Вікіпедія

Іньєго Лопес де Мендоса, маркіз де Сантільян

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лопес.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мендоса.

Іньєго Лопес де Мендоса, маркіз де Сантільян (ісп. Íñigo López de Mendoza y de la Vega; 19 серпня 1398 — 25 березня 1458) — кастильський поет, критик, літературний меценат, полководець і державний діяч. Батько іспанського гуманізму. Ввів в іспанську літературу жанр сонета. Автор першої іспанської поетики «Передмова і послання коннетаблю Португалії» («Proemio e carta al condestable don Pedro de Portugal»). Відомі твори: «Комедійка про понцу» («Comedieta de Ponza»), «Пекло закоханих» («Infierno de los enamorados»).

Іньєго Лопес де Мендоса
ісп. Íñigo López de Mendoza y de la Vega
Іньєго Лопес де Мендоса
Іньєго Лопес де Мендоса
Хорхе Інглес. Маркіз де Сантільяна на панелі вівтаря Радості Марії
Іньєго Лопес де Мендоса
1-й маркіз Сантільяна
1445 — 1458
Наступник: Дієго Уртадо де Мендоса
 
Народження: 19 серпня 1398(1398-08-19)
Карріон-де-лос-Кондес, Паленсія, Кастилія і Леон, Іспанія
Смерть: 25 березня 1458(1458-03-25) (59 років)
Гвадалахара, Кастилія-Ла-Манча, Іспанія
Країна: Іспанія Іспанія
Батько: Diego Hurtado de Mendozad[1]
Мати: Leonor Lasso de la Vegad[1]
Шлюб: Catarina Suárez de Figueroad[1]
Діти: Íñigo López de Mendoza, 1st count of Tendillad[2], Diego Hurtado de Mendoza, 1st Duke of the Infantadod, Педро Гонсалес де Мендоса[2], Mencía de Mendoza y Figueroad[2], Leonor de la Vega y Mendozad, Doña Maria de Mendozad[2] і Pedro Laso de la Vega, 1.Marques de Santilland[2]

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Біографія ред.

Іньєго Лопес де Мендоса народився 19 серпня 1398 року в знатній родині Мендоса баскського походження з багатими літературними традиціями — його дід Педро Гонсалес і батько, адмірал Кастилії. Дієго Уртадо самі були поетами, а серед родичів були найбільші літературні фігури свого часу: канцлер Перо Лопес де Айяла, Фернан Перес де Гусман і Дієго Гомес де Манріке. Його мати походила з багатої родини де ла Вега і була першим шлюбом заміжня за онуком короля Альфонсо XI. У віці п'яти років Іньєго втратив батька. Частину свого дитинства він прожив у бабусі, Мансії де Сіснерос, а початкову освіту здобув у будинку свого дядька Гуттієре, майбутнього архієпископа Толедського. Дуже молодим, в 1412 році в Саламанці Іньєго одружився на Каталіні Суарес де Фігероа, дочки незадовго до цього померлого Лоренсо де Фігероа, майстра ордена Сантьяго, що зробило його одним з найбагатших і наймогутніших людей свого часу.

Відправившись незабаром в Арагон, Мендоса приєднався до свити Фернандо Арагонського, а потім його наступника Альфонсо V. При Арагонському дворі почалася його поетична діяльність. Там він підтримував дружбу арагонськими принцами, придворними, і поетами-трубадурами, такими як Енріке де Вільєна. У віці 18 років Мендоса був досить впливовий, щоб частиною шляхом закону, частиною силою зброї повернути стан, втрачений після смерті батька.[3] У 1417 році народився його старший син, майбутній 1-й герцог дель Інфантадо.

Повернувшись до Кастилії, він взяв участь у боротьбі за владу між інфантом Енріке де Трастамара і Альваро де Луна на боці першого з них. Брав участь у кидку на Тордесільяс і облозі фортеці Ла-Пуебла-де-Монтальбан в грудні 1420 року. Після ув'язнення дона Енріке у в'язницю втратив свої володіння в Іта і Гвадалахарі.

Починаючи з 1422 року Мендоса менше втручався в політику, зберігаючи вірність Хуану II, що посварило його з арагонськими інфантами, що вторглися в Кастилію влітку 1429 року. Сварка у приватних справах з Альваро де Луна не привела його на бік (ісп. aragonesistas) Під час битви при Ольмедо Мендоса був у лавах королівської армії, за що отримав титул маркіза.

Дон Іньєго сприяв падінню Альваро де Луна в 1453 році, проти якого він написав (ісп. Doctrinal de privados). Після смерті дружини і з воцарінням Енріке IV Мендоса віддалився від двору в свій гвадалахарський палац.

Творчість ред.

 
Строфи з Пекла закоханих, рукопис XV століття.

Мендоса був великим шанувальником Данте, і його твори можуть бути віднесені до дантово-алегоричної школі. У цьому стилі написана «Комедійка про понцу» (ісп. «Comedita de Ponza»), драматична поема в октавах, написана для прославлення морської битви при Понса (1435).

Він також засвоїв гуманізм Петрарки і Джованні Боккаччо, першим почавши писати сонети кастильською мовою.

Мендоса вважається одним з перших істориків іспанської літератури і автором першої іспанської поетики «Передмова і послання коннетаблю Португалії» (ісп. «Proemio e carta al condestable don Pedro de Portugal»).[4]

Найбільш цінна частина його спадщини-вірші в дусі народної іспанської поезії, т. зв. серранільї, невеликі поеми в наслідування французької пасторалі, але натхненні місцевою народною традицією.

Сім'я і діти ред.

  • Дієго Уртадо де Мендоса, 1-й герцог дель Інфантадо.
  • Педро Лассо де Мендоса, сеньйор Лосойя.
  • Іньєго Лопес де Мендоса-і-Фігероа, граф де Тенділья.
  • Менсія де Мендоса, одружена з Педро Фернандесом де Веласко, графом Аро.
  • Лоренсо Суарес де Мендоса-і-Фігероа, граф де ла Корунья.
  • Педро Гонсалес де Мендоса «великий кардинал», примас Іспанії.
  • Хуан Уртадо де Мендоса, сеньйор де Кольменар, Ель Кардосо і Ель Вадо.
  • Марія де Мендоса, одружена з, Перо Афан де Рібера, графом де лос Моларес.
  • Леонора де ла Вега-і-Мендоса, одружена з Гастоном де ла Серда, графом Медінаселі; їхнім сином був 1-й герцог Медінаселі.
  • Педро Уртадо де Мендоса, сеньйор де Тамахон.

Переклади на російську мову ред.

  • Маркіз де Сантільяна.// Іспанська поезія в російських перекладах. М., 1984. С. 114—117.
  • Маркіз де Сантільяна. Пролог і лист, відправлений маркізом де Сантільяна разом з його творами коннетаблю Португалії // Життєписи трубадурів / Отв. ред. Є. М. Мелетинський; Упоряд., вступ. ст. і додатки М. Б. Мейлаха; прим. М. Б. Мейлаха і Л. П. Каменотрус-Занд. — М.: Наука, 1993. — С. 358—361. — 736 с. — (Літературні пам'ятки). — ISBN 5-02-011530-4.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Kindred Britain
  2. ↑ а б в г д Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
  3. ↑ Тикнор, 1883, с. 302.
  4. ↑ Жизнеописания трубадуров, 1993, с. 358—361, Маркиз де Сантильяна. Пролог и письмо.

Література ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іньєго_Лопес_де_Мендоса,_маркіз_де_Сантільян&oldid=42189228