Вікіпедія

Італо Звево

італійський письменник

Італо Звево
Italo Svevo
Італо Звево
Ім'я при народженні італ. Ettore Schmitz
Псевдонім Italo Svevo
Народився 19 грудня 1861(1861-12-19)
Трієст
Помер 13 вересня 1928(1928-09-13) (66 років)
Мотта-ді-Лівенца
·збиття транспортним засобомd
Громадянство Італія Італія
Національність Італія Італія
Діяльність прозаїк, драматург
Заклад Union-Bankd[1]
Мова творів італійська
Конфесія атеїзм
CMNS: Італо Звево у Вікісховищі

Іта́ло Зве́во (італ. Italo Svevo, власне Арон Етторе Шміц, 19 грудня 1861, Санто-Стефано-Бельбо — 13 вересня 1928, Мотта-ді-Лівенца) — італійський письменник, відомий як прозаїк, автор романів та оповідань, а також драматург та есеїст.

Біографія ред.

Етторе Шміц, майбутній письменник Італо Звево, народився у ніч з 19 на 20 грудня 1861 року в Трієсті (тоді Австро-Угорщина) в заможній єврейській родині, п'ятим з восьми дітей. Батько, Франц (Франческо) Шміц (1829–1892), комерсант, був родом з Трансільванії, але переселився в Трієст з Німеччини; мати, Аллегра Моравіа (1832–1895), була уродженкою Трієста.[2]

1874 року Етторе разом з братами Адольфо та Еліо поїхав на навчання до Німеччини. Брати проживали й училися в інтернаті містечка Зегніц, що знаходиться неподалік Вюрцбурга у Баварії. Батько сподівався, що його сини також оберуть кар'єру комерсанта, й знання німецької мови може їм добре прислужитися. І справді, Етторе за короткий час досконало опанував німецьку мову, проте його захопила не стільки комерція, скільки німецька філософія, особливо філософська концепція Артура Шопенгауера. 1876 року він повернувся до Трієста, де закінчив навчання в Інституті Паскуале Револьтелла. З 1880 року працював у місцевому відділенні Віденського Банку Уніон. Одночасно співпрацював з газетою «Л'Індепенденте», де під псевдонімом E. Samigli публікував нариси та рецензії.

1888 року було опубліковане перше оповідання Італо Звево «Una lotta» («Боротьба»), а 1892 — перший роман «Una vita» («Життя»), який проте не мав успіху ні у критики, ні у публіки. 1896 року одружився зі своєю кузиною Лівією Венеціані, 1897 року у подружжя народилася дочка Летиція. 1898 року Звево надрукував другий роман, «Senilità» («Старість»), але і він залишився непомічений. Після того, як Звево покинув службу в банку, він приєднався до фірми свого тестя й майже закинув літературну діяльність.

1907 року він відвідував курси англійської мови, де викладав ірландський письменник Джеймс Джойс, який надихнув його на написання нового роману. Проте робота над романом почалася лише 1919 року, після того, як Італо Звево ознайомився з психоаналізом З.Фрейда, який мав великий вплив на всю його подальшу творчість. Італо Звево навіть переклав італійською працю Фрейда «Тлумачення сновидінь».

Роман «Самопізнання Дзено» вийшов друком 1923 року, і також спершу залишився непоміченим, проте справив велике враження на Джеймса Джойса, який на той час мешкав у Парижі. Джойс захопив творчістю Звево письменника й літературного критика Валері Ларбо, й таким чином було заплановано видати французький переклад останнього роману Італо Звево. Тим часом у спеціальному числі французького часопису «Срібний корабель» (Le Navire d'Argent) з'явилися уривки з творів Звево, які були з захоплення зустрінуті публікою й критиками. Таким чином, через Францію до Італо Звево невдовзі прийшло визнання і на батьківщині.

12 вересня 1928 року, коли Італо Звево з родиною повертався з курорту Борміо в Ломбардії, він потрапив в автомобільну аварію й був важко поранений. Помер наступного дня в лікарні містечка Мотта ді Лівенца (пров. Тревізо).

Вибрані твори ред.

Романи ред.

  • Una Vita (1892).
  • Senilità (1898, екранізований в 1962 і 1985).
  • La coscienza di Zeno (1923, екранізовано 1988 та 2002).
  • Il Vecchione (1925–1926, не закінчений).

Оповідання та повісті ред.

  • Assassinio di via Belpoggio (1890, екранізовано 2004).
  • La Tribù (1897).
  • Una burla riuscita (1926).
  • La novella del buon vecchio e della bella fanciulla (1926, повість, екранізовано 1995).
  • Argo e il suo padrone (незакінчена новела, опублікована в посмертному збірнику «Corto viaggio sentimentale»)

П'єси ред.

  • Terzetto spezzato (1912, пост. 1927, єдина п'єса письменника, поставлена на сцені за життя).

Есе ред.

  • Saggie e pagine sparse (1954).

Щоденники та листування ред.

  • Corrispondenza con gli amici di Francia (1953).
  • Diario per la fidanzata (1962).
  • Lettere alla moglie (1963).
  • Epistolario (1966).
  • Carteggio con James Joyce, Valery Larbaud, Benjamin Crémieux, Marie Anne Comnène, Eugenio Montale, Valerio Jahier (1978).

Повне зібрання творів ред.

  • Tutte le opere. 3 vol./ Mario Lavagetto, ed. Milano: Mondadori, 2004.

Українські переклади ред.

Література ред.

  • Furbank P.N. Italo Svevo: The Man and the Writer. Berkeley: University of California Press 1966.
  • Essays on Italo Svevo/ Thomas F. Staley, ed. Tulsa: University of Tulsa, 1969.
  • Jonard N. Italo Svevo et la crise de la bourgeoisie européenne. Paris: les Belles lettres, 1969.
  • Moloney B. Italo Svevo: A Critical Introduction. Edinburgh: Edinburgh UP, 1974.
  • Nanni L. Leggere Svevo: Antologia della critica sveviana. Bologna: Zanichelli, 1975.
  • Veneziani Svevo L. Vita di mio marito. Milano: Dall’Oglio, 1976 (спогади дружини, перекл. також анг. та фр. мовами).
  • Capelli E., Nardi I. Italo Svevo. Firenze: La nuova Italia, 1976.
  • De Laurentis T. La sintassi del desiderio: struttura e forme del romanzo sveviano. Ravenna : Longo, 1976.
  • Russell Ch. Italo Svevo, the Writer from Trieste. Ravenna : Longo, 1978.
  • Lebowitz N. Italo Svevo. Piscataway (N.J.): Rutgers UP, 1978.
  • Fusco M. Italo Svevo, conscience et réalité. Paris: Gallimard, 1981.
  • Italo Svevo et Trieste/ Jacques Bonnet, ed. Paris: Centre Georges Pompidou, 1987.
  • Gatt-Rutter J. Italo Svevo: A Double Life. Oxford; New York: Clarendon Press, 1988.
  • Lanquella G. Il tempo cristallizzato. Introduzione al testamento letterario di Svevo. Napoli a.o.: Edizioni Scientifiche Italiane, 1995.
  • Italo Svevo tra moderno e postmoderno/ Longo A., ed. Ravenna: Il portico, 1995.
  • Camerino G.A. Italo Svevo e la crisi della Mitteleuropa. Firenze: Liquori, 2002.
  • Tortora M. Svevo novelliere. Pisa: Giardini Editori e Stampatori, 2003.
  • Marani D. A Trieste con Svevo. Milano: Tascabili Bompiani, 2003.
  • La Monaca D. Poetica e scrittura diaristica. Italo Svevo ed Elsa Morante. Caltanissetta-Roma: Salvatore Sciascia, 2005.
  • De Angelis L. Qualcosa di più intimo. Aspetti della scrittura ebraica del Novecento italiano: da Svevo a Bassani. Firenze: La Giuntina, 2006.

Примітки ред.

  1. ↑ http://www.biographien.ac.at/oebl/oebl_S/Schmitz_Ettore_1861_1928.xml
  2. ↑ Fulvio Anzellotti Svevo and His Family [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.]

Посилання ред.

  • Звево Італо // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 651. — ISBN 966-692-578-8.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Італо Звево
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Італо_Звево&oldid=40905068