Амінторе Фанфані
Амінторе Фанфані (італ. Amintore Fanfani; нар. 6 лютого 1908, П'єве-Санто-Стефано, Тоскана — пом. 20 листопада 1999, Рим) — італійський економіст і політик, колишній Голова Ради Міністрів Італії.
| Амінторе Фанфані Amintore Fanfani | |
|---|---|
| італ. Amintore Fanfani | |
 Amintore Fanfani | |
| Голова Ради Міністрів Італії | |
| 18 січня 1954 — 10 лютого 1954 | |
| 1 липня 1958 — 15 лютого 1959 | |
| 26 липня 1960 — 21 червня 1963 | |
| 1 грудня 1982 — 4 серпня 1983 | |
| 17 квітня 1987 — 28 липня 1987 | |
| Народився | 6 лютого 1908[1][2][…] П'єве-Санто-Стефано, Провінція Ареццо, Тоскана, Італія[4] |
| Помер | 20 листопада 1999[2][3][…] (91 рік) Рим, Італія[6] |
| Похований | цвинтар Фламініо |
| Відомий як | політик, дипломат, економіст, викладач університету, педагог |
| Місце роботи | Католицький університет Святого Серця |
| Країна | Італія[7] і Королівство Італія |
| Alma mater | Католицький університет Святого Серця |
| Політична партія | Християнсько-демократична партія |
| У шлюбі з | Maria Pia Tavazzanid |
| Релігія | католицтво |
| Нагороди | |
 Роботи у Вікіджерелах | |
 Висловлювання у Вікіцитатах | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Життєпис
ред.Після вивчення економіки у Католицькому університеті Святого Серця в Мілані був лектором. Він працював в університетах Мілана та Рима (до 1983). Після Другої світової війни вступив до Християнсько-демократичної партії, з 1954 по 1959 і з 1973 по 1975 був її генеральним секретарем.
У 1946 році він був обраний до Установчих зборів, де він працював до 1948. Згодом, він отримав мандат члена Палати депутатів, успішно переобираючись на наступних виборах.
З травня 1947 по січень 1950 обіймав посаду міністра праці та соціального захисту. У липні 1951 він повернувся до складу Ради Міністрів як міністр сільського господарства (до липня 1953). Потім, у січні 1954 року став міністром внутрішніх справ. У січні того ж року став прем'єр-міністром (наймолодший в історії республіканської Італії до 1987 року, коли на себе взяв повноваження Джованні Горіа). Його уряд протримався менше десяти днів (з 18 січня по 30 січня). 1 липня 1958 знову очолив уряд (у коаліції з християнськими демократами і соціалістами), де також очолив Міністерство закордонних справ. Він пішов у відставку 15 лютого 1959. Третій уряд Фанфані очолив 26 липня 1960, а четвертий — 21 лютого 1962 (був прем'єр-міністром до 21 червня 1963).
У 1964 році він висував свою кандидатуру на посаду президента республіки. З березня по грудень 1965 і з лютого 1966 по 1968 знову був міністром закордонних справ. У 1965–1966 він був також головою Генеральної Асамблеї ООН.
У 1968 Фанфані став сенатором, до 1973 року був головою Сенату Італії. У 1972 році президент Джованні Леоне, на знак визнання його наукового та соціального внеску, присвоїв йому звання довічного сенатора. Він знову очолював Сенат з 1976 по 1982 і з 1985 по 1987. У 1978 році був в.о. президента після відставки Джованні Леоне.
У грудні 1982 року взяв на себе головування коаліційною Радою Міністрів (християнські демократи, соціал-демократи, ліберали і соціалісти). З 1 грудня 1982 по 4 серпня 1983 був головою свого п'ятого уряду. Останній раз він був прем'єр-міністром з 17 квітня по 28 липня 1987 року, у квітні 1988 обійняв посаду міністра внутрішніх справ, а потім, до липня 1989, міністра бюджету. Амінторе Фанфані до своєї смерті залишався членом сенату, з 1994 року належав до створеної Італійської народної партії.
Примітки
ред.- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Amintore Fanfani
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ Фанфани Аминторе // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Formigoni G. Dizionario Biografico degli Italiani — 2017.
- ↑ https://rkd.nl/en/explore/artists/274083
- ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2012.
Література
ред.- В. І. Головченко. Фанфані Амінторе // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
Посилання
ред.- Фанфані // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Профіль на сайті Сенату [Архівовано 5 січня 2015 у Wayback Machine.]