Альтфатер Дмитро Васильович

український військовик

Дмитро́ Васи́льович Альтфа́тер (23 травня 1874, м. Санкт-Петербург — 15 жовтня 1931, Целле, Німеччина) — російський і український офіцер німецького походження. Начальник артилерії корпусу Дієвої армії Української Народної Республіки.

Альтфатер Дмитро Васильович
1904ic-p08r.png Генерал-майор (6.12.1916)
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий
Altfater Dmytro.jpg
Альтфатер Дмитро Васильович
Загальна інформація
Народження 23 травня 1874(1874-05-23)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Смерть 1931
Целле, Люнебург[d], Провінція Ганновер, Вільна держава Пруссія, Веймарська республіка, Німецький рейх, Німеччина
Alma Mater Михайлівське артилерійське училище
Військова служба
Приналежність Flag of Russia.svg Російська імперія, Flag of Ukraine.svg Гетьманат
Рід військ артилерія
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Командування
Командувач російськими військами в Німеччині
орден Святого Георгія IV ступеня орден Святого Володимира III ступеня з мечами орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня з мечами орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня з мечами орден Святого Станіслава II ступеня Золота зброя «За хоробрість»

ЖиттєписРедагувати

Дмитро Альтфатер народився 23 травня 1874 року у Санкт-Петербурзі. У 1894 році закінчив Михайлівське артилерійське училище, вийшов підпоручиком до 23-ї артилерійської бригади, незабаром перевівся до 1-ї артилерійської бригади (м. Смоленськ). У 1910 році закінчив Михайлівську артилерійську академію.

У складі 1-ї бригади брав участь у Першій світовій війні. З 1916 року — командир 5-ї батареї, 1-ї батареї та 2-го дивізіону 36-ї артилерійської бригади. З березня 1917 року — генерал-майор, начальник Гвардії 1-ї артилерійської бригади, згодом — інспектор артилерії 39-го армійського корпусу. За Першу світову війну був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (30 грудня 1915 року) та Георгіївською зброєю (25 липня 1915 року).

З 7 вересня 1918 року — на службі в Армії Української Держави: начальник 1-ї важкої гарматної бригади. З 23 лютого 1919 року — начальник артилерії 1-го Волинського кадрового корпусу Дієвої армії УНР. З квітня 1919 року — в інспекції артилерії Холмської групи Дієвої армії УНР.

16 травня 1919 року у Луцьку потрапив до польського полону, там зголосився добровольцем на службу до Західної добровольча армії князя Бермонта-Авалова, був інспектором артилерії цієї армії.

З 1920 року мешкав на еміграції у Німеччині у місті Целле.

ДжерелаРедагувати