Аляуди

півострів Аляуди;
	На передньому плані — Старий Водопій, за ним — півострів Аляуди, далі півострів Ракетне Урочище. На іншому березі (зліва-направо) — Соляні, мікрорайон Північний, Тернівка.
	46°58′41″ пн. ш. 32°02′24″ сх. д. / 46.97806° пн. ш. 32.04000° сх. д.Координати: 46°58′41″ пн. ш. 32°02′24″ сх. д. / 46.97806° пн. ш. 32.04000° сх. д.
Місцезнаходження	Миколаїв
Довколишні води	річка Інгул
Країна	Україна
	Аляуди у Вікісховищі

Аляуди — сильно витягнутий півострів у північно-східній частині Миколаєва, утворений крутим розворотом річки Інгул.

Опис ред.

Довжина півострова становить близько 5 км, ширина — не менш ніж 500 м.

Адміністративно півострів належить до Центрального району міста. На території півострова розташовано кілька приватних подвір'їв та сільськогосподарські угіддя.

У південній частині є понтонний міст, у північній — вздовж залізниці розташовані дачні ділянки. Аляудський міст через річку Інгул — один з «найскромніших» мостів Миколаєва. Призначений він для пішохідного пересування і проїзду легкового транспорту. На ньому регулярно проходять міські «чемпіонати» з риболовлі. Також він служить поєднанням між селищем на Аляудському півострові з Центральним районом міста.

На самому півострові проживає понад 100 чоловік — жителів селища (окрім військових)^[1].

Селище на Аляудах

Вид з Лисої Гірки на Ракетне Урочище

Півострів має популярність серед міських рибалок. Береги круті, місцями переходять у плавні.

Історія ред.

Приміський поїзд прямує по півострову Аляуди до Миколаївського залізничного вокзалу

На півострові виявлені сліди перебування людей, що жили тут дві з половиною тисячі років тому. Тут були знайдені фрагменти давньогрецьких амфор, ліпного посуду і кістяні проколи.

Після заснування Миколаєва у 1789 році перші поселення на півострові стали з'являтись у 1820-х роках, коли військовий губернатор Миколаєва і Севастополя Олексій Грейг дозволив здавати в оренду під дачі і хутори деякі землі, що належали морському відомству, але не використовувались. Аляуди тоді являли собою заболочену місцевість, вкриту чагарником. Лише північна піднесена частина була придатна для землеробства. Однак по берегах півострова у великій кількості ріс очерет, що використовувався для покриття дахів багатьох міських будинків у корабельній і воєнній Слободках. Також тут були багаті рибою місця. На Аляудах виріс хутір, що був зв'язаний з Воєнною Слободкою поромною переправою.

Родинний склеп родини Аліауді на Миколаївському некрополі

У 20-х роках XIX століття до Миколаєва приїхав італійський купець і підприємець Луїджі Аліауді, який отримав підряд на поставку для армії і Чорноморського флоту Російської імперії сукна. Він орендував у Богоявленському казенну суконну фабрику. Нащадки Аліауді жили в Миколаєві і належали до купецького стану; в другій половині XIX ст. володіли млином, казармою та іншими підприємствами.^[2] Скоріше за все, в кінці XIX століття хутір був їм проданий. Принаймні на плані міста 1880 року він зазначений як «Хутір Аляудін». Згодом в народі його почали називати скороченою назвою «Аляуди», яка наразі закріплена в офіційних документах.

У 1940-х у будинку родини Аліауді розташовувався дитячий будинок. Після нього була школа-інтернат. А 69-му році заснували нову спеціальну школа-інтернат (школу соціальної реабілітації). Вона процвітала і займала друге місце в Радянському Союзі. Для працівників спецшколи побудували цегляний будинок, де було службове житло. Із 80 мешканців півострова — майже всі люди похилого віку, колишні працівники, вчителі та вихователі. Багато вже повмирали, і їхні діти тут жити залишилися.

У 2013 році уряд вирішив закрити школу-інтернат. У квітні 2014 на його місці з'явилося військове містечко українських морських піхотинців на базі 1-го окремого Феодосійського батальйону морської піхоти, які передислокувалися з окупованого Криму.^[3]

У планах міської влади регулярно виникає ідея про необхідність створення на півострові сучасного житлового масиву або котеджного селища.

Панорама весняного Миколаєва (Аляуди — ліворуч, на задньому плані — Старий Водопій)

Аляуди в літературі ред.

Дія роману Олеся Ульяненка «Там, де Південь» (видавництво «Треант», 2009 р.) відбувається в Аляудах у 1979 році.

Примітки ред.

↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 21 липня 2020. Процитовано 21 липня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ Энциклопедический словарь «Николаевцы, 1789—1999 г.г.», г. Николаев, «Возможности Киммерии», 1999 (рос.)
↑ У Миколаєві з'явилося військове містечко для морських піхотинців // Миколаївська обласна державна адміністрація. 16.11.2014

Джерела ред.

Никитин В. Откуда такие названия?: Аляуды // Вестник Прибужья. — 2003. — 7 авг. — С. 2 (рос.)
Ю. С. Крючков. Алиауди хутор в Николаеве // Фаберова дача [Архівовано 14 березня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аляуди

Евгений Гомонюк. Забытый Богом «остров» Аляуды: все, что осталось от итальянской деревни // «НикLife». 18.08.2015 [Архівовано 22 травня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
Дмитро Удовицький. Аляуди // Про Мир вокруг нас [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії Миколаївської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Архівована копія. Архів оригіналу за 21 липня 2020. Процитовано 21 липня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

[2] Энциклопедический словарь «Николаевцы, 1789—1999 г.г.», г. Николаев, «Возможности Киммерии», 1999 (рос.)

[3] У Миколаєві з'явилося військове містечко для морських піхотинців // Миколаївська обласна державна адміністрація. 16.11.2014

[1]

[2]

[3]