Амінт I, Амінта I (грец. Ἀμύντας Aʹ — ім'я походить від грецького амінтор, тобто захисник[4], 540 — 498 до н. е.) — македонський цар династії Аргеадів, який правив у 6 столітті до н. е.

Амінт I
Народився540 до н. е.
Помер498 до н. е.
Стародавня Македонія
Діяльністьсуверен
Знання мовдавньогрецька
Конфесіядавньогрецька релігія
РідАргеади
БатькоАлькет I
ДітиАлександр I Македонський[1], Гігеяd[2] і Arrhidaeus of Elimeiad[3]

Життєпис

ред.

Був сином царя Алькета I. Геродот згадує його ім'я як першого македонського царя, що вступив у відносини з Афінами. Наприкінці царювання Амінта перський полководець Мегабаз після завоювання Фракії і Пеонії, краю на північ від Македонії, послав у Македонію послів з вимогою землі і води, а також заручників задля забезпечення миру на майбутні часи (кінець 6 століття до н. е.). Юстин зауважує:

«Дарій мав намір приєднати, як незначну додачу, і Македонію.»[5]

Амінт обіцяв їм і те, й інше, запросивши послів на бенкет. На цьому бенкеті послів зненацька вбито, але Геродот покладає відповідальність за це діяння на молодого царевича Александра, сина Амінта[6]. Перський полководець Мардоній підкорив Македонію пізніше у 492 до н. е., вже після смерті Амінта. За іншою версією, ще за життя Амінт І став васалом Дарія.

За часів Амінта Македонія являла собою відсталу варварську країну в оточенні варварських народів, без великих міст і певних меж, куди ніхто з греків не ризикував проникнути, а перси навіть не бажали посилати війська для завоювання бідної важкодоступної місцевості. Македонський цар правив як перший серед рівних племінних вождів, свою дружину він посилав розважати перських послів.

Примітки

ред.
  1. Kaerst J. Alexandros 8 // Kategorie:RE:Band I,1 — 1893.
  2. Wiedersich A. Gygaia 3 // Supplementband IV / Hrsg.: W. Kroll, K. MittelhausStg: J.B. Metzler, 1924.
  3. Kaerst J. Arridaios 1 // Kategorie:RE:Band II,1 — 1895.
  4. 100 Most Famous Ancient Macedonian Names. Архів оригіналу за 7 червня 2010. Процитовано 1 квітня 2010.
  5. Юстин, 7.2
  6. Геродот, 5.17—20. Архів оригіналу за 14 березня 2012. Процитовано 1 квітня 2010.