А́нік (рос. А́ник) — гора в Росії, найвища точка Приморського краю, висота — 1933 метри над рівнем моря[1]. Є частиною Сіхоте-Аліньського хребта. Знаходиться на кордоні Пожарського району з Хабаровським краєм.

Анік

47°15′ пн. ш. 137°01′ сх. д. / 47.250° пн. ш. 137.017° сх. д. / 47.250; 137.017Координати: 47°15′ пн. ш. 137°01′ сх. д. / 47.250° пн. ш. 137.017° сх. д. / 47.250; 137.017
Країна  Росія
Тип гора
Висота 1933 м
Анік. Карта розташування: Росія
Анік
Анік
Анік (Росія)
Мапа

Анік часто помилково вважається найвищою точкою хребта Сіхоте-Алінь, проте насправді нею є Тордокі-Яні. Крім того, Анік поступається за абсолютною висотою горі Ко та горі Яко-Яні, і є, таким чином, лише четвертою за висотою вершиною Сіхоте-Аліню.

Вершина Аніка, внаслідок його розташування на півночі і на максимальній висоті в усьому Примор'ї, вважається найхолоднішою та найсуворішою областю в усьому краї. На сідловині між горою Болотною і горою Анік нерідко утворюється сніжник-переліток, що не встигає розтанути за весь теплий період.

Гора куполоподібна з крутими схилами у верхів'ях річки Катен і дещо пологими в сторону верхів'їв Бікіну. Є піздньокрейдовою інтрузією гранодіоритів, кварцових діоритів і граносієнітів.

Туризм ред.

У туристичному відношенні гора Анік досить цікава. Будучи найвищою точкою Приморського краю, вона тим не менше, надзвичайно рідко відвідується людьми. Цьому сприяє її значна віддаленість від автодоріг, пересічний навколишній рельєф з густими ялиново-смерековими лісами, а також та обставина, що не так далеко розташований популярний серед туристів двотисячник Ко, до підніжжя якого порівняно легко дістатися на автомобілі[2]. У 1970-х роках за 2 км від вершини Аніка, на горі Болотна (1814 м) працювала польова база геологів, які доставлялися з селища Кавалерове на вертольоті. З тих пір за минулі десятки років на вершині, можливо, побували лише одиниці.

Примітки ред.

  1. Anik Mountain Mountain Information. www.mountain-forecast.com. Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 24 травня 2020.
  2. Восхождение на Аник. Архів оригіналу за 6 липня 2017. Процитовано 24 травня 2020.

Посилання ред.