Андрій Кваснинський-Злотий
Андрій Кваснинський-Злотий (або на польський взір Квасницький) герба Пелеш (пол. Andrzej Kwaśniński-Złoty; нар. 1599/1600 — пом. у січні 1665) — архієрей Руської унійної церкви. Архімандрит чернігівський, стародубський й черейський[1], єпископ смоленський (1640–54, номінально до 1665), адміністратор турово-пінський (1654–65).
| Андрій Кваснинський-Злотий Andrzej Kwaśniński-Złoty | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1654 — 1665 | ||
| Попередник: | Пахомій Война-Оранський | |
| Наступник: | Маркіян Білозор | |
| ||
| 1640 — 1665 | ||
| Попередник: | Лев Кревза-Жевуський | |
| Наступник: | Варлаам Козинський (номінат) | |
| Альма-матер: | Грецька колегія святого Атанасія і Браунсберзька єзуїтська колегія 
| |
| Діяльність: | клірик | |
| Народження: | 1599 | |
| Смерть: | 1665 | |
Життєпис
ред.В серпні 1618 р. він поступив до Браневської єзуїтської колегії, зазначивши притім національність «Ruthenus», належність до ордену василіян та імена батьків: Іван і Софія[2]. Навчався трохи менше року, поки у червні 1619 не був викликаний суперіором до Вільні. Чеський дослідник церкви Ян Крайцар висловив гадку, що Кваснинський продовжив освіту в литовській столиці, тут же його й хіротонізували. 8 жовтня 1624 записався до папського грецького колегіуму св. Атанасія, котрий скінчив у 1628.
Я. Крайцар відкидає звістки, зібрані в 1649 московським дипломатом Григорієм Кунаковим, мовляв, замолоду Кваснинський був православним й учнем смоленського архієпископа Сергія[3].
Після повернення на батьківщину Злотий проповідував у Луцькій дієцезії. Став архімандритом декількох монастирів, зокрема черейського Троїцького й могильовського Св. Спаса (1653)[4]. Саме Черея слугувала резиденцією Кваснинського, як зазначав у листуванні хорватський місіонер Юрій Крижанич, навідуючи Смоленськ в 1647.
Після кончини Льва Кревзи очолив смоленську архієпархію й заходився навертати православних в унію. На відміну від попередника, який вирізнявся ораторським талантом, вченістю і набожністю, Андрій Злотий часто діяв грубо й нетерпляче.
Так, російський гонець Давид Мордасов вказував, що «на третій тиждень великого поста» 1653 р. архієрей вчинив в Дорогобужі й однойменному повіті перевірки того, на яких антимінсах служать священники. Були виявлені як старі московські антимінси часів Іова й Гермогена, так і київських митрополитів — не лише Й. Борецького, а й Петра Могили, себто частка місцевого парафіяльного духовенства зберігала зв'язки з православною церквою. Однак до початку 1650-их рр. єпископу вдалося утвердити свою владу над ним, за винятком хіба що Бізюкового монастиря[5].
В 1648 Кваснинський був електором короля Яна II Казимира від Смоленського воєводства. Роком пізніше боронив права уніатів на варшавськім сеймі, дискутуючи з православним митрополитом[6]. Також значився серед претендентів на коад'юторство при хворому Антоні Селяві з правом наступництва, однак Петро Сарацено, друг Ю. Крижанича, що жив тоді на руських землях Речі Посполитої, виступив проти, ставлячи клірику на карб збагачення родичів.
У 1654, після взяття Смоленська царською армією, владика був змушений тікати геть. Селява настановив його натомість турово-пінським адміністратором. Водночас, Злотий продовжив титулуватись архієпископом смоленським. Він навіть силкувавсь вести переговори з московською православною церквою, аби йому вернули кафедру, однак марно[7].
На новому місці Кваснинський зіткнувся з жорсткою протидією лещинського православного архімандрита Йосифа Нелюбовича-Тукальського. Проте найпаче дошкуляли козацькі наїзди і татарські наскоки: під час одного з таких, 5 жовтня 1655, було спалено маєток архієрея й пограбовано кафедральний собор[8].
З актових документів відоме ім'я Івана (Яна) Кваснинського, підстолія берестейського, — Андрієвого племінника[9].
Примітки
ред.- ↑ Заборовский, 1998, с. 34-35.
- ↑ Blažejovskyj, Dmytro (1979). Ukrainian and Bielorussian students at the Pontifical Greek College of Rome (1576—1976) (PDF). Analecta Ordinis S. Basilii Magni. X (1-4): 153.
- ↑ Заборовский, 1998, с. 34.
- ↑ Metryka Litewska. Rejestry podymnego Wielkiego Księstwa Litewskiego. Województwo smoleńskie 1650 r., pod redakcją Andrzeja Rachuby; opracowali Stanisław Dumin i Andrzej Rachuba, Warszawa 2009, s. 64.
- ↑ Флоря Б. Н. Положение православного населения Смоленщины в составе Речи Посполитой (20-е — 40-е годы XVII в.) // Revue des études slaves. — 1998. — № 70-2. — С. 344.
- ↑ Заборовский, 1998, с. 53.
- ↑ Tomasz Kempa. Smoleńska archidiecezja greckokatolicka // Encyklopedia Katolicka. ― T. 18. ― Lublin 2013. ― S. 449. ― ISBN 978-83-7306-614-4
- ↑ Walczak, Wojciech (2013). The structure of the Uniate Turaŭ-Pinsk eparchy in the 17th and 18th centuries. Białystok: Instytut Badań nad Dziedzictwem Kulturowym Europy. с. 53. ISBN 978-83-64103-995.
- ↑ Акты издаваемые Виленскою Археографической комиссиею. Том 15. Декреты Главного литовского трибунала. — Вильна, 1888. — Т. 15. — С. 359-360.
Література
ред.- Blazejowskyj, D. (1990). Hierarchy of the Kyivan church (861—1990). Rome. с. 289.
- Blazejowskyj, D. (1984). Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983). AOSBM, Sectio I. 43: 54, 82.
- Krajcar, J. (1967). Religious conditions in Smolensk 1611—1654 (PDF). Orientalia christiana periodica. 33: 419—421.
- Заборовский Л. В. Католики, православные, униаты: Проблемы религии в русско-польско-украинских отношениях конца 40-х — 80-х гг. XVII в. Документы. Исследования. Ч. 1: Источники времени гетманства Б. М. Хмельницкого. — Москва : «Памятники исторической мысли», 1998. — 374 с. — ISBN 5-88451-066-7.
Посилання
ред.- Bishop Andrzej Kvaśnicki-Złoty [Архівовано 29 травня 2016 у Wayback Machine.] // The Hierarchy of the Catholic Church