Австрійська партія свободи

«Австрі́йська па́ртія свобо́ди», «АПС» (нім. Freiheitliche Partei Österreichs, FPÖ) — право-популістська[en] і націонал-консервативна [4]політична партія Австрії з відкрито проросійськими та пропутінськими поглядами. Партія є третьою за величиною політичною силою в Австрії після двох найбільших: лівої Соціал-демократичної та помірковано консервативної Австрійської Народної Партії. Її теперішнім лідером є Герберт Кікл[en]. З грудня 2017 до вересня 2019 АПС разом із Народною партією Австрії була членом урядової коаліції.

Австрійська партія свободи

Freiheitliche Partei Österreichs
Країна Flag of Austria.svg Австрія
Голова партії Herbert Kickld
Ген. секретар Christian Hafeneckerd
Засновник Anton Reinthallerd
Дата заснування 7 квітня 1956
Штаб-квартира Відень
Ідеологія Націонал-консерватизм, євроскептицизм[1], правий популізм[2][3]
Молодіжна організація Q2153500?
Офіційний сайт www.fpoe.at
Зміна рівня підтримки партії на виборах до Парламенту

На європейському рівні FPÖ є членом-засновником Партії ідентичності та демократії, а її три члени Європейського парламенту (ЄП) входять до групи «Ідентичність і демократія» (ID).

Австрійська партія свободи представлена у нижній палаті парламенту, а також у 7 з 9 земельних парламентів і в багатьох радах місцевого рівня. Бачить свої корені у ідеалах Свободи Революції 1848 року, і визначає себе як представника «третьго табору». Довгий час лідером партії був відомий політик Йорг Гайдер. Під час його головування партія вперше в своїй історії вийшла на друге місце на загальнонаціональних виборах у 1999 році. У 2005 Йорг Гайдер вийшов із АПС і заснував нову політичну силу — Альянс за майбутнє Австрії (нім. Bündnis Zukunft Österreich)

ІсторіяРедагувати

Створення партіїРедагувати

Попередником партії був так званий «Союз незалежних», що був об'єднанням груп із різними інтересами. Поряд із багатьма колишніми націонал-соціалістами котрі 1945 році на перших виборах виборах до Національрату не мали виборчого права, у ній також представлені колишні так звані «великонімці», колишні ладбюндлери і молодша генерація війни. Вони намагалися створити «3 табір» поруч із 2 великими партіями — соціал-демократичною (SPÖ) і Християнсько-соціальною (ÖVP). Спочатку відбувались безперервні суперечки щодо ідеологічного спрямування та розколи, допоки експеримент незалежного руху як «не партії», зазнав поразки. 1957 року на базі «Союзу незалежних» утворилась Австрійська партія свободи.

Прихід до влади в партії Йорґа ГайдераРедагувати

1986 року за підтримки крайньо правого крила партії лідером АПС став Йорґ Гайдер. З 1970 року Гайдер очолював молодіжне крило партії. Він був депутатом австрійського парламенту від Каринтії, де здобув популярність своїми виступами проти мовних привілеїв для словенської меншини. Після його приходу підтримка АПС на виборах до парламенту зростала, і 1999 року партія вперше за свою історію вийшла на друге місце, набравши 26,9 % й обігнавши на 400 голосів Австрійську народну партію.

Участь в уряді 1999Редагувати

Після сенсаційної перемоги на виборах 1999 року Австрійська партія свободи разом з Австрійською народною партією сформували уряд, який очолив лідер АНП Вольфганг Шюссель. Це викликало хвилю критики у інших європейських країнах, бо існувало неписане правило, що забороняло створювати коаліції з ультраправими партіями.

Урядова коаліція 2017Редагувати

Після перемоги Народної партії Австрії на чолі з Себастьяном Курцом на виборах 2017, увійшла до коаліції з нею як молодший партнер. Відповідно до міжпартійної угоди, члени АПС контролювали міністерства оборони та внутрішніх страв.

Співпраця з українськими політичними силамиРедагувати

До 2014 партія співпрацювала з українською націоналістичною партією — Всеукраїнським об'єднанням «Свобода».[5][6] Зокрема, на запрошення партії, у листопаді 2008 року Відень відвідав лідер ВО «Свобода», Олег Тягнибок. Партії обмінювались досвідом щодо проведення виборчих кампаній, а також обговорювали ідеологічні питання. Після анексії Криму Росією партія стала на бік агресора.

Співпраця з «Єдиною Росією»Редагувати

Партія співпрацювала з різного роду російськими суб'єктами щонайменше з 2008 року.[7] У грудні 2016 керівництво партії підписало офіційну угоду про «Кооперацію та співробітництво» з кремлівською партією влади «Єдина Росія».

Вибори до НаціональратуРедагувати

Вибори Голосів % Місць +/– Уряд
1956 283,749 6.5 (#3)
6 / 165
Опозиція
1959 336,110 7.7 (#3)
8 / 165
2 Опозиція
1962 313,895 7.0 (#3)
8 / 165
Опозиція
1966 242,570 5.4 (#3)
6 / 165
2 Опозиція
1970 253,425 5.5 (#3)
6 / 165
Підтримка меншості SPÖ
1971 248,473 5.5 (#3)
10 / 183
4 Опозиція
1975 249,444 5.4 (#3)
10 / 183
Опозиція
1979 286,743 6.1 (#3)
11 / 183
1 Опозиція
1983 241,789 5.0 (#3)
12 / 183
1 SPÖ–FPÖ більшість
1986 472,205 9.7 (#3)
18 / 183
6 Опозиція
1990 782,648 16.6 (#3)
33 / 183
15 Опозиція
1994 1,042,332 22.5 (#3)
42 / 183
9 Опозиція
1995 1,060,175 21.9 (#3)
41 / 183
1 Опозиція
1999 1,244,087 26.9 (#2)
52 / 183
11 ÖVP–FPÖ більшість
2002 491,328 10.0 (#3)
18 / 183
34 ÖVP–FPÖ більшість
2006 519,598 11.0 (#4)
21 / 183
3 Опозиція
2008 857,028 17.5 (#3)
34 / 183
13 Опозиція
2013 962,313 20.5 (#3)
40 / 183
6 Опозиція
2017 1,316,442 26.0 (#3)
51 / 183
11 ÖVP–FPÖ більшість
2019 772,666 16.2 (#3)
31 / 183
20 Опозиція

ПриміткиРедагувати

  1. Austria's Freedom Party sees vote rise. BBC News. 25 травня 2014. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 25 травня 2014. 
  2. Martin Dolezal; Swen Hutter; Bruno Wüest (2012). Exploring the new cleavage in across arenas and public debates: designs and methods. У Edgar Grande; Martin Dolezal; Marc Helbling та ін. Political Conflict in Western Europe. Cambridge University Press. с. 52. ISBN 978-1-107-02438-0. Архів оригіналу за 4 жовтня 2020. Процитовано 19 липня 2013. 
  3. Hans-Jürgen Bieling (2015). Uneven development and 'European crisis constitutionalism', or the reasons for and conditions of a 'passive revolution in trouble'. У Johannes Jäger; Elisabeth Springler. Asymmetric Crisis in Europe and Possible Futures: Critical Political Economy and Post-Keynesian Perspectives. Routledge. с. 110. ISBN 978-1-317-65298-4. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 3 лютого 2020. 
  4. Nordsieck, Wolfram (2017). Austria. Parties and Elections in Europe. Архів оригіналу за 29 вересня 2018. Процитовано 12 травня 2022. 
  5. Австрійська Каринтія обирає правих. Тернопільщина — «Свободу» [Архівовано 3 червня 2009 у Wayback Machine.] — Офіційна сторінка Всеукраїнського об'єднання «Свобода»
  6. ВО «Свобода» провела чергову зустріч з австрійськими націоналістами [Архівовано 3 червня 2009 у Wayback Machine.] — Офіційна сторінка Всеукраїнського об'єднання «Свобода»
  7. Радіо Свобода: С Путиным не танцуем. Спецслужбы Австрии в изоляции из-за России. [Архівовано 10 квітня 2019 у Wayback Machine.](рос.) 10.04.2019

ПосиланняРедагувати