Пантюркі́зм — доктрина, яка сповідує об'єднання всіх тюркомовних народів. Виникла на початку XX століття і за своєю суттю є подібною до інших доктрин консолідації споріднених етнічних спільнот, таких як панславізм, хеймоаате та панарабізм.

Прапор Тюркської ради
Території, на яких колись проживали або нині проживають тюркські народи
Карта поширення тюркських мов

Виникла під значним впливом ідей Ісмаїла Гаспринського (який в молоді роки був близько знайомий з відомими слов'янофілами — прихильниками панславізму) та заснованого ним руху джадидістів. Гаспринському, зокрема, належать пропозиції уніфікувати тюркські мови шляхом очищення їх від пізніших арабських і перських запозичень. Щоправда, пропозиції ці мали насамперед утилітарний характер і сам Гаспринський не робив з них політичних висновків.

Заклики до відродження тюркської культури перетворилися на політичну доктрину завдяки зусиллям видавців часопису «Тюрк», який з 1902 видавався у Каїрі. Першим маніфестом пантюркізма вважають статтю Юсуфа Акчури Och Tarzi Seyaset («Три політики»), оприлюднену в часописі у 1904 році. У 1908 ідеї Акчури розвинув Алі Гусейн-заде у статті Turkuleshmek, Islamlashmak, Zamanlashmak («Тюркізація, Ісламізація, Модернізація»).

Пантюркізм його засновниками виразно протиставлявся панісламізму як доктрині консолідації усіх мусульманських народів на підставі їхньої культурно-релігійної близькості.

У 1912 з'явився роман Eni Turan («Новий Туран»), авторами якого були Зія Ґокальп и Халіде Едіб Адивар. В їхній інтерпретації пантюркізм набув відверто націоналістичних і навіть расистських рис. Символом «тюркської раси» була проголошена вовчиця Асена, яку нібито вшановували усі тюрки до прийняття ісламу.

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • В. Головченко. Пантюркізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.534 ISBN 978-966-611-818-2

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати