Відкрити головне меню

Патріарх Іов (в миру Іван (Іоанн); ок. 152519 (29) червня 1607) — перший патріарх Московський (1589-1605).

Іов (патріарх Московський)
Patriarch Job of Moscow.jpg
1-й Патріарх Московський і всієї Русі
2 лютого 1589 — 1605
Попередник: він сам як митрополит Московський і всієї Русі
Наступник: Ігнатій
Митрополит Московський і всієї Русі
2 грудня 1586 — 2 лютого 1589
Попередник: Діонісій
Наступник: він сам як патріарх
Архієпископ Ростовський
19 січня — 21 грудня 1586
Попередник: Євфимій
Наступник: Варлаам
Єпископ Коломенський
16 квітня 1581 — 19 січня 1586
Попередник: Давид
Наступник: Йосип ІІІ
 
Народження: 1525
Стариця, Росія
Смерть: 19 червня 1607(1607-06-19)
Стариця[1]
Іов у Вікісховищі?

Канонізований в лику святителів на Архієрейському соборі Російської православної церкви від 9 жовтня 1989 року.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився близько 1525 року в Стариці в сім'ї посадських людей. За даними архіву Старицького духовного правління, матір'ю майбутнього патріарха була посадська дружина, у чернецтві Пелагея, в миру Леняєва[2].

Навчався в школі при Старицком Успенському монастирі, де в 1556 році під впливом архімандрита Германа прийняв чернечий постриг з ім'ям Іов[3][4] на честь Іова Багатостраждального[5]. В обителі Іов був духовно «вихований і грамоті, всьому благочинию і страху Божому добре навчений»[6].

Згодом став ігуменом1566 за 1571 рік) Старицького Успенського монастиря[7]. Так як Стариця була одним з центрів опричнини, привернув увагу Івана Грозного, результатом чого стало обрання настоятелем монастиря в сані архімандрита[3]. У 1571 році його перевели в Москву на ту ж посаду у Симонов монастир. У 1575 році став архімандритом царського Новоспасского монастиря в Москві[3]. З 1581 року єпископ Коломенський[4]. В Коломні був до 1586 року, коли був призначений архієпископом Ростовським[4].

З середини 1580-х років близький сподвижник Бориса Годунова; за його сприяння собором єпископів у 1586 році возведений в митрополити Московські (1586 рік) і 26 января (5 февраля) 1589 року поставлений константинопольським патріархом Єремією II який перебував у Москві в першого Патріарха Московського. Надалі підтримував політику Бориса. З важливих церковних подій його патріаршества — канонізація Василя Блаженного і Йосипа Волоцького, поширення християнства в Поволжі, яке було покорене при Івані Грозному, і в Сибіру, який приєднався саме в роки правління Бориса Годунова. Зросло друкування богослужбових книг; на прохання грузинського царя Олександра Іовом в Грузії були спрямовані «для виправлення православної віри навчальні люди»[8].

Смерть Годунова в 1605 році і перемога Лжедмитрія I означали і падіння Іова. Йов відмовився визнати самозванця сином Івана Грозного і вимагав від москвичів вірності Федору Борисовичу, Лжедмитрій і його прихильники, «які государю зрадили, а тому злодієві і богоотступнику наслідують і іменують його князем Дмитром», були віддані патріархом анафемі. Сам патріарх Іов у своїх грамотах називав Лжедмитрія «розстригою, злодієм, жив у Романових у дворі і багато крав. ...так і в мене, Патріарха Іова, у дворі для книжкового письма побув у дияконах ж. А після того втік з Москви до Литви»[9]. Іов був зміщений з кафедри й заточений у монастир в рідній Стариці ще до прибуття самозванця в столицю, який направив вказівку «взяти його там пристави» і тримати «у озлобленні скорботній». Після вбивства Федора Годунова Іова заарештували за богослужінням в Успенському соборі Кремля, зірвали з нього патриарші вбрання і як простого ченця відправили у вигнання. Після вигнання Іова церковний собор обрав новим Московським Патріархом грека Ігнатія, що приєднався до прихильників Лжедмитрія. Однак зміна патріархів не була законною: святитель Іов не був позбавлений влади, ні тим більше позбавлений сану[10].

В Стариці Іов прожив ще два роки і помер у 1607 році. Перед смертю, реабілітований при Василі Шуйскому, відвідав Москву, але по здоров'ю (зовсім осліп) відмовився від повернення на патріарший престол і повернувся в Старицю, де помер 19 (29) червня і був похований в Старицькому Успенському монастирі[7].

За відгуками сучасників, був «прекрасний у співі і в читанні, як труба дивна всіх звеселяючи і тішачи», напам'ять читав Псалтир, Апостол, Євангеліє. Був традиціоналістом і консерватором. Після нього залишилися написані ним «Заповіт» і «Повість про царя Федора Іоанновича» (панегірик, написаний після смерті царя, вихваляє його чесноти).

Канонізація і шануванняРедагувати

Згодом над могилою святителя була зведена каплиця. У 1652 році за патріарха Йосифа (1642-1652) нетлінні і запашні мощі святителя Іова були перенесені в Успенський собор Московського Кремля і покладені біля гробниці патріарха Іоасафа (1634-1640). За свідченнями віруючих, від мощей святителя Іова відбувалися зцілення.

 
Омофор патріарха, Музей Московського Кремля

Для всеросійського шанування патріарх Іов був канонізований в лику святителів на Архієрейському соборі Російської православної церкви в 1989 році.

У жовтні 2012 року канонізований Російською православною старообрядницькою церквою на освяченому соборі[11].

ПриміткиРедагувати

  1. Иов // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Крилов І. П. Стариця і її визначні пам'ятки. — Стариця, 1915. — С. 69.
  3. а б в Писарев Н. {{{Заголовок}}}. — Т. VII.
  4. а б в {{{Заголовок}}}. — Т. I.
  5. Боцяновский Б. Ф. Иов, патриарх всероссийский // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  6. а б
    Арсеній (ігумен). Історичний опис Старицького Успенського монастиря. — Твер: Друкарня Губернського Правління, 1895. — 88 с.
    Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «Описание1» визначена кілька разів з різним вмістом
  7. {{{Заголовок}}}. — Т. I.
  8. Авдєєв А. Патріарх Смутного часу. // Журн. Моск. патріархії і церк. вест. — 30.3.2012.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати