Відкрити головне меню

Слюда

мінерал, група філосилікатів
(Перенаправлено з Слюди)

Слюди (англ. mica; нім. Glimmer; пол. łyszczyk; рос. слюда) — група поширених породотвірних мінералів підкласу шаруватих силікатів, водні алюмосилікати лужних і лужноземельних металів. Мають важливе промислове значення. Становлять собою гідроксил- і флуорвмісні алюмосилікати. Інші українські назви слюди — лища́к, лосня́к, бли́сник, блестня́к, блисня́к[1].

Слюда
MicaSheetUSGOV.jpg
Загальні відомості
Хімічна формула R1R2-3AISi3O10(OH, F)2, де R1 = К, Na; R2 = Al, Mg, Fe, Li.
Клас мінералу алюмосилікати
Ідентифікація
Колір варіюється від прозорго до білого, жовтого, зеленого, коричневого, чорного
Сингонія Моноклінна сингонія
CMNS: Слюда на Вікісховищі
Порода зі слюдою
Слюдяні фрагменти

Загальний описРедагувати

Слюди — група мінералів підкласу шаруватих силікатів, водні алюмосилікати лужних і лужноземельних металів з загальною формулою: XY2-3 Z(Al)0-2Z(Si)2-4O10(OH, F)2, де Х — К, Nа, Са; Y — AI, Mg, Fe, Mn, Cr, Li, Ti; Z — Si, Al, Fe3+, Ti. Крім основних хімічних компонентів — О, Н, К, Na, Li, Mg, Fe, Al, Si — до складу слюди входять як ізоморфні, так і механічні домішки: Mn, F, Rb, V, В, Ga, Ti, Zr, Sn, In, Ba, Sr, Ca, Cl, S, Р та ін. Найбільш характерна особливість С. полягає в тому, що вони утворюють пакети і розшаровані на тонкі пластинки внаслідок довершеної спайності за площиною (001). Легко розщеплюються на тонкi, гнучкi, пружнi листочки та пластинки. Більшість С. кристалізуються у моноклінній сингонії.

За хімічним складом усі слюди поділяються на три групи (ряди):

Кожний із зазначених рядів є ізоморфним. За структурними формулами каліїсто-натріїсті слюди виділяють під назвою гептафілітів, а літіїсті і магніїсто-залізисті — октафілітів. За фізичними властивостями і морфологією всі слюди дуже близькі між собою.

Крім того, виділяють:

  • Слюди діоктаедричні — слюди, в структурі яких заповнено лише 2/3 можливих октаедричних положень. Це гептофіліти (мусковіт, парагоніт) та ін. мінерали-аналоги шаруватої будови.
  • Слюди тріоктаедричні — сліди, в структурі яких заповнені всі можливі октаедричні положення. До них належать октафіліти (магніїсто-залізисті і літіїсті слюди) та ін. шаруваті мінерали-аналоги.
  • Слюди крихкі — алюмосилікати шаруватої будови, які за своєю будовою і фізичними властивостями дуже близькі до слюд. На відміну від звичайних слюд пакети в крихкій слюді зв'язуються катіонами не лугів, а кальцію. Ці слюди дуже рідкісні, утворюють суцільні лускувато-зернисті маси. Твердість їх вища, а спайність гірша, ніж у звичайних слюд.

Слюди — головні породотвірні мінерали більшості вивержених гірських порід. Мають шарувату структуру. Будова кристалів листувата з досконалою спайністю в одному напрямку. Тердість від 2 (гідрослюди) до 4,5 (маргарит). Густина від 2,3 у гідрослюд до 2,8-2,9 у мусковіту і лепідоліту і до 3,0-3,3 у флогопіту і біотиту. Пром. значення мають мусковіт, флогопіт, вермікуліт, глауконіт, а також літієві слюди (як літієва руда). Застосовуються в електро- і радіотехніці.

РізновидиРедагувати

МусковітРедагувати

Докладніше: Мусковіт
  • Інші назви: біла, калієва слюда.
  • Хімічна формула: KAl2(Si3Al)O10(OH, F)2.
  • Колір: від прозорого до білого, рідше — до жовтого, рожевого, зеленого.
  • Входить до складу лише кислих порід (гранітоїди та ріоліти).

БіотитРедагувати

Докладніше: Біотит
  • Інша назва: чорна слюда.
  • Хімічна формула: K(Mg, Fe2+)3(Al, Fe3+)Si3O10(OH, F)2.
  • Непрозорий.
  • Колір: від зеленого до чорного.
  • Входить до складу порід, утворений виверженнями вулканів.

ФлогопітРедагувати

Докладніше: Флогопіт
  • Інші назви: бурштинова, магнезіальна слюда.
  • Хімічна формула: KMg3(Si3 Al)O10(F, OH)2.
  • Колір: від жовтого до коричневого, рідше — прозорий.
  • Спайні листочки флогопіту на світло вирізняються золотавими й червоно-коричневими відтінками.

ЛепідолітРедагувати

  • Інша назва: літієва слюда.
  • Хімічна формула: K(LiAl)3(SiAl)4O10(F, OH)2.
  • Колір: рожевий чи бузковий, рідше — білий, жовтуватий, сірий

Розрізняють також:

  • слюду баріїсту (мусковіт баріїстий),
  • слюду ванадіїсту (росколіт — діоктаедрична слюда шаруватої будови, багата на ванадій, KV2[(OH)2|AlSi3O10, вміст V2O3 — 24 %),
  • слюду водну (суміш гідромагнезиту з кальцитом),
  • слюду воронячу (назва біотиту та (або) чорного цинвальдиту, багатого на Fe),
  • слюду залізну (лепідомелан),
  • слюду каліїсту (застаріла назва мусковіту),
  • слюду калієво-літієво-залізисту (цинвальдит),
  • слюду кальціїсту (застаріла назва маргариту),
  • слюду літіїсту (1. Лепідоліт; 2. Цинвальдит),
  • слюду літіїсто-залізну (цинвальдит),
  • слюду літіокаліалюмініїсту (зайва назва лепідоліту),
  • слюду лужну (загальна назва мусковіту, парагоніту, лепідоліту та їх різновидів),
  • слюду лускувату (слюда звичайна),
  • слюду магніїсту (флогопіт), слюду магніїсто-залізну (біотит),
  • слюду марганцеву (біотит марганцевий),
  • слюду марганцевисту (біотит марганцевистий),
  • слюду натріїсту (парагоніт),
  • слюду перламутрову (маргарит),
  • слюду поперечну (порфіробласти слюди короткопризматичного обрису, розміщені перпендикулярно до сланцюватості порід),
  • слюду ромбічну (загальна назва біотиту та флогопіту),
  • слюду сріблисту (тонколускуватий мусковіт),
  • слюду титанову (воданіт — біотит з нефелінових порід з вмістом ТіО2 до 12,5 %), слюду титанистозалізну (пластинчастий ільменіт),
  • слюду уранову кальціїсту (отеніт),
  • слюду хромисту (загальна назва мусковіту хромистого та біотиту хромистого),
  • слюду чорну (загальна назва стильпномелану та кронштедтиту),
  • слюду 6Н (гексагональна політипна модифікація слюди з періодом повторення шарів у 6 одиниць).

РозповсюдженняРедагувати

Докладніше: Родовища слюди

Головні постачальники листової слюди — Індія та Бразилія. За валовим виробництвом лідирують США (зокрема Північна Кароліна). На літієву слюду багаті родовища Намібії. Головним виробником флогопіту є Мадагаскар. У Росії родовища флогопіту розташовані в Іркутській області, Карелії; флогопіту — на Забайкаллі, Якутії, Таймирі та Кольському півострові.

ВикористанняРедагувати

З мінералів групи слюди найважливіше промислове значення мають мусковіт і флогопіт. Найтонші, рівні і гнучкі листочки їх характеризуються діелектричними властивостями і механічною міцністю; термічністю і хімічною стійкістю; дуже малою гігроскопічністю і високою жаростійкістю (до 500—800оС). Завдяки вдалому поєднанню цих властивостей мусковіт і флогопіт є найціннішим природним високоякісним електроізоляційним матеріалом. Окремі кристали слюд досягають іноді 1 м.

ТехнічнеРедагувати

  • Листова слюда. До неї відносять світлі, прозорі різновиди, які розщеплюються на «книжки» різної товщини, придатні для штамповки виробів потрібних форм. Завдяки високим електроізоляційним формам використовується у радіоелектроніці, електромашинобудуванні, електротермії.
  • Дрібнолускова слюда. Використовується для виготовлення теплоізоляційних матеріалів в галузях теплоенергетики, будівельництва й використовується як сорбент у сільському господарстві.
  • Фарби та покриття. Дрібно мелена слюда з нанесеним покриттям діоксиду титану (TiO2) широко застосовується для досягнення «перламутрового» ефекту в автомобільних покриттях.

ДекоративнеРедагувати

 
Вікна з мусковіту

У старовинних світильниках пластинки слюди слугували віконцями, що закривали відкритий вогонь. Також широко мінерал застосовувався для оздоблення храмів, при створенні ікон. Вишукані візерунки вкривали «теремки» — скриньки для зберігання тканин, одягу, коштовностей та ділових паперів.

У кораблебудівництві слюда використовувалась в ілюмінаторах. Зараз застосовується при створенні яхт.

Під час реставрації предметів декоративно-прикладного мистецтва з кістки чи дорогих порід дерева використовується поруч з перламутром та фольгою.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Словарь росийсько-український 1893—1898 рр. (М.Уманець, А.Спілка.); Словник українсько-російський 1927 р. (А. Ніковський); Російсько-український словник технічної термінології 1928 р. (І. Шелудько, Т. Садовський); Російсько-український словник 1930 р. (О. Ізюмов); Російсько-український академічний словник 1924–33 рр. (А. Кримський, С. Єфремов)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати