Вікіпедія

Андріївська церква (Крим)

Крим

Андріївська церква (також Ай-Ендріт, Ай-Андріт) — історична церква в Криму (руїни), що знаходилася біля джерела Ай-Ендріт на південно-східному схилі масиву Тирке[1] на території великої Алушти.

Андріївська церква
44°47′28″ пн. ш. 34°28′04″ сх. д. / 44.7911111111388891° пн. ш. 34.467777777805551409° сх. д. / 44.7911111111388891; 34.467777777805551409Координати: 44°47′28″ пн. ш. 34°28′04″ сх. д. / 44.7911111111388891° пн. ш. 34.467777777805551409° сх. д. / 44.7911111111388891; 34.467777777805551409
КраїнаУкраїна Україна
РозташуванняAlushta Urban Okrugd
Автономна Республіка Крим
Типцерква і пам'ятка
Андріївська церква. Карта розташування: Україна
Андріївська церква
Андріївська церква
Андріївська церква (Україна)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Церква святого Андрія.

Розташований у лісі, приблизно за 1,5 кілометра на південний захід від села Генеральське, в балці Ай-Андріт на висоті близько 500 м над рівнем моря біля однойменного джерела[2], на південно-східному схилі височини Карлича (Буюк-Карлича), поблизу стародавньої дороги, що з'єднувала селища Улу-Узень та Демерджі. Являє собою руїни однієї нефної церкви з притвором, спорудженої над джерелом, вода якого каптажною галереєю виходить з порталу під південно-східною стіною храму. Загальні розміри будівлі в плані — приблизно 4,5 на 10,0 м (внутрішнього простору — 3,0 на 8,3 м)[3].

Історія

ред.

Оскільки храм докладно археологічно не вивчався, історики, за підйомним матеріалом та зовнішніми ознаками, обережно відносять його до останньої чверті XIII чи другої половини 1360-х років. Будівництво, мабуть, було здійснено жителями Улу-Узені та Куру-Узені. Місце церкви належало до північно-східної частини Готії (казалії de Megapotami). З 1360-80-х років територія була під контролем Каффи, а з кінця 1450-х років по 1475, мабуть, керувалася представниками князівства Феодоро. Археологами виявлено наявність невеликого поселення біля храму[3][4], що, мабуть, спричинило припущення про існування тут монастиря[5][6][7], наукових доказів існування якого поки що немає. Час залишення храму, мабуть, пов'язаний з виселенням у Приазов'ї кримських християн 1778 року — церква Ай-Ендрі фігурує в списку занедбаних храмів Бертьє-Делагарда[8] (2 цілих, а 9 розорених церков числяться при Улу-Узені в розділі про кількість церков християнських у кримському півострові цілих і зруйнованих — мабуть, серед них і Андріївська церква[9].

Описи

ред.

Перше про церкву писав академік Єгор Келлер у своєму «Донесенії, представленому Імператорською академією наук академіком Келером, про подорож його до Криму», в якому пропонував доручити губернатору та кримській владі нагляд за збереженням пам'ятників, у тому числі і «руїни, які називають Ендрі»[10]. Про покинутий монастир «Айндрі», руїни якого «складаються з декількох стін, арок і кам'яних куп; на місці вівтаря б'є багате джерело чудової води», писав Шарль Монтандон у своєму «Путівнику мандрівника по Криму, прикрашений картами, планами, видами та віньєтами …» 1833 року[5][11], 1841 року церкву згадував Петро Кеп. У путівнику 1871 року Марія Сосногорова описувала храм

  З версту від водоспаду є залишки стародавньої церкви св. Андрія, з рясним джерелом, яке б'є з-під вівтаря... Татари називають це місце монастир Ендрі[6].  

Василь Кондаракі в «Універсальному описі Криму» 1875 згадував «фундаменти від церкви Ай-ендрі (св. Андрія) з джерелом води, що виступає з-під вівтаря»[12]. У 1896 році на руїнах храму побував Арсеній Маркевич, який доповів ученій комісії

  ...урочище Ай-Андрит, на горі посеред чудового лісу, що спускається з Демерджинської яйли, з руїнами християнської церкви, з-під вівтаря якої виходить Курузеньська річка. Церква звернена на схід із вівтарною абсидою; вона вельми невеликих, за звичаєм, розмірів: усередині від входу до вівтарної перепони по чотири кроки завдовжки й завширшки. Вхід привертає до себе увагу величністю і красою, а всередині церкви добре збереглися колони: ціла з правого боку вівтарної перепони і половина з лівого, і при вході з правого боку ціла з капітеллю. Крім вхідних дверей - інші, в північній стіні. З південно-східного боку церкви була якась прибудова; під церквою складене на вапні склепіння, з-під якого б'є річка Курузень. ...більш мальовничих і краще збережених руїн церкви я в Криму не бачив[13].  

А вже на засіданні ТУАК 19 жовтня 1911 року Арсеній Маркевич доповідав, що у церкви впало склепіння, ймовірно, внаслідок суперечок селян-татар сусідніх сіл за воду джерела[14]. Руїни християнської церкви чи монастиря св. Андрія згадуються в «Путівнику Кримом» Олександра Безчинського 1904 року: «руїни християнської церкви або монастиря св. Андрія»[15] та у путівнику К. Ю. Бумбера в 1914 року, який зазначав, що «навесні 1913 року залишки церкви, що добре збереглися, з тесанними колонами розібрані татарами»[16]. 1911 року об'єкт відвідав геолог Петро Двойченко і зробив кілька фотографій. У квітні 1913 року помічник Алуштинського міського старости зафіксував факт часткового руйнування залишків храму представниками громади селища Улу-Узень під час спроби направити води розташованого під ними джерела до своїх сільськогосподарських угідь. З цього приводу Таврійським віце-губернатором на адресу Ялтинського повітового справника було направлено припис про необхідність вжиття заходів для збереження об'єкта — Улу-Узеньський староста дав підписку, що вони зобов'язуються стежити за збереженням руїн[4]. У путівнику «Крим» 1929 видання описується стан пам'ятника

  Кілька років тому тут ще залишався вхід з колонами з вапнякового туфу, але зараз церква сильно зруйнована і залишилися тільки 2 стіни - південна, з аркою для води, і східна, решта перетворені на купу каміння...[17].  

У 1956 році експедицією Олега Домбровського було проведено попередні роботи з дослідження храму, здійснено зачистку руїн, виконано опис та фотографування, накреслено план будівлі: збереження стін місцями перевищувало 2 м. Знайдено велику кількість фрагментів архітектурних деталей, уламки кераміки та черепиці, датованої XI—X віком. У 1969 року об'єкт взято державний облік як архітектурно-археологічний пам'ятник «Храм Ай-Андрій X—XV ст. н. е.»[4].

Посилання

ред.
  1. ↑ Туристическая карта Крыма. ЮБК. ЭтоМесто.ru. 2007. Процитовано 11 грудня 2020.
  2. ↑ Вячеслав (SL). Родник Ай-Андрит, балка Ай-Андрит, бассейн р.Улу-узень (Мегапотамо). Родники Крыма. Архів оригіналу за 5 грудня 2020. Процитовано 29 грудня 2020.
  3. ↑ а б Лысенко А.В., Тесленко И.Б. Средневековый храм в урочище Ай-Алексий у с. Генеральское (бывш. Улу-Узень) в Крыму. // История и археология Крыма / Майко, Вадим Владиславович. — Севастополь : Колорит, 2018. — 371 с. — (История) — 300 прим. — ISBN 978-5-6042012-5-1.
  4. ↑ а б в Храм в урочище Ай-Андрий. Проект «Открытая археология». Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 7 січня 2021.
  5. ↑ а б Монтандон, Шарль Генри. Путеводитель путешественника по Крыму, украшенный картами, планами, видами и виньетами и предваренный введением о разных способах переезда из Одессы в Крым = Guide du voyageur en Crimée Odessa. — Киев : Стилос, 2011. — С. 208, 209. — ISBN 978-966-193-057-4. Архівовано з джерела 8 січня 2021
  6. ↑ а б Сосногорова М.А., Караулов Г.Э. Дорога из Алушты в Судак берегом моря // [1] / Сосногорова М.А. — 1. — Одесса : Типография Л. Нитче, 1871. — С. 255. — (Путеводитель) Архівовано з джерела 3 лютого 2021
  7. ↑ Когонашвили, К. К., Махнева, О. А. Средневековая фуна // Феодальная Таврика / Бибиков С.Н. — Киев : Наукова думка, 1974. — 216 с. — (Материалы из истории и археологии Крыма)
  8. ↑ Бертье-Делагард А.Л. Ведомость старых христианских церквей в Крым. Портал «Азовские Греки». Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 7 січня 2021.
  9. ↑ Лашков Ф. Ф. Камеральное описание Крыма, 1784 года. Ведомость о числе христианских деревень, оставшихся после христиан с показанием в них числа дворов, також и сколько в котором городе христианских домов состоит. // Известия Таврической Ученой Архивной Комиссии. — Симферополь : Известия Таврической ученой архивной комиссии, 1889. — Т. 7. — С. 24—45. Архівовано з джерела 9 січня 2021
  10. ↑ Келер Генрих-Карл-Эрнст. Донесение, представленное Императорской академии наук академиком Келером, о путешествии его в Крым, 23 ноября 1821 г. // Записки Одесского общества истории и древностей : сборник. — 1872. — Т. 8 (28 червня). — С. 388. Архівовано з джерела 29 листопада 2021.
  11. ↑ Peter von Köppen. Uber die Temperatur von 130 Quellen der Taurischen Halbinsel. — St. Petersburg, 1841.
  12. ↑ Василий Христофорович Кондараки. [2] — Николаев : типография В.М. Краевского, 1873. — Т. 10. Архівовано з джерела 16 жовтня 2014
  13. ↑ А.И. Маркевич Протоколы заседаний Таврической архивной комиссии. Известия Таврической Ученой Архивной Комиссии. Симферополь. Типография Таврического губернского правления. 1897. 26. С. 167
  14. ↑ А.И. Маркевич. Протоколы заседаний Таврической архивной комиссии. Стр. 45 // [3] / А.И. Маркевич. — Симферополь : Типография Таврического губернского правления, 1912. — Т. 47. — 242 с. Архівовано з джерела 10 січня 2021
  15. ↑ Иван Мартынович Педдакас. Экскурсия из Алушты на водопад Джур-Джур. // [4] / Безчинский А. Я. — Москва : Типо-литография Т-ва И. Н. Кушнерев и К°, 1901. — С. 385—386. Архівовано з джерела 12 листопада 2020
  16. ↑ Экскурсии из Алушты // Крым : путеводитель / К. Ю. Бумбер. — Крымское общество естествоиспытателей и любителей природы. — Симферополь : Типография Таврического губернского земства, 1914. — С. 599. Архівовано з джерела 30 листопада 2020
  17. ↑ А.О.Штекер. {{{Заголовок}}}.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Андріївська_церква_(Крим)&oldid=42845201