Альціон білошиїй
| Альціон білошиїй | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Білошиїй альціон (підвид T. c. humii, Таїланд)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Todiramphus chloris (Boddaert, 1783) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Alcedo chloris Halcyon chloris Todirhamphus chloris | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Альціо́н білошиїй[2] (Todiramphus chloris) — вид сиворакшоподібних птахів родини рибалочкових (Alcedinidae). Мешкає в Африці, Азії і Океанії. Виділяють низку підвидів.
Опис ред.
Довжина птаха становить 22—25 см, самці важать 51—90 г, самиці 54—100 г. Забарвлення верхньої частини тіла варіюється від синього до зеленого, в залежності від підвиду, нижня частина тіла біла або охриста. На задній частині шиї білий «комірець». У представників одних підвидів над очима є білі або охристі смуги, у представників інших підвидів між очима і дзьобом є білі плями, або через очі проходять чорні смуги. Дзьоб великий, міцний, чорний, знизу біля основи жовтуватий. Самиці, як правило, мають більш зелене забарвлення, ніж самці. Молоді птахи мають тьмяніше забарвлення, на шиї і грудях у них є темний, лускоподібний візерунок.
Таксономія ред.
Білошиїй альціон був описаний французьким натуралістом Жоржем-Луї Леклерком де Бюффоном в 1779 році в праці «Histoire Naturelle des Oiseaux»[3][4]. Науково вид був описаний в 1783 році, коли голландський натураліст Пітер Боддерт класифікував його під назвою Alcedo chloris у своїй праці «Planches Enluminées»[5]. Типовою міцевістю виду є острів Буру в Індонезії[6].
Підвиди ред.
Виділяють чотирнадцять підвидів:[7]
- T. c. abyssinicus (Pelzeln, 1856) — узбережжя південної частини Червоного моря;
- T. c. kalbaensis (Cowles, 1980) — північний схід Аравії (Хор-Кальба, Хор-Шінас[en]);
- T. c. vidali (Sharpe, 1892) — західне узбережжя Індії (від Ратнаґірі[en] до Керали);
- T. c. davisoni (Sharpe, 1892) — Андаманські і Кокосові острови (Бенгальська затока);
- T. c. occipitalis Blyth, 1846 — Нікобарські острови;
- T. c. humii (Sharpe, 1892) — узбережжя Західного Бенгалу, Бангладеш, М'янми (зокрема, на островах Мьєй[en]) і Малайського півострова, північно-східна Суматра і острів Тіоман[en];
- T. c. armstrongi (Sharpe, 1892) — внутрішні райони М'янми, південь Таїланду і Індокитаю;
- T. c. laubmannianus (Grote, 1933) — Суматра (за винятком північного сходу), острови Банка і Белітунг, Калімантан і сусідні острови;
- T. c. chloropterus (Oberholser, 1919) — острови на захід від Суматри;
- T. c. azelus (Oberholser, 1919) — острів Енгано (на південний захід від Суматри);
- T. c. palmeri (Oberholser, 1919) — острови Ява, Балі, Бавеан і Канґеан[en];
- T. c. collaris (Scopoli, 1786) — Філіппіни;
- T. c. chloris (Boddaert, 1783) — острови Сулавесі, Сангіхе[en], Талауд[en], Банґґаї[en] і Сула[en], Молуккські острови, Малі Зондські острови, острови Раджа-Ампат і північний схід Нової Гвінеї (півострів Чендравасіх);
- T. c. teraokai (Kuroda, Nagamichi, 1915) — Палау.
Узбережні, острівні, маріанські, меланезійські і садові альціони раніше вважалися конспецифічними з білошиїм альціоном, однак були визнані окремими видами[8].
Поширення і екологія ред.
Білошиї альціони поширені від Червоного моря через Південну і Південно-Східну Азію до Мікронезії. Вони живуть у мангрових і тропічних лісах, на морських узбережжях, у лиманах, на полях і плантаціях, у парках і садах. Зустрічаються на висоті до 1500 м над рівнем моря. Живляться невеликими крабами, а також комахами, червами, молюсками, креветками, дрібними ящірками, жабами і рибами, іноді також дрібними птахами. Білошиї альціони чатують на здобич, сидячи на гілці, а коли її побачать, то пікірують до неї. Вони гніздяться в дуплах або норах, зокрема в покинутих дуплах дятлів або в гніздах деревних термітів. У кладці від 2 до 7 білуватих яєць, їх насиджують і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 44 дні після вилуплення. За сезон може вилупитися два виводки.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Todiramphus chloris. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 12 квітня 2022.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Buffon, Georges-Louis Leclerc de (1780). Le Martin-Pêcheur à tête vert. Histoire Naturelle des Oiseaux. Т. 13. Paris: De L'Imprimerie Royale. с. 279—280. Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
- ↑ Buffon, Georges-Louis Leclerc de; Martinet, François-Nicolas; Daubenton, Edme-Louis; Daubenton, Louis-Jean-Marie (1765–1783). Martin-pêcheur à tête vert du Cap de Bonne-Espèrance. Planches Enluminées D'Histoire Naturelle. Т. 8. Paris: De L'Imprimerie Royale. Plate 783, Fig. 2. Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
- ↑ Boddaert, Pieter (1783). Table des planches enluminéez d'histoire naturelle de M. D'Aubenton : avec les denominations de M.M. de Buffon, Brisson, Edwards, Linnaeus et Latham, precedé d'une notice des principaux ouvrages zoologiques enluminés. Utrecht. с. 49 Number 783, Fig. 2. Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
- ↑ Peters, James Lee, ред. (1945). Check-list of Birds of the World. Т. 5. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 208. Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Rollers, ground rollers, kingfishers. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 7 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
- ↑ Andersen, M.J.; Shult, H.T.; Cibois, A.; Thibault, J.C.; Filardi, C.E.; Moyle, R.G. (2015). Rapid diversification and secondary sympatry in Australo-Pacific kingfishers (Aves: Alcedinidae: Todiramphus). Royal Society Open Science. 2 (140375). doi:10.1098/rsos.140375.
Джерела ред.
- Rob Baldwin & Colin Richardson, Mangroves: Arabian sea forests, accessed 11/04/07.
- Heinrich L. Bregulla (1992) Birds of Vanuatu, Anthony Nelson, Oswestry, England.
- C Hilary Fry, Kathie Fry & Alan Harris (1992) Kingfishers, Bee-eaters & Rollers, Christopher Helm (Publishers) Ltd., London.
- Graham Pizzey & Frank Knight (1997) The Graham Pizzey & Frank Knight Field Guide to the Birds of Australia, HarperCollins, London, UK.
- Craig Robson (2002) A Field Guide to the Birds of South-East Asia, New Holland Publishers (UK) Ltd.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |