Алюмосилікати

Алюмосиліка́ти, алюміносилікати (від алюміній і силікати) — солі катіонів лужних і лужноземельних металів (зокрема K⁺, Na⁺, Ca²⁺, Ba²⁺) та аніонів загальної структури [AlSi_nO_2n+2]^– і [Al₂Si_nO_2n+2] ^2–. Природні алюмосилікати — це група мінералів з великим вмістом алюмінію, виділена 1891 року В. І. Вернадським з класу силікатів,

Загальний опис

За визначенням Вернадського, глинозем і кремнезем відіграють в алюмосилікатах однакову роль, обидва є кислотними ангідридами, а самі Алюмосилікати та їхні аналоги розглядаються як похідні комплексних кремнеглиноземистих та аналогічних ангідридів. Рентгеноструктурні аналізи підтвердили погляди В. І. Вернадського на роль алюмінію в конституції силікатів і дозволили розділити силікати, що містять алюміній, на дві групи — алюмосилікати і силікати алюмінію.

Тепер алюмосилікатами називають тільки такі силікати, в яких алюміній, подібно до кремнію, має четверну координацію (тобто кожний атом алюмінію оточують 4 атоми кисню) і навіть може ізоморфно заміщувати кремній (наприклад, польові шпати, цеоліти, слюди та ін.). Таким чином, в алюмінатів роль глинозему є близькою (але не тотожною) до ролі кремнезему.

Алюмосилікати мають густину менше 2890 кг/м³.

До алюмосилікатів належать польові шпати, фельдшпатоїди, цеоліти, скаполіти, слюди, пермутити та інші.

До силікатів алюмінію належать гранати, каолін тощо.

Алюмосилікати — одна з основних складових більшості порід земної кори (вивержених, уламкових і осадових). Загалом вони складають понад 50 % об'єму верхньої частини літосфери. У складі гранітів алюмосилікати становлять 65-75 % (за об'ємом).

Алюмосилікати відрізняються від силікатів алюмінію меншою твердістю та кислотостійкістю, заниженим світлозаломленням, меншою величиною питомої ваги, ясним забарвленням тощо.

Див. також

• Список мінералів
• Ядро каолінове

Література

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
• Словник іншомовних слів / за ред. О. С. Мельничука. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії АН УРСР, 1974.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Лазаренко Е. К. Курс минералогии. К., 195І;
• Соболев В. С. Введение в минералогию силикатов. Львов, 1949;
• Бетехтин А. Г. Курс минералогии. Изд. 2. М., 1956.
• Лазаренко Є. К., Винар О. М. Мінералогічний словник, К.: Наукова думка. — 1975. — 774 с.
• Глосарій термінів з хімії // Й. Опейда, О. Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк: Вебер, 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0