Андрій Кваснинський-Злотий
Андрі́й Квасни́нський-Зло́тий герба Пелеш (пол. Andrzej Kwaśniński-Złoty; 1599 — січень 1665) — архієрей Руської унійної церкви, архієпископ смоленський (1640–54, номінально до 1665), архімандрит чернігівський, стародубський і черейський[1], адміністратор турово-пінський (1654–65).
| Андрій Кваснинський-Злотий Andrzej Kwaśniński-Złoty | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1654 — 1665 | ||
| Попередник: | Пахомій Война-Оранський | |
| Наступник: | Маркіян Білозор | |
| ||
| 1640 — 1665 | ||
| Попередник: | Лев Кревза-Жевуський | |
| Наступник: | Варлаам Козинський (номінат) | |
| Альма-матер: | Грецька колегія святого Атанасія і Браунсберзька єзуїтська колегія | |
| Діяльність: | клірик | |
| Народження: | 1599 | |
| Смерть: | 1665 | |
Життєпис ред.
В серпні 1618 р. він поступив до Браневської єзуїтської колегії, зазначивши притім національність «Ruthenus», належність до ордену василіян та імена батьків: Іван і Софія[2]. Навчався трохи менше року, поки у червні 1619 не був викликаний суперіором до Вільні. Чеський дослідник церкви Ян Крайцар висловив гадку, що Кваснинський продовжив освіту в литовській столиці, тут же його й хіротонізували. 8 жовтня 1624 записався до папського грецького колегіуму св. Атанасія, котрий скінчив 1628.
Я. Крайцар відкидає звістки, зібрані в 1649 московським дипломатом Григорієм Кунаковим, мовляв, замолоду Кваснинський був православним й учнем смоленського архієпископа Сергія[3].
Після повернення на батьківщину Злотий проповідував у Луцькій дієцезії. Став архімандритом декількох монастирів, зокрема черейського Троїцького й могильовського Св. Спаса (1653)[4]. Саме Черея слугувала резиденцією Кваснинського, як відзначав у листуванні хорватський місіонер Юрій Крижанич, навідуючи Смоленськ в 1647.
Після кончини Льва Кревзи очолив смоленську архієпархію й заходився навертати православних в унію. На відміну від попередника, який вирізнявся ораторським талантом, вченістю і набожністю, Андрій Злотий часто діяв грубо й нетерпляче.
Так, російський гонець Давид Мордасов вказував, що «на третій тиждень великого поста» 1653 р. архієрей вчинив в Дорогобужі й однойменному повіті перевірки того, на яких антимінсах служать священники. Були виявлені як старі московські антимінси часів Іова й Гермогена, так і київських митрополитів — не лише Й. Борецького, а й Петра Могили, себто частка місцевого парафіяльного духовенства зберігала зв'язки з православною церквою. Однак до початку 1650-их рр. єпископу вдалося утвердити свою владу над ним, за винятком хіба що Бізюкового монастиря[5].
В 1648 Кваснинський був електором короля Яна II Казимира від Смоленського воєводства. Роком пізніше боронив права уніатів на варшавськім сеймі, дискутуючи з православним митрополитом[6]. Також значився серед претендентів на коад'юторство при хворому Антоні Селяві з правом наступництва, однак Петро Сарацено, друг Ю. Крижанича, що жив тоді на руських землях Речі Посполитої, виступив проти, ставлячи клірику на карб збагачення родичів.
1654, після взяття Смоленська російською армією, владика був змушений тікати геть. Селява зробив його натомість турово-пінським адміністратором. Разом з тим, Злотий продовжив титулуватись архієпископом смоленським. Він навіть пробував вести переговори з московською православною церквою, аби йому вернули кафедру, та це не дало жодного результату[7].
На новому місці Кваснинський зіткнувся з жорсткою протидією лещинського православного архімандрита Йосифа Нелюбовича-Тукальського. Докучали татарські й козацькі наїзди; під час одного з таких, 5 жовтня 1655, було спалено маєток архієрея і пограбовано кафедральний собор[8].
З актових документів відоме ім'я Івана (Яна) Кваснинського, підстолія берестейського, — Андрієвого племінника[9].
Примітки ред.
- ↑ Заборовский, 1998, с. 34-35.
- ↑ Blažejovskyj, Dmytro (1979). Ukrainian and Bielorussian students at the Pontifical Greek College of Rome (1576—1976) (PDF). Analecta Ordinis S. Basilii Magni. X (1-4): 153.
- ↑ Заборовский, 1998, с. 34.
- ↑ Metryka Litewska. Rejestry podymnego Wielkiego Księstwa Litewskiego. Województwo smoleńskie 1650 r., pod redakcją Andrzeja Rachuby; opracowali Stanisław Dumin i Andrzej Rachuba, Warszawa 2009, s. 64.
- ↑ Флоря Б. Н. Положение православного населения Смоленщины в составе Речи Посполитой (20-е — 40-е годы XVII в.) // Revue des études slaves. — 1998. — № 70-2. — С. 344.
- ↑ Заборовский, 1998, с. 53.
- ↑ Tomasz Kempa. Smoleńska archidiecezja greckokatolicka // Encyklopedia Katolicka. ― T. 18. ― Lublin 2013. ― S. 449. ― ISBN 978-83-7306-614-4
- ↑ Walczak, Wojciech (2013). The structure of the Uniate Turaŭ-Pinsk eparchy in the 17th and 18th centuries. Białystok: Instytut Badań nad Dziedzictwem Kulturowym Europy. с. 53. ISBN 978-83-64103-995.
- ↑ Акты издаваемые Виленскою Археографической комиссиею. Том 15. Декреты Главного литовского трибунала. — Вильна, 1888. — Т. 15. — С. 359-360.
Література ред.
- Blazejowskyj, D. (1990). Hierarchy of the Kyivan church (861—1990). Rome. с. 289.
- Blazejowskyj, D. (1984). Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983). AOSBM, Sectio I. 43: 54, 82.
- Krajcar, J. (1967). Religious conditions in Smolensk 1611—1654 (PDF). Orientalia christiana periodica. 33: 419—421.
- Заборовский Л. В. Католики, православные, униаты: Проблемы религии в русско-польско-украинских отношениях конца 40-х — 80-х гг. XVII в. Документы. Исследования. Ч. 1: Источники времени гетманства Б. М. Хмельницкого. — Москва : «Памятники исторической мысли», 1998. — 374 с. — ISBN 5-88451-066-7.
Посилання ред.
- Bishop Andrzej Kvaśnicki-Złoty [Архівовано 29 травня 2016 у Wayback Machine.] // The Hierarchy of the Catholic Church