Відкрити головне меню

А́дольф А́біхт (Адольф Іванович Абіхт, нім. Adolf Abicht, лит. Adolfas Abichtas; 1793, Ерланген — 1860, Вільно) — литовський медик, професор патології Віленського університету, завідуючий кафедрою загальної терапії Віленської медико-хірургічної академії.

Адольф Абіхт
лит. Adolfas Abichtas
Литовський медик, професор Віленського университету
Литовський медик, професор Віленського университету
Народився 1793[1]
Ерланген, Середня Франконія, Баварія
Помер 14 (26) серпня 1860[1]
Вільнюс, Віленська губернія, Російська імперія
Діяльність лікар, патологоанатом
Alma mater Віленський університет
Сфера інтересів медицина
Заклад Віленський університет, Віленська медико-хірургічна академія
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор медицини
Діти Генрік Абіхт

Зміст

БіографіяРедагувати

Син філософа Йоганна Абіхта, професора логіки і метафізики у Віленському університеті. Закінчив Віленський університет (1810). Магістр філософії (1811), доктор медицини (1815). В 1820 р. був на три роки відправлений за кордон для самовдосконалення. Подорожував по Німеччині і Франції, слухав лекції у Відні та в Парижі. У 18241832 роках читав у Віленському университеті курс загальної патології. В 1827 р. призначений ординарним професором.

Після ліквідації Віленського університету (1832) деякий час займався лікарською практикою[2] і викладав у Віленскій медико-хірургічній академії. В 18371841 рр. займав у академії кафедру загальної терапії. Після ліквідації медико-хірургічної академії займався лікарською практикою. У 1851 р. вивчав мінеральні води Бірштан і установив їх придатність для лікування багатьох хвороб[3].

Випущений ним у Вільно підручник латинською мовою з внутрішніх хвороб довгий час залишався основним навчальним посібником.

Син Абіхта Генрік став революціонером і був розстріляний під час придушення Польського повстання 1863 року.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Абихт, Адольф Иванович // Русский биографический словарьСанкт-Петербург: 1896. — Т. 1. — С. 7.
  2. Albinas Kazlauskas. Kad graži praeitis dabarčiai bylotų. Архів оригіналу за 2008-02-09. Процитовано 2014-09-16. 
  3. Rūta Stankevičiūtė. Lietuviškas mineralinis vanduo neturi konkurentų. Vilniaus diena. Архів оригіналу за 2012-02-27. Процитовано 2014-09-16. 

ЛітератураРедагувати

  • Мысліцелі i асветниікі Беларусі. Энцыклапедычны даведнік. Мінск: Беларуская энцыклапедыя, 1995. ISBN 985-11-0016-1. С. 338.(біл.)

ПосиланняРедагувати