій на момент загибелі батька виповнилось лише 4 місяці.[6][1]
Похований Олександр Артемук на кладовищі у рідному місті Ковелі[7].
Вшанування пам'яті ред.
22 травня 2015 року, в річницю бою під Волновахою, у Ковелі урочисто відкрито пам'ятну стелу на честь жителів міста та району, які загинули під час російсько-української війни — Станіслава Максимчука, Андрія Омелянюка, Павла Редьковича, Романа Данилевича, Андрія Мостики, Олексія Тарасюка, Олександра Ярмолюка, Олександра Абрамчука, Анатолія Шиліка, Сергія Дем'яника, Андрія Задорожнього та першого загиблого із Ковельщини — Олександра Артемука.[8][9]
Родина Олександра Артемука, ковельські волонтери та Ковельська міська рада неодноразово звертались до Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України щодо нагородження загиблого воїна орденом «За мужність» III ступеня.[6] Але Олександр Артемук, як і інші бійці, що загинули у бою під Волновахою, був нагороджений лише медаллю «Захиснику Вітчизни».[10] Депутати Ковельської міськради ініціювали повторне звернення до військового командування щодо нагородження Олександра Артемука орденом «За мужність» III ступеня.[6]
Ковельська міська рада також ухвалила рішення присвоїти новозбудованій вулиці в районі вулиці Зерова ім'я Олександра Артемука.[11][12]
Примітки ред.
- ↑ а б в Вони загинули за нас. Архів оригіналу за 17 березня 2016. Процитовано 24 жовтня 2015.
- ↑ а б Пам'ять / Ковель у скорботі. Архів оригіналу за 28 вересня 2018. Процитовано 24 жовтня 2015.
- ↑ "Чорний четвер" української армії: під Волновахою загинули 16 військових. 112.ua. 22 травня 2014. Процитовано 7 червня 2014.[недоступне посилання з травня 2019]
- ↑ Міноборони повідомило подробиці сутичок біля Волновахи і Рубіжного. Корреспондент.net. 22 травня 2014. Архів оригіналу за 30 травня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ Кількість загиблих у бою під Волновахою зросла до 18 людей. 112.ua. 23 травня 2014. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 7 червня 2014.
- ↑ а б в Нагорода повинна знайти свого героя. Архів оригіналу за 9 серпня 2018. Процитовано 24 жовтня 2015.
- ↑ У Ковелі попрощалися із загиблим на Донеччині земляком // Ковельська міська рада, 27 травня 2017. Архів оригіналу за 27 березня 2018. Процитовано 18 червня 2017.
- ↑ Ковельщина вшанувала пам'ять волинян, які загинули під час антитерористичної операції на сході України[недоступне посилання]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 березня 2016. Процитовано 26 травня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Указ Президента. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 24 жовтня 2015.
- ↑ У Ковелі нові вулиці назвуть на честь загиблих воїнів АТО. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 10 листопада 2015.
- ↑ У КОВЕЛІ ХОЧУТЬ НАЗВАТИ 7 ВУЛИЦЬ ІМЕНАМИ ГЕРОЇВ АТО. Архів оригіналу за 6 березня 2017. Процитовано 10 листопада 2015.