Вікіпедія

Іса Юсуф

Іса Юсуф Алптекін (уйг. ئەيسا يۈسۈپ ئالپتېكىن‎ (عيسى يوسف الپتگین або عيسى يوسف الپتكین); турецька: İsa Yusuf Alptekin; кит.: 艾萨·玉素甫·阿布甫泰肯; піньїнь: Àisà Yùsùfǔ Ābùfǔtàikěn;[1] 1901 — 17 грудня 1995), відомий у Китаї як Ай Ша (кит.: 艾沙伯克; піньїнь: Àishābókè) — уйгурський націоналіст і пантюркський політик, який служив режиму китайських націоналістів (КМТ) і виступав проти Першої[2] і Другої республіки Східного Туркестану.[3][4] Коли Східний Туркестан (Сіньцзян) потрапив під контроль комуністичного Китаю в 1949 році, Альптекін виїхав у вигнання з Китаю.

Іса Юсуф
Народився 1901
Янгісар, Xinjiang Provinced, Династія Цін
Помер 17 грудня 1995(1995-12-17)
Стамбул, Туреччина
Країна Китай
 Республіка Китай (1912—1949)
Діяльність політик
Посада депутат Установчих зборівd
Діти Erkin Alptekind

Біографія ред.

Він народився в 1901 році в повіті Єнгісар, Кашгар, династія Цін. Аліптекін розпочав свою політичну кар'єру, працюючи перекладачем у китайському консульстві в Андижані з 1926 по 1928 рік.[5] Працюючи в Андижані, Алптекін зустрічався з уйгурськими купцями, які шукали його поради щодо того, чи варто погоджуватися з радянськими планами озброїти уйгурів і щоб звільнити Східний Туркестан від китайського контролю, Алптекін негайно повідомив китайського консула про змову.[6] У 1928 році Аліптекін отримав похвалу за свою роботу і отримав завдання супроводити китайського дипломата, який дуже захворів, до (Пекіна).[7] Восени 1928 року Алптекіна відправили до Ташкента, де він працював лакеєм, перекладачем у китайського консула до травня 1932 року.[8] У 1932 році Алптекіна було направлено до Нанкіна та призначено радником в Департаменті прикордонних справ Міністерства оборони Китайської Республіки.[9]

Алптекін виступав проти Першої Східно-Туркестанської республіки, яка існувала в Кашгарі з 12 листопада 1933 року по 16 квітня 1934 року. У Нанкіні, під керівництвом китайського уряду, журнал Алптекіна «Chini Turkistan Avazi» звинуватив британський уряд в організації повстання у Східному Туркестані з метою його захоплення.[2] Спочатку республіка називалася «Турецька ісламська республіка Східний Туркестан» (ТІРЕТ), що представляло багатонаціональний персонал уряду, який включав уйгурів, казахів і киргизів; свою анти-хуейцзуську, анти-ханьську та антикомуністичну політику, проголошену в її декларації незалежності, і основні ісламські принципи, проголошені в її конституції. 18 вересня 1936 року Аліптекін був «обраний» членом Національних зборів Китаю (Законодавчий юань).[10]

Він залишився в Нанкіні, а потім втік до Чунціна разом з китайським урядом, коли вторгласяЯпонська імперія. Він жив там разом з кількома іншими уйгурами, такими як Масуд Сабрі. Щоб завоювати симпатії до війни Китаю проти Японії, у 1939 році Хуей Муслім Ма Фулян (馬賦良) та уйгурський мусульманин Іса Юсуф Алптекін відвідали країни Єгипту, Сирії та Туреччини. У 1940 році, коли вони поїхали в Афганістан, зв'язалися з Мухаммедом Аміном Бугрою і попросивши його приїхати до Чунціна, столиці режиму Гоміньдан. Гоміньдан організував звільнення Бугри після того, як британці заарештували його за шпигунство. Гоміньданівські мусульманські видання використовували як редакторів Ісу та Бугра.[11]

Про бомбардування китайських мусульман військовими літаками Японії повідомили в газетах Сирії. Делегація відвідала Афганістан, Іран, Ірак, Сирію та Ліван. Міністр закордонних справ, прем'єр-міністр і президент Туреччини зустрілися з китайською мусульманською делегацією після того, як вони прибули через Єгипет у травні 1939 року. Ганді та Джинна зустрілися з Хуей Ма Фуляном та уйгуром Ісою Альптекіним, коли вони засуджували Японію.[12]


Іса повернувся до Сіньцзяна, і він виступив проти Другої Східно-Туркестанської республіки на півночі Сіньцзяна під час Ілійського повстання, стверджуючи, що це радянська комуністична маріонеткова держава Сталіна. Натомість він працював на китайський режим Гоміньдан Чжан Чжичжуна. Було 3 Ефенді (Üch Äpändi) (ئۈچ ئەپەندى), Айса Алптекін, Мемтімін Бугра (Мухаммад Амін Бугра) і Масуд Сабрі.[3][4] Друга Східно-Туркестанська Республіка напала на них як на «маріонеток» Гоміньдану.[13][14]

Шлюби між мусульманками (уйгурками) та китайцями хань викликали обурення Іси Юсуфа Алптекіна.[15]

Антирадянські настрої підтримував Іса, а прорадянські — Бурхан. Совєти були обурені Ісою.[16]

Він запитав Ма Буфанга, чи дозволять Чан Кайші і китайський уряд створити незалежну ісламську державу в південному Сіньцзяні, щоб протистояти комуністам і підтримуваній Радою Другій Східно-Туркестанській Республіці, але Ма Буфан не задовольнив це прохання. Натомість Ма втік на американському літаку ЦРУ з кількома мільйонами доларів у золоті, коли китайська комуністична армія наблизилася до Цинхаю. Потім Ма втік на контрольований Гоміньданом острів Тайвань, потім до Єгипту.

Альптекін утік від захоплення комуністами Сіньцзяну через Гімалаї, дістався Ладакха в контрольованому Індією Кашмірі та відправився у вигнання до Туреччини. У 1954 році він і Мухаммад Амін Бугра вирушили на Тайвань, щоб спробувати переконати гомінданський уряд Республіки Китай відмовитися від своїх претензій на Сіньцзян. Їхня вимога була відхилена, і Тайвань підтвердив, що вважає Сіньцзян «невід'ємною частиною Китаю».[17]

Члени Конгресу США зустрілися з Альптекіним у 1970 році[18]. Альптекін зустрівся з ультранаціоналістичним пантюркським лідером Альпарсланом Тюркешем.[19][20][21][22][23][24] Під час перебування в Туреччині Алптекін висловлював антивірменську риторику і стверджував, що вірмени вбили невинних турецьких мусульман.[25][26][27][28][29]

Іса Юсуф Алптекін був батьком Еркіна Алптекіна. Під час вигнання Альптекіна в Туреччині, де він отримав велику підтримку пантюркських елементів в уряді Туреччини, уряд КНР засудив його за продовження «діяльності за незалежність Сіньцзяну» та за спробу повалити «соціалістичну систему». Коли він помер там у 1995 році, понад тисячу людей[30] нібито відвідали його похорони, і він був похований на кладовищі Топкапи, поруч із мавзолеями двох колишніх турецьких лідерів, Аднана Мендереса та Тургута Озала.[31][32] У 1995 році парк був присвячений Алптекіну в районі Блакитної мечеті в Стамбулі, а також меморіал мученикам пізнього Руху за незалежність Східного Туркестану. Високий характер освячення, включно з присутністю президента Туреччини, прем'єр-міністра, голови парламенту та інших, розлютив Китай. Він засудив Туреччину за втручання у її «внутрішні справи», і турецький державний департамент звернувся з проханням закрити парк, але місцеві виборці відмовилися.[1][33]

Примітки ред.

  1. ↑ а б Allievi, Stefano; Nielsen, Jørgen (2003). Muslim networks and transnational communities in and across Europe. Brill Publishers. с. 303–305. ISBN 978-90-04-12858-3.
  2. ↑ а б Excerpts from the British MP memorandum to UK Foreign Office on the East Turkistan Republic (1934). East Turkistan Government in Exile. 2 квітня 2020. Процитовано 25 червня 2020.
  3. ↑ а б Kamalov, Ablet (2010). Millward, James A.; Shinmen, Yasushi; Sugawara, Jun (ред.). Uyghur Memoir literature in Central Asia on Eastern Turkistan Republic (1944-49). Studies on Xinjiang Historical Sources in 17-20th Centuries. Tokyo: The Toyo Bunko. с. 260.
  4. ↑ а б Ondřej Klimeš (8 січня 2015). Struggle by the Pen: The Uyghur Discourse of Nation and National Interest, c.1900-1949. BRILL. с. 197–. ISBN 978-90-04-28809-6.
  5. ↑ Taşçı, 1985, с. 66, 575.
  6. ↑ Taşçı, 1985, с. 78, 575.
  7. ↑ Taşçı, 1985, с. 128, 575.
  8. ↑ Taşçı, 1985, с. 164, 199.
  9. ↑ Taşçı, 1985, с. 216, 575.
  10. ↑ Taşçı, 1985, с. 238, 575.
  11. ↑ Lin, 2010, с. 90.
  12. ↑ 西北回族在抗战中的贡献 [The contribution of Northwest Hui in the war effort]. www.xzbu.com (кит.). Архів оригіналу за 27 August 2017. Процитовано 24 серпня 2016.
  13. ↑ Ondřej Klimeš (8 січня 2015). Struggle by the Pen: The Uyghur Discourse of Nation and National Interest, c.1900-1949. BRILL. с. 241–. ISBN 978-90-04-28809-6.
  14. ↑ David D. Wang (January 1999). Clouds Over Tianshan: Essays on Social Disturbance in Xinjiang in the 1940s. NIAS Press. с. 28–. ISBN 978-87-87062-62-6.
  15. ↑ Linda Benson (1990). The Ili Rebellion: The Moslem Challenge to Chinese Authority in Xinjiang, 1944-1949. M.E. Sharpe. с. 164–. ISBN 978-0-87332-509-7.
  16. ↑ Jeremy Brown; Paul Pickowicz (2007). Dilemmas of Victory: The Early Years of the People's Republic of China. Harvard University Press. с. 188–. ISBN 978-0-674-02616-2.
  17. ↑ Page 52, Ismail, Mohammed Sa'id, and Mohammed Aziz Ismail. Moslems in the Soviet Union and China. Translated by U.S. Government, Joint Publications Service. Tehran, Iran: Privately printed pamphlet, published as vol. 1, 1960 (Hejira 1380); translation printed in Washington: JPRS 3936, September 19, 1960.
  18. ↑ غەرب دۇنياسىدىكى ئۇيغۇرلار (4A). Radio Free Asia. 30 квітня 2016.
  19. ↑ İsa Yusuf Alptekin. Архів оригіналу за 20 January 2016. Процитовано 10 березня 2016.
  20. ↑ İsa Yusuf ALPTEKİN'i Rahmet ve Minnetle Yad Ediyoruz…. Архів оригіналу за 23 May 2016. Процитовано 10 березня 2016.
  21. ↑ Doğu Türkistan Vakfı Resmi Web Sitesi. Архів оригіналу за 11 March 2016. Процитовано 1 липня 2020.
  22. ↑ Mithatuyanikeskipazar78. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 11 жовтня 2022.
  23. ↑ Rüzgar birliği. www.turkcuturanci.com. Архів оригіналу за 10 березня 2016.
  24. ↑ Türkeş: Türkistan Türklüğün davası. 17 липня 2009.
  25. ↑ İsa Yusuf Alptekin ve Türkiye'nin Siyasal Hayatına Etkileri. Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 11 жовтня 2022.
  26. ↑ Doğu Türkistan Vakfı Resmi Web Sitesi.
  27. ↑ Sayfa Bulunamadı - Konya Yenigün Gazetesi. Konya Yeni Gün. Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 11 жовтня 2022.
  28. ↑ Doğu Türkistan Kültür ve Dayanışma Derneği Genel Merkezi. Архів оригіналу за 15 February 2017. Процитовано 12 березня 2016.
  29. ↑ «Dış Türk Kardeşlerime sesleniyorum! Ermeni katilleri protesto eden mitingler, yürüyüşler tertip etmeliyiz. Ermenileri destekleyen devletleri ve milletleri şiddetle telin etmeliyiz… İslam Dünyasına sesleniyorum! Bir milyarı aşan İslam âlemi; diniyle, kitabıyla, Rasulüyle bir bütündür. (Bu sebeple) birimizin dostu hepimizin dostu, birimizin düşmanı hepimizin düşmanı olmadı idi… Fakat maalesef olmadı. Olamıyor. Birimizin düşmanı maalesef diğerinin dostu oluyor. Ermeni caniler masum Müslüman Türk kardeşlerimizi katlederken, İslam dünyası sessiz kalıyor, sükût ediyor… Ortadoğu'daki Müslüman devletler ve milletler şunu bilmelidirler ki, bugün Türkiye Cumhuriyeti, dünya hâkimiyeti güden Rusya ile sizin aranızda yıkılmaz bir kale, aşılmaz bir settir. Evvel Allah Türkiye sayesinde hür ve müstakil yaşama imkânına sahip bulunuyorsunuz… Türkiye Cumhuriyeti'nin mevcudiyeti, sizin de mevcudiyetiniz ve bekanızın teminatı demektir. Ermenileri destekleyen devletlere sesleniyorum! Şunu unutmayınız ki, esaret altında olsalar bile yüz milyon Türk, Türkiye'ye yekvücut gibi bağlıdır. Onun zararına olacak her hareket, bütün Türk dünyasını incitmiş olacak, ona yan bakanlar, yüz milyon Dış Türkü yanında yanında bulacaktır. Bunları bütün dünyanın böyle bilmesini istiyoruz.»
  30. ↑ Merhum İsa Yusuf Alptekin Beyin Cenaze Töreni. DOĞU TÜRKİSTAN KÜLTÜR VE DAYANIŞMA DERNEĞİ. Процитовано 25 червня 2020.
  31. ↑ Polat, 1995.
  32. ↑ Kayıkçı, 2008.
  33. ↑ Çolakoğlu, 2013, с. 35.

Список літератури ред.

  • Brown, Jeremy; Pickowicz, Paul G., eds. (2007). Dilemmas of Victory: The Early Years of the People's Republic of China (illustrated ed.). Harvard University Press. ISBN 978-0674026162. Retrieved 8 April 2013.
  • Çolakoğlu, Selçuk (2013). "Turkey-China Relations: Rising Partnership" (PDF). Middle Eastern Analysis/Ortadogu Analiz. 5 (52).
  • Dickens, Mark (1990). "The Soviets in Sinkiang (1911-1949)". Oxus Communications. Archived from the original on 23 October 2008. Retrieved 28 June 2014.
  • Lin, Hsiao-ting (2010). Modern China's Ethnic Frontiers: A Journey to the West. Taylor & Francis. ISBN 978-0-415-58264-3. Retrieved 28 June 2010.
  • Kayıkçı, Ali (14 March 2008). "Unutulan Vatan: Türkistan ve İsa Yusuf Alptekin Destanı". Denge Gazetesi. Retrieved 28 June 2014.
  • Polat, Mehmet Şadi (17 December 1995). "Doğu Türkistan'ın bağımsızlık önderi İsa Yusuf Alptekin". Retrieved 28 June 2014.
  • Taşçı, M. Ali (1985). Esir Doğu Türkistan İçin İsa Yusuf Alptekin'in Mücadele Hatıraları. Istanbul: Doğu Türkistan Neşriyat Merkezi.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іса_Юсуф&oldid=39672020