Альбін Стапович

Альбін Стапович (псевдонім: Уладзімер Загорскі; 18 березня 1894, с. Барані, Свенцянський повіт, Віленська губернія, тепер Островецький повіт, Гродненська область, Білорусь — 18 грудня 1934) — білоруський громадсько-політичний та католицький музичний, світський діяч.

Альбін Стапович
Псевдо	Уладзімір Загорскі, Арганісты беларус, Анупры С...жнік і Кастусь Каравы
Народився	18 березня 1894(1894-03-18) Baranid, Свенцянський повіт, Віленська губернія, Російська імперія
Помер	18 грудня 1934(1934-12-18) (40 років) Вільнюс, Віленське воєводство, Польська Республіка
Поховання	цвинтар Расу
Громадянство	Білоруська Народна Республіка,  Польща
Діяльність	політик, публіцист, музикант
Alma mater	Казанський державний університет і Вільнюський університет
Заклад	Вільнюська білоруська гімназія і Білоруська криниця
Членство	Білоруський національний комітет і Q3919781?
Партія	Білоруська християнська демократія
Брати, сестри	Kazimier Svajakd
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився в селі Барані Свенцяцького повіту Віленської губернії (нині Островецький район Гродненської області, Білорусь).

Навчався в консерваторії Монтвіла у Вільнюсі, Казанському університеті. Керував церковним хором у Казані (1913—1921). Потім повернувся до Вільнюса. Навчався у Вільнюському університеті.

У 1922 керував Білоруським хором. Викладав музику у Віленській білоруській гімназії.

У 1923 вступив до ревізійної комісії Студентської спілки. Один із засновників Білоруського кооперативного сільськогосподарського та промислового банку.

У 1926 — секретар Вільнюського гуртка Білоруського інституту економіки та культури.

У 1930—1934 — заступник голови, голова Вільнюського гуртка. Керівник білоруського хору при ньому. Активний член Білоруської християнської демократії.

У 1926 — секретар, у 1927—1930 — заступник голови. З травня 1926 р. Голова Білоруської друкарні імені Франциска Скорини. Член з’їзду Селянської спілки 24 березня 1926.

Деякий час (1927—1928) — редактор «Білоруської криниці».

У 1928—1930 — Посол Сейму (обраний від Блоку національних меншин), член Білоруського посольського клубу.

У 1930 — заступник голови Білоруського національного комітету.

У 1930 спробував створити власну політичну партію Білоруських незалежних радикалів.

Керував білоруським хором при церкві св. Миколая у Вільнюсі.

Автор кількох білоруських пісень, серед яких гімн Білоруського інституту економіки та культури «Дзе чутны мовы нашай гукі».

Друкувався в різних білоруських виданнях «Наш шлях», «Крыніца», «Родныя гоні», «Нёман», «Новы шлях», «Шлях моладзі», «Самапомач».

У 1935 побачив світ його співаник «Za Baćkaŭščenu», виданий БІГіК накладам 1000 примірників.

Похований у Вільнюсі на цвинтарі «Расу».

Твори

• Дзе чутны мовы нашай гукі, Вільня, 1926
• Biełarusy i dziaržaŭnaja niezałežnaść, Вільня, 1929, выд. «Беларукай Крыніцы», друк. Францыска Скарыны, 16ст., 1000 ас.
• Сьпеўнік Za Baćkaŭščynu, Вільня, 1935, выданьне БІГіК, 1000 асобнікаў.
• Беларусь у сучаснай польскай літаратуры — лекцыя, прачытаная 5 траўня 1928 у БІГіК, Беларуская крыніца, 1928 №29 (перавыданьне ARCHE 8-2009)

Література

• Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 6. Кн. 1: Пузыны — Усая / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.;
• Маст. Э. Э. Жакевіч. — Менск: БелЭн, 2001. — 591 с.: іл. ISBN 985-11-0214-8.
• Глагоўская А. Кар’еру пачынаў у Цеханоўцы // Спадчына № 6, 1994
• Юры Туронак. Мадэрная гісторыя Беларусі. — Вільня, 2006
• Малгажата Мароз. «KRYNICA» Ideologia i przywódcy białoruskiego katolicyzmu. — Беласток, 2001