Вікіпедія

Ілля Гілілов

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Ілля Гілілов (рос. Гилилов Илья Михайлович також Ілля Менделевич 16 лютого[1], 1924, Вітебськ — 26 березня, 2007, Москва) — літературознавець, дослідник творчості В. Шекспіра і англійської літератури 16-17 ст. Науковий секретар Шекспірівської комісії Російської Академії наук (1989—1999 рр.)

Ілля Гілілов (Гілілов Ілля Михайлович)
Фотопортрет Ілля Гілілова останніх років
Фотопортрет Ілля Гілілова останніх років
Фотопортрет Ілля Гілілова останніх років
Народився16 лютого 1924(1924-02-16)
Вітебськ
Помер26 березня 2007(2007-03-26) (83 роки)
Москва
ПохованняВостряковський цвинтар
КраїнаСРСР СРСР → Росія Росія
Діяльністьісторик
Alma materВсесоюзний інститут радянської торгівлі, Челябінський педагогічний інститут (історичний факультет)[1].
Галузьлітературознавство
Війнанімецько-радянська війна
Відомий завдяки:дослідження літератури Англії 16-17 ст. і шекспірівської проблеми
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки

Життєпис

ред.

Народився в місті Вітебськ. Походив з родини ремісника єврея. Родина перебралась на житло у Москву. Не встиг закінчити останні класи у школі. Працював по комсомольській мобілізації на будівництві захисних споруд навколо Москви у 1941 р. Працював на оборонному заводі, закінчив пришвидшені курси у гірничо-металургійному технікумі. 1942 року був призваний до лав армії. Брав участь у військових операціях Другого і Четвертого українського фронту. Був командиром підрозділу гвардійського мінометного полку[1]. У повоєнний період був кадровим військовим і закінчив у той час останні класи школи та історичний факультет Челябінського педагогічного інституту. Демобілізувався із армії 1954 року. Заочно навчався у Всесоюзному інституті радянської торгівлі. Гілілов багато займався самоосвітою і працював у найкращих столичних бібліотеках. Прийшов до вивчення літератури минулих століть, зацікавився англійською літературою 16-17 ст. і «шекспірівським питанням».

Зустріч із російським шекспірологом Олександром Анікстом (1910—1988) стала для Іллі Гілілова доленосною. Доктор мистецтвознавства Анікст високо оцінив здібності і відданість шекспірівській темі Іллі Гілілова і зробив того власним помічником, не розділяючи при тому усіх висновків свого помічника.

Гілілов був одружений з 1954 року.

Помер у Москві.

Шекспірівське питання

ред.

«Це якась прекрасна таємниця, я кожен день жахаюсь, що її розкриють і тоді, давши спокій псевдоніму, ми вчитаємося в життя автоніма, підніметься завіса, і ми дізнаємося, можливо, про найфантастичнішу п'єсу з тридцяти семи шекспірівського канону» — захоплено писав колись Чарльз Діккенс.

«Шекспірівське питання» виникло як популярна і літературознавча проблема в Західній Європі. Воно стартувало в середині 19 століття[2]. Шекспірівські драми набули престижу вже у 18 столітті, бо були явищем театральної культури, монополізованої на той час культурою аристократичною, елітною. Вже тоді пожвавились як інтерес до особи автора, так і нестримне бажання переробити його п'єси, бо аристократичну публіку не влаштовували то відверта травматичність його кінечних сцен, то неприхована еротика тощо. Відома переробка 18 століття кінечної сцени п'єси «Ромео і Джульєта», де головні персонажі трагедії не гинуть, а наче за задумом ченця і духівника Лоренцо одружуються і їх весілля (!) припиняє криваве протистояння і ворожість двох веронських родин. Драмами Шекспіра, підправленими цензурою, замучили театральних глядачів доби королеви Вікторії, про що з гіркотою писав Бернард Шоу…

Актор лондонського театру «Глобус» Шекспер (так прочитується його прізвище англійською) народився у місті Стретфорд. Граф Роджер Меннерс (аристократичний претендент на авторство) походив з замку-палацу Бівер у маленькому графстві Ретлендшир неподалік Пітерборо і Бірмінгема. Звідси два протилежні табори прихильників авторства — «стретфордіанці» та «антистретфордіанці». У СРСР проблема була загострена ще на роках створення СРСР. Антистретфордіанцем був міністр (тоді народний комісар) Анатолій Луначарський (1875—1933), сам причетна людина до театру, хоча й не така високообдарована. Луначарський активно-войовничо доводив, що Шекспір не міг мати простого походження і досить систематично приводив усі головні тези «антистретфордіанців»-науковців світу.

«Шекспірівське питання» у СРСР було закрите для науковців і аматорів втручанням Сталіна, «найкращого мовознавця» в країні і «друга фізкультурників», прихильника доктрини, що кожна кухарка може правити державою. Згідно з державним мовознавцем Шекспір міг були тільки простого походження (тільки «стретфордіанцем») і, як оголосили у популярних статтях, лише кухарці пасував сторож коней біля театру «Глобус», що у вільні часи створив «Ромео і Джульєту», «Гамлета», «Короля Ліра», а при необхідності грав на сцені тінь батька Гамлета чи якусь театральну дрібницю тощо.

«Шекспірівське питання» у СРСР відродили наприкінці 20 століття, коли активно передивились авторитети і «друга фізкультурників», і не тільки його. Серед перевідкривачів «шекспірівського питання» опинився і Ілля Гілілов, що не позиціонував себе відверто ні «стретфордіанцем» і ні «антистретфордіанцем». Стороння позиція надавала йому можливість аналізувати ситуацію незалежно від доказів обох таборів, а шукати нові факти. І ці факти Ілля Гілілов знайшов. Вислід оприлюднений у книзі «Гра про Вільяма Шекспіра» та у низці статей.

Твір Гілілова «Гра про Вільяма Шекспіра або Таємниця великого Фенікса»

ред.

Книга Іллі Гілілова (літературознавця, а не творця популярних детективів) досить швидко після першого видання (1997 р.) була чотири рази перевидана російською і згодом перекладена на декілька іноземних мов, серед котрих і англійську[1].

Див. також

ред.

Джерела

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г http://rus-shake.ru/personalia/Gililov/name/
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 8 квітня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Ілля_Гілілов