Абу Саїд Усман II ібн Якуб (араб. أأبو سعيد عثمان بن يعقوب‎; нар. 1275/1276 — 1331) — 7-й маринідський султан Марокко в 13101331 роках.

Абу Саїд Усман II
Народився грудень 1276
Фес, Марокко
Помер серпень 1331 (54 роки)
Таза, Марокко
·хвороба
Країна Flag of Morocco.svg Марокко
Flag of Morocco (1258-1659).svg Мариніди
Діяльність політик, правитель
Знання мов арабська і Берберські мови
Посада Султан
Конфесія іслам і сунізм
Рід Мариніди
Батько Абу Юсуф Якуб[1]
Брати, сестри Абу Якуб Юсуф (султан Марокко)[1]
Діти Абу'л Гасан Алі I[1]
Див. також: Усман II

ЖиттєписРедагувати

Походив з династії Маринідів. Син султана Абу Юсуф Якуба та Айши (доньки шейха Абу Атії Малхала ібн Ях'ї ал-Халті. Народився 1275 або 1276 року. Під тримав свого небожа Абу Табіт Аміра у 1307 році під час боротьби проти претендентів на трон.

1310 року після смерті другого небожа — султана Абу аль-Рабі Сулеймана посів трон. Спрямував зусилля для дотримання миру з мусульманськими сусідами. 1311 року уклав договір з гранадським еміром Насром I, за яким повернув тому місто Альхесірас і Ронду. 1312 року розпочав перемовини з Абу Саїд Фараджем, валі Малаги, який запропонував здати султанові місто в обмін на допомогу в поваленні Насра I. Але знать, довідавшись про це, повалила Фараджа.

Наказав відродити й розбудувати місто Сале, в якому облаштували новий порт. Намагався створити тут торгівельний та військовий флот.

1315 року проти султана повстав син і спадкоємець Абу Алі, що захопив Фес. Втім спочатку Усман II розпочав з бунтівником мирні перемовини, пропонуючи спочатку зректися трону в обмін на намісництво в Тазі. Але, коли довідався про тяжку хворобу сина, то раптовим ударом захопив Фес. Абу Алі було позбавлено прав на трон, але не страчено й призначено валі в Сіджильмасі.

1316 року Ях'я ібн Абі Таліб з клану аль-Афзі, валі Сеути, оголосив про незалежність. Спроби підкорити його знову виявилися невдалими. 1319 року почав перемовини з гранадським еміром Ісмаїлом I щодо спільних дій проти Кастилії. Втім домовитися не вдалося.

1320 році син Абу Алі, валі Сіджильмасу, знову повстав. Він захопив південні провінції з місто Марракеш. В результаті виникла загроза існуванню держави. Султан рушив проти повсталих, яким у 1322 році завдав рішучої поразки у битві біля Умм-ер-Рбії. Але дозволив синові зберегти владу в Сіджильмасі.

 
Медресе Аль-Аттарін

Водночас велику увагу приділяв розбудові міст, підтримував розвиток освіти й науки. Фундував великі столичні медресе — Фес-ель-Джедід (1320 року), Ес-Сахрідж (1321 року) і Аль-Аттарін (1323 року).

1327 року підтвердив союз з новим гранадським еміром Мухаммадом IV, яким опинився в складній ситуації внаслідок тиску Кастилії. Відповідно угоди Мариніди спочатку отримали міста Ронду і Марбелью, а 1328 року — Альхесірас. 1329 році уклав союз з державою Хафсидів, яка воювала проти Заянідів, султан відправив проти останніх флот і військо.

1331 року невдовзі після урочистостей з нагоди прибуття з держави Хафсидів нареченої спадкоємця трону Абу'л Гасана султан помер у м. Таза.

ДжерелаРедагувати

  • Charles-André Julien, Histoire de l'Afrique du Nord, des origines à 1830, édition originale 1931, réédition Payot, Paris, 1994
  • C.E. Bosworth, The New Islamic Dynasties: A Chronological and Genealogical Manual, Edinburgh University Press (2004), pp. 41–42 ISBN 9780748621378
  • O'Callaghan, Joseph F. (2011). The Gibraltar Crusade: Castile and the Battle for the Strait. Philadelphia: University of Pennsylvania Press. ISBN 978-0-8122-0463-6.
  1. а б в Encyclopaedia of Islam, 2nd editionЛейден: Brill.