Відкрити головне меню

БіографіяРедагувати

Народився в селі Акинчиці біля Стовпців. У 19061913 вивчав право на юридичному факультеті Петербурзького університету. До революції 1917 року — есер. У 1923 році повернувся на Столбцовщину, де працював вчителем. У 1926 році вступив в ряди Білоруського селянсько-робітничого союзу, був одним з його керівників. У січні 1927 року заарештований польською владою і засуджений на 6 років позбавлення волі. У 1930 році, після дострокового звільнення, стає членом управління білоруської організації «Центросоюз» яку покидає в березні 1931 року. Після невдалої спроби створення полонофільськой організації «Відродження» повертається з Вільно в Стовпці, де засновує Білоруське товариство доброчинності, а в 1934 році як його голова стає членом Білоруського національного комітету у Вільно[2].

У 1933 — один з творців Білоруської націонал-соціалістичної партії. З 1938 року — в Німеччині, працює в міністерстві пропаганди. Під час війни співробітничав з німецькою окупаційною владою в Білорусі. Пропонував А. Розенбергу розпустити колгоспи, проте останній відповів, що «зробить це тоді, коли справжніх селян, тобто „куркулів“, повернуть з Сибіру»[3]. Дружив з видавцем окупаційної «Білоруської газети» поетом Владиславом (Вацлавом) Козловським. Убитий в квартирі Козловського, незабаром після цього був убитий радянськими партизанами і Козловський[4].

Дослідники схиляються до двох версій. Згідно з першою, це убивство — справа рук радянських партизан. За деякими даними, Акинчиця могли убити активісти Білоруської народної партії як помста за донос Акинчиця на Вінцента Годлевського (керівника антинімецького націоналістичного руху), який був арештований німцями і страчений у 1942 році.


ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Леонід Марков: Рэпрэсаваныя літаратары, навукоўцы, работнікі асветы, грамадскія і культурныя дзеячы Беларусі, 1794—1991. Энц. даведнік. У 10 т. Т.1. —Мн:, 2003