Вікіпедія

Альберт Газенбрукс

бельгійський діяч українського визвольного руху

Альберт Францович Газенбрукс (нід. Albert Hasenbroekx; псевдо: Західний; 22 січня 1915, м. Остенде, Бельгія — 7 вересня 1979, м. Брюгге, Бельгія) — бельгійський бухгалтер, крамар, також відомий як радист УПА. Працював на радіостанції «Самостійна Україна» («Афродіта») з 1943 по 1945 рік, читав передачі французькою та англійською мовами. У 1945 році його спіймало НКДБ і він провів 8 років у таборах ГУЛАГ.

Альберт Газенбрукс
Albert Hasenbroekx
Загальна інформація
Народження22 січня 1915(1915-01-22)
Остенде, Округ Остендеd, Західна Фландрія, Бельгія
Смерть7 вересня 1979(1979-09-07) (64 роки)
Брюгге, Бельгія
Псевдо«Західний»
Військова служба
Роки служби1943–1945
орден «За заслуги» I ступеня Пам'ятна медаль за війну 1940—1945 Золотий Хрест 25-річчя УПА
CMNS: Альберт Газенбрукс у Вікісховищі
Час моєї праці в Радіо «Вільна Україна» — то були найкращі хвилини мого життя. Я тоді переродився і зрозумів, ЩО це означає жити і боротись за шляхетні ідеали. А воля України, визволення цього доброго народу стало для мене метою[1].

Життєпис

ред.

Ранні роки

ред.
 
Молодий Альберт Газенбрукс перед готелем-кафе «Белж», м. Брюгге, 1927 рік

Альберт Газенбрукс народився 22 січня 1915 року в м. Остенде та виріс у Брюгге, де його батьки були власниками готелю-кафе «Белж». Він і його молодший брат були фламандцями та відвідували франкомовну католицьку школу у м. Юї (Валлонія), після закінчення якої у 1934 році він записався до Вищої єзуїтської школи торгівлі в Антверпені (фр. Ecole Supérieure de Commerce d'Anvers[1]), котру так і не закінчив. Газенбрукса мобілізували до бельгійської армії у 1936 році[2]. Після одруження в 1937 році пара переїхала до столиці Брюсселю, де народилася їхня донька Франсін у 1938 році. У лютому 1939 року Газенбрукс почав працювати у філії продуктового магазину Delhaize.

Війна і полон

ред.

Газенбрукс був мобілізований до бельгійської армії у 1939 році. Після німецького вторгнення в Бельгію 10 травня 1940 його полк відступив до Франції в Центральний масив, а після капітуляції Бельгії 18 червня — до Бретані. Полк був узятий у полон німцями на березі річки Луара і Газенбрукс був інтернований у шталаг до Савене. Його було звільнено 22 липня. Повернувшись до Бельгії, він був звільнений від військової служби[2].

Праця в Німеччині

ред.

Газенбрукс відновив свою роботу в Delhaize в Брюсселі, проте в лютому 1942 року він втратив роботу і був запрошений[джерело?] на роботу до Німеччини. У квітні 1942 року він почав працювати учнем слюсаря на нім. Dreilinden Maschinenbau GmbH в Кляйнмахнов недалеко від Берліну, дочірньої компанії Robert Bosch GmbH, що займались виробництвом запасних частин до літаків.

Діяльність А. Газенбрукса в УПА

ред.

Після кількох спроб втекти до Бельгії, Газенбрукс був поміщений у в'язницю в Німеччині, а навесні 1943 року вирушив до Рівного, столиці Райхскомісаріату України, де він працював у німецькій будівельній компанії нім. Hugo Parpart & Co[3] від Штеттін, Померанія. Під час роботи з командою близько Дубна він був захоплений місцевою групою Української повстанської армії. Після подолання первісного скептицизму з боку бійців УПА, які думали, що він німець, Газенбруксу вдалося їх переконати, що він був бельгійцем, після чого командир «Еней» (Петро Олійник) прийняв його в число своїх під псевдонімом «Західний»[4].

 
Роман Шухевич у Будеражі перед відправленням до Галичини, 1943 рік

Газенбрукс приєднався до азербайджанського куреня, з якими він пройшов до Здолбунівщини. Курінь був частиною УПА-Північ. Газенбрукса, який говорив кількома європейськими мовами, вважали кориснішим для роботи відділу пропаганди, ніж у бойових частинах[5]. По І-ій Конференції поневолених народів Східної Європи та Азії, проведеній Організацією українських націоналістів (ОУН) в селі Будераж 21 і 22 листопада 1943 року, він був переведений до радіостанції «Самостійна Україна», криптонім «Афродита», котра діяла на Сколівщіні, на окупованих територіях Галичини у Генеральній губернії. Газенбрукс приїхав з Волині до Галичини з Романом Шухевичем, майбутнім головнокомандувачем УПА, і кореспондентом Петром Дужим[4]. Дужий пише:

  Газенбрукс не знав і не міг знати, що їде разом із Романом Шухевичем, але зміст розмови і прекрасне знання німецької мови спонукали його до думки, що це не звичайний старшина УПА, а офіцер її вищого військового ешельону. Хоч Газенбрукс не знав, з ким розмовляє, та вже засвоївши конспіративні правила УПА на Волині, розумів, що зайвого тут питати не треба[6].  

Арешт і допити спецслужбами НКДБ, відправлення в табори

ред.

УПА і радіостанція «Афродита» продовжували працювати з Ямельниці після того, як Червона армія вигнала гітлерівців на захід у серпні 1944 року[7]. У квітні 1945 року ББ — відділ НКДБ боротьби з бандитизмом —наближаються та нападають зненацька на повстанців, що приймали учать у радіомовленні. Троє загинуло, а Газенбрукса було захоплено в полон[7]. Йому спробували інкримінувати ст. 54-2 — збройне повстання і ст. 54-11 — участь у контрреволюційній організації, Кримінального кодексу УРСР[3], але доказів не було, а Газенбрукс стверджував, що перебував в УПА в полоні.

Влітку 1945 року після декількох місяців допитів у Дрогобичі та без суду Газенбрукса депортували до виправно-трудового табору у Воркуті[8] на Крайній Півночі. Він був притягнутий до відповідальності в 1947 році в Дрогобичі та засуджений до 10 років каторжних робіт[3]. Газенбрукса було відправлено до виправно-трудових таборів на лівому березі річки Том біля Сталінська (нині Новокузнецьк) у Сибіру.

Звільнення та повернення до Бельгії

ред.

Газенбрукса було звільнено 3 червня 1953 року після смерті Сталіна. Після свого перебування в Щербакові (тепер Рибінськ) у центральній Росії для відновлення сил його перевели до Москви в кінці жовтня 1953 року, де він зустрівся із 11 співвітчизниками, котрих мали звільнити разом з ним. Усі 12 були відвезені до Східного Берліну, звідки вони були передані бельгійській місії в Західному Берліні[9]. Вранці 31 жовтня 1953 року група досягла Бельгії, де він був узятий під спостереження бельгійської служби безпеки на кордоні міста Більдхен (котре було бельгійським у той час, але з 1958 року входить в Аахен). Звідти їх доставили до Брюсселя, де й звільнили.

Пізніші роки життя та реабілітація

ред.
 
Золотий Хрест 25-річчя УПА Альберта Газенбрукса (1968)

Після свого повернення до Бельгії він працював бухгалтером транспортно-експедиційної компанії в Брюгге. Газенбрукс був час від часу в контакті з українською діаспорою.[10] Для прикладу, він прийняв запрошення виступити у м. Льєж 29 жовтня 1967 року з нагоди 25 річниці створення УПА. Частини його промови, що була проголошена французькою та українською, були опубліковані його бойовим другом Володимиром Макаром (псевдонім «Вадим») у 1968 році в Канаді. У лютому 1968 року Газенбкукс отримав Золотий Хрест УПА, нагороджений Капітулю Золотого Хреста за Заслуги УПА в Нью-Йорку[11][12].

Альберт Газенбрукс помер 7 вересня 1979 року в м. Брюгге.

29 травня 1995 року Газенбрукса було реабілітовано посмертно, в офіційних даних у справах львівської прокуратури зазначається:

  Данные о репрессированном и его родственниках: Газенбрукс не установден.

На Газенбрукса Альберта Францовича распространяется действие ст. 1 Закона Украинской ССР от 17 апреля 1991 года «О реабилитации жертв политических репрессий на Украине» за відсутністю сукупності доказів, які підтверджують обґрунтованість притягання до відповідальності[13].

 

Указом Президента України від 08.02.2010 Альберта Газенбрукса було нагороджено орденом «За заслуги» І ступеня за участь у національно-визвольній боротьбі (посмертно)[14].

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Makar, V. (1969). A Belgian – Member of The Ukrainian Insurgent Army. The Ukrainian Review, Vol XVI, no 1 , 64-66, Див. також Катерина Ющенко: Радіостанція УПА «Афродита»: «Ви чуєте голос вільної України…» [Архівовано 14 червня 2011 у Wayback Machine.] (Українська правда, Історична правда)
  2. ↑ а б Ministère de la Défense, Sous-section «Notariat», fiche militaire No. Matricule : 104-84709. (Міністерство оборони Бельгії, підрозділ «нотаріат», Військовий квиток № 104-84709)
  3. ↑ а б в Архів УСБ України у Львівській обл. — Спр. П-36153.
  4. ↑ а б Дужий П. Спогади про Ярослава Старуха [Архівовано 8 березня 2012 у Wayback Machine.]. Українська справа вчора і сьогодні: (збірник статей, спогадів) Афіша, Львів 2002—2003.- Т.1. — С.392-406.
  5. ↑ Дужий П. Степан Бандера — символ Нації [Архівовано 2 січня 2022 у Wayback Machine.] : ескізний нарис про життя і діяльність Провідника ОУН / П. Дужий. — Львів: Галицька видавнича спілка, 1996
  6. ↑ Дужий П. Роман Шухевич — політик, воїн, громадянин. [Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.] — Львів: Галицька видавнича спілка, 1998. — С. 68
  7. ↑ а б Мороз, В. (2005). Технічні засоби пропаганди в діяльності ОУН (архів)
  8. ↑ Білинський А. В концтаборах СРСР : 1944—1955 : спогади і спостереження — Мюнхен ; Чікаґо : Накладом В-ва «Орлик», 1961. — С. 91.
  9. ↑ Anonymous, 1953. Belgians out of Soviet Prisons. The New York Times, 31 Oct..
  10. ↑ Stienen, John (2010). Een Belg bij de Oekraïense partizanen : De ‘westerse’ stem van de Upa [Бельгієць з українськими повстанцями: «Західний» голос УПА] (PDF). Oekraïne Magazine (нід.). 13 (4): 4—5. Архів оригіналу (PDF) за 16 березня 2024. Процитовано 10 червня 2024.
  11. ↑ «Свобода» Український Щоденник, Рік LXXIV, Ч. 195, Середа 25 жовтня 1967 — С. 3 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 вересня 2013. Процитовано 2 березня 2010.
  12. ↑ «Свобода» Український Щоденник, Рік XC, Ч. 179, Середа, 21 вересня 1983 року.— С. 4 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 вересня 2013. Процитовано 2 березня 2010.
  13. ↑ Архів УСБ України у Львівській обл. – Спр. П-36153. – Арк. 61.
  14. ↑ Указ Президента України № 128/2010 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела та література

ред.
  • M. Hazebroek, de Bruges, doit la vie à son violon. (1953, 2 novembre). La Libre Belgique.
  • Газенбрукс, А. (1968, 10 серпня). Моя участь в УПА. Гомін України.
  • Галабурда-Чигрин, М. (1994, 24 листопада). Бельгієць Альберт Газенбрук — син України. Українська газета.
  • Ганушевський, М. (1984, Ч. 3-4.). Слово на могилу сл. пам. друга Альберта Газенбрукса. Авангард.
  • Kosyk, W. (1986). L'Allemagne national-socialiste et l'Ukraine. Paris: Publications de l'Est Européen, pp. 400—401.
  • Косик, В. (1997, 27 лютого). Вільний голос із Карпат. За вільну Україну.
  • Макар В. Бельгієць, вояк УПА, в Торонто. Гомін України 7. 10. 1967 р. ч. (959)
  • Мороз, В. (2005). Радіомовлення українського підпілля. Телевізійна й Радіожурналістика, випуск 6.
  • Стойко, М. (1996, 7 травня). Хто паплюжить своє минуле, той не вартий майбутнього. За вільну Україну.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Альберт_Газенбрукс&oldid=43534946