Альбрехт III (курфюрст Саксонії)

Альбрехт Бідний (нім. Albrecht1373[1], Віттенберг, Священна Римська імперія — не пізніше 12 листопада 1422 або 1422, Віттенберг, Священна Римська імперія) — 5-й курфюрст Саксонії у 14191422 роках (як Альбрехт I) та герцог Саксен-Віттенберг в 14191422 роках (як Альбрехт III).

Альбрехт Бідний
нім. Albrecht
Albrecht III., Elector, son of Wenzeslaus, died 1422 (AT KHM GG4791).jpg
Народився 1373[1]
Віттенберг, Священна Римська імперія
Помер не пізніше 12 листопада 1422 або 1422
Віттенберг, Священна Римська імперія
Діяльність аристократ
Титул курфюрст Саксонії
Посада Курфюрст
Термін 1319—1422 роки
Попередник Рудольф III
Наступник Фрідріх I
Рід Асканії
Батько Венцель (курфюрст Саксонії)[2]
Мати Cecilia da Carrarad[2]
Брати, сестри Рудольф III (курфюрст Саксонії), Margaret of Saxe-Wittenbergd і Anna of Saxe-Wittenbergd
У шлюбі з Еуфімія Ельська і Еуфімія Ельська
Автограф Albrecht III Sachsen Wittenberg.jpg

ЖиттєписРедагувати

Походив з династії Асканіїв, саксен-віттенберзької гілки. Молодший син Венцеля I, курфюрста Саксонії, та Цецилія делла Каррара. Дата народження точна невідома, приблизно між 1375 та 1380 роками. У 1388 році помирає батько, владу успадкував старший брат Рудольф III, який взяв опіку над Альбрехтом.

1419 року після раптової смерті Рудольфа III успадкував курфюрство Саксонське і герцогство Саксен-Віттенберг. Країна його дісталася економічно виснаженою війною. Міг дозволити собі обмежену кількість слуг. Тому він дістав прізвисько «Бідний». У 1420 пошлюбив представницю Сілезьких П'ястів, сподіваючись на гарний посаг.

У спробах збільшити доходи він 1421 року спробував відібрати у міста Віттенберг право стягування податків з ринків, що мало не призвело до повстання городян. Протистояння було вирішено при арбітражі Фрідріха I Гогенцоллерна, курфюрства Бранденбургу.

У 1422 році Альбрехт III з дружиною під час полювання зупинилися в будинку на хуторі Лохау поблизу Аннабургу. Вночі будинок несподівано загорівся, і курфюрсту з дружиною довелося рятуватися через вікно в самій білизні; кілька слуг загинуло у вогні. Курфюрст був настільки вражений тим, що трапилося, що через кілька днів помер у Віттенберзі. Його поховали у францисканській каплиці. Став останнім представником Саксен-Віттенберзьких Асканіїв.

Оскільки він не мав дітей, в 1423 році курфюрство було передано Фрідріху Веттіну, маркграфу Мейсену.

РодинаРедагувати

Дружина — Офка, донька Конрада III П'яста, князя Олесницького.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Heinrich Kühne: Die Askanier. Aus der Geschichte der sächsisch-askanischen Herzöge und Kurfürsten von Sachsen-Wittenberg (1180—1422). Drei Kastanien Verlag, Wittenberg 1999, ISBN 3933028140