«Авантюрист» (оригінальна назва — рос. Авантюрист) — роман українських письменників Марини та Сергія Дяченків; вийшов у видавництві «Северо-Запад Пресс» 2000 року. Це остання, четверта книга у тетералогії «Блукачі».

«Авантюрист»
Автор Дяченки Марина та Сергій
Назва мовою оригіналу рос. Авантюрист
Країна Україна Україна
Мова російська
Серія тетралогія «Блукачі»[1]
Жанр фентезі[2]
Видавництво Україна Україна — Зелений пес[3]
Росія Росія — Северо-Запад Пресс[4]
Видано 2000
Видано українською 2007[3]
Перекладач(і) перекладач невідомий
Тип носія друк (оправа)
Сторінок 464[1]
Попередній твір Спадкоємець

Опис книги ред.

  Україна ред.

Ретанаару Рекотарсу, авантюристу, блазню та шахраєві, жити залишилося недовго. Він спійманий та засуджений, і, здається, цього разу покарання вже не уникнути! Всевидющий Суддя старанно відраховує кожний із відведених йому днів. Але і за цей час можна встигнути багато…

Павутиння доріг, хитросплетіння доль… Мертві й зниклі колись повертаються. Повертаються, щоб зустрітися знову, щоб дописати свій життєвий роман до кінця. «Блукачі» призначають нам останнє побачення…[3]

  Польща ред.

Молодий, красивий Ретано є спадкоємцем великого мага Даміра, і хоча його аристократичний рід дуже зубожів, сам він є чарівним...лиходієм. Ошуканцем і брехуном, якому залишилось жити рік. Обтяжений магічним вироком, він шукає порятунку у потужнгого чародія. Той погоджується йому допомогти за певної умови. Молодик мусить завоювати серце Алани із роду Соллів і взяти її за дружину. Напочатку завдання не виглядає тяжким, але з кожним днем проблеми тільки додаються. Ніщо не є таким, яким видається. Родина Лаура Солля, Останнього Брамника, приховує багато темних секретів, а сам чародій обдурив нещасного коханця...Немудрого авантюриста, що буде змушений заплатити за свою вину. У сміливому і несподіваному фіналі циклі «Блукачі» замкнуться усі нитки і настане розгадка всіх загадок.[5]

  Росія ред.

Він винний і засуджений, він знає дату своєї смерті. Чи зможе Ренатоо Рекотарс скасувати кару? Чи встигне прожити життя за один рік? Справжнє людське життя?

Роман «Авантюрист» завершує знаменитий цикл «Блукачі» М. та С. Дяченків, підводячи риску у взаємовідносинах людства, магів і Третьої Сили.[6]

Цікаві факти ред.

Роман було написано 1998 року, після роману «Печера», проте він вийшов 2000 року[4].

Нагороди[4] ред.

  • 2000 — фестиваль «Звёздный Мост», премія Найкращий цикл, серіал і роман із продовженням (2-ге місце)

Видання[4] ред.

  • 2000 рік — видавництво «Северо-Запад Пресс», «АСТ». (рос.)
  • 2002 рік — видавництво «Эксмо». (рос.)
  • 2003 рік — видавництво «Эксмо». (рос.)
  • 2005 рік — видавництво «Эксмо». (рос.)
  • 2007 рік — видавництво «Зелений пес». (укр.)
  • 2008 рік — видавництво «Эксмо». (рос.)
  • 2009 рік — видавництво «Эксмо». (рос.)
  • 2010 рік — видавництво «Эксмо». (рос.)
  • 2010 рік — видавництво «Solaris». (назва — пол. Awanturnik) (пол.)[7]

Український переклад ред.

Українською мовою був перекладений і вийшов 2007 року у видавництві «Зелений пес».

Примітки ред.

  1. а б Дяченки Марина та Сергій. Авантюрист [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.] на сайті видавництва «Зелений пес». — Процитовано 29 грудня 2012
  2. Марина та Сергій Дяченки. Авантюрист на сайті «Либрусек». — Процитовано 29 грудня 2012 (рос.)
  3. а б в Марина Дяченко, Сергій Дяченко. «Авантюрист» на сайті «Книгоман». — Процитовано 29 грудня 2012
  4. а б в г Марина та Сергій Дяченки. Авантюрист на сайті «Лабораторія фантастики». — Процитовано 29 грудня 2012 (рос.)
  5. Марина та Сергій Дяченки. Авантюрист [Архівовано 16 травня 2011 у Wayback Machine.] на сайті інтернет книгарні «Ґендальф». — Процитовано 29 грудня 2012 (пол.)
  6. Марина та Сергій Дяченки. Авантюрист [Архівовано 3 липня 2013 у Wayback Machine.] на сайті «LiveLib». — Процитовано 29 грудня 2012 (рос.)
  7. Марина Дяченки, Сергій Дяченко. Авантюрист [Архівовано 19 серпня 2011 у Wayback Machine.] на сайті ksiazki.polter.pl. — Процитовано 29 грудня 2012 (пол.)

Посилання ред.

  1. Марина і Сергій Дяченки. Авантюрист [Архівовано 29 січня 2013 у Wayback Machine.] (електронна версія) на сайті «Либрусек». — Процитовано 29 грудня 2012 (рос.)