Відкрити головне меню
Агора в Ефесі

Агора (дав.-гр. άγορά — «місце зборів», «площа») — у давніх греків назва міської площі.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Вперше згадана Гомером, в якого агора є одним з головних складових «ідеального» міста феаків — Схерії, прототипом якої могла бути Смірна або якесь інше місто тогочасної Іонії[1]. Згідно з текстом «Одіссеї» агора була місцем засідання геронтів в присутності звичайних мешканців міста, які вигуками могли висловити підтримку або ж незгоду з рішенням старійшин. В Гомера немає жодної згадки про використання агори для торгівлі (господарські функції площі зводилися хіба що до того, що на ній або поруч з нею зберігався корабельний реманент). Надалі, однак, слово «агора» як синонім ради чи наради використовували вкрай рідко (Геродот, наприклад, робить це лише один раз — коли розповідає про нараду іонійців біля острова Ладе[2]).

З архаїчного часу агорою називали переважно торговельну площу. В цьому значенні слово використовували Платон[3] (за його словами саме завдяки торгівлі і виникла агора), Фукідід[4], Ксенофонт[5], Плутарх[6] та Афіней. При цьому Фукідід, Аристофан і Плутарх вживають слово агора як синонім слова «господарство» (пор. українське «ринок»), а Ксенофонт — як синонім «постачання війська». Існувала й особлива державна посада агоранома — особи, яка слідкувала за порядком на площі.

Агори у грецьких полісахРедагувати

     
Коринф Мегари Аргос Мілет
       
Кирена Кротон Тарант Массалія

Агора як центр громадського життяРедагувати

Водночас і за класичних часів агора була не лише місцем торгівлі. Насамперед вона була місцем проведення засідань народних зборів — найвищого органу влади в античному полісі. Елліни були навчені у будь-якій тривожній ситуації сходитися на головну площу, не чекаючи навіть якогось особливого запрошення. Цим греки відрізнялися, наприклад, від фінікійців, які віддавали перевагу зборам біля міської брами, або ж давніх германців, які проводили народні зібрання на галявинах[7].

Агора зберігала й певні сакральні функції, саме на ній відбувалися деякі релігійні свята та спортивні змагання. В Платеях вона мала назву ἱερά ἀγορά і на ній приносили жертви[8], в Спарті — відбувалися церемонії на честь полеглих героїв. В Селінунті на агорі знаходилося святилище Зевса Агорея[9], в Гераклеї Понтійській існувала окрема — «амфіктіонійська агора», яку використовувалі для зборів учасників релігійного союзу сусідніх дорійських колоній. На афінську агору був заборонений вхід повіям. Ксенефонт, втім, ставив грекам за приклад головні площі в перських столицях, на які, за його словами, не допускали й торгівців (так звана ἐλευτέρα ἀγορά[10]).

В Афінах з V ст. до н. е. засідання народних зборів зазвичай відбувалися на Пніксі, але найважливіші голосування, зокрема остракізм, і надалі проводили на агорі[11].

Великим громадським значенням агори можна пояснити й вибір апостола Павла, який обирав саме агору для проповідей серед коринфян та афінян[12].

Терміном ἀγοραῖοι зазвичай називали витрищак, що проводили час на агорі (аналог римських subrostrani).

Вислів ἀγορά λύκεια (буквально — «вовча агора») означав оборудки, укладені нашвидкуруч. Вислів ἀγορά κερκώπων — натовп людей непристойної поведінки.

З кінця еліністичної доби агора перетворюється на синонім латинського слова forum.

Афінська агораРедагувати

Докладніше: Афінська агора

Найбільше відома афінська агора розташована біля північних схилів ареопагу та Афінського акрополя. Вона мала форму трапеції, оточена громадськими будівлями, критими галереями, жертовниками богів, стелами з офіційними надписами тощо. Впритул до агори стояв Храм Гефеста, що добре зберігся до нашого часу. На агорі були облаштовані два водорозбірні басейни, які постачалися водою з водопроводу. За Кімона агору прикрасили платанами.

ПриміткиРедагувати

  1. Мустафін О. Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. К., 2016, с.3
  2. Геродот. VI, 11
  3. Платон. «Держава», 371 B
  4. Фукідід. I, 67, 139
  5. Ксенофонт. Економіка, VII, 22
  6. Плутарх. Коріолан, 12, 3
  7. Мустафін О. Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. К., 2016, с.3
  8. Фукідід. II, 71, 2
  9. Геродот. V, 46
  10. Ксенофонт. Киропедія, I, 2-4
  11. Плутарх. Аристид, 7
  12. Діяння апостолів, 17, 17

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати