Іван Мелешко
Іва́н Меле́шко (р. н. і смерті невід.) — письменник XVI століття, автор промови-пародії на варшавськім сеймі буцім-то посла від Смоленська і Мозиря. Михайло Возняк не є переконаний, що це реальна фігура, а не літературний псевдонім.
| Іван Мелешко | |
|---|---|
| Народився |
2-га пол. XVI ст. Велике князівство Литовське |
| Помер |
1-ша пол. XVII ст. Велике князівство Литовське |
| Країна |
 Велике князівство Литовське Річ Посполита |
| Діяльність | письменник |
| Знання мов | білоруська |
| Жанр | промова, памфлет |
| Magnum opus | Промова Івана Мелешка |
| Посада | мстиславський каштелян |
| Конфесія | православ'я[1] і греко-католицькі церкви[2][3] |
| Рід | House of Mieleszkod |
| У шлюбі з | Q121126679?[1][2][3] |
Спір про історичність ред.
Достовірність історичного існування Івана Мелешка деякий час наприкінці XIX — на початку XX століття піддавалася сумніву. Так, наприклад, Микола Сумцов у своїй статті «Промова Івана Мелешка, як літературний пам'ятник» і професор М. К. Добринін, вважали, що «Промова Івана Мелешка» є літературним пам'ятником XVI століття, політичним памфлетом, автор якого невідомий[4][5].
Перші ж дослідники «Промови», Юліан Нємцевич, Міхал Вишневський, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров анітрохи не сумнівалися, що «Промова Мелешка» була дійсно виголошена на Варшавському сеймі 1589 року смоленським каштеляном (комендантом фортеці) Іваном Мелешко, як про це сказано в назві самого твору[6].
На підтримку історичного існування Івана Мелешка також виступили відомий білоруський дослідник Дмитро Довгялло і професор Варшавського університету О. О. Первольф. Первольф у своїй праці «Слов'яни, їх взаємні зв'язки і відносини» (т. ІІІ, ч. II, Варшава, 1893, стор. 166) привів докази історичного існування Івана Мелешка, який дійсно був каштеляном смоленським, але дещо пізніше у 1615—1623 роках.
Історична наука в даний час дозволяє повніше реконструювати біографію Івана-Іллі Мелешка.
Життєпис ред.
Син Слонімського маршалка Івана Даниловича. Підкоморій мозирський, від 1591 року — Слонімський підстароста, від 1602 року — Слонімський маршалок. У 1605—1610 роках — Мстиславський каштелян, у 1610—1615 — Берестейський, а 1615—1623 — Смоленський.
На сеймі 1598 року введений у склад комісії з розмежування Мозирського повіту і Київського воєводства (його повноваження продовжені на сеймах 1609 і 1611 років). Депутат на сейм 1605 року. У 1613 році входив у склад сенаторської ради при Сигізмунді ІІІ. На Слонімщині йому належали Дев'ятковичі і Бусяж, управляв Здитівською державою. У 1606, 1609 і 1621 роках купив від Естер, вдови Іцхака Михелевича, І. Солтана і Льва Сапеги частини маєтку Жировичі.
У 1613 році був ініціатором заснування Жировицького Свято-Успенського монастиря, ігуменом якого став Йосафат Кунцевич. У 1613 і 1618 роках передав монастиреві свою частину Жировичів.
Промова і її авторство ред.
«Промова Івана Мелешка» являє собою зразок соціально-політичної сатири, що висміює розгнуздані звичаї польської шляхти, що погрузла в корупції і лицемірстві. Автор обурюється результатами Люблінської унії і відстоює інтереси жителів Великого князівства Литовського (литовців і білорусів), які страждають від польського гніту.
Перші дослідники промови не сумнівалися ні в автентичності промови, ні в її авторстві. Відповідно до думки Сумцова і Добриніна, промова була написана в XVI столітті, але анонімним автором. З анонімністю автора погоджується і Первольф, який, однак, відносить промову до XVII століття, оскільки автор використовує історичний персонаж вже на той час каштеляна (а можливо вже і померлого) Івана Мелешка.
Цікаву версію висунув П. Крапівін в своїй статті «До питання про час появи „Промови Івана Мелешка“ і її авторство»[7]. На його думку, промова була складена на основі записів, зроблених під час дійсного виступу Івана Мелешка на сеймі у Варшаві, але не в 1589 році, як це зазначено в «Промові», а в 1609 році, коли Мелешко, будучи каштеляном Мстиславльським виступав на сеймі. Доказом цього є вказівки в самій промові, де дружина Івана Мелешка іменується «пані Мстиславльска», а сам він зазначений представником Мозирського повіту, яким він значиться і на сеймі 1609 року. Таким чином, на думку Крапівіна, «Промова», швидше за все, була написана на підставі нотаток, зроблених свідком справжньої промови, але вже після смерті Івана Мелешка, але до 1632 року, тобто до смерті Сигізмунда III.
На гербі Жировичів ред.
Існує припущення, що Іван Мелешко зображений на гербі Жировичів (Слонімського району Гродненської області, Білорусь) поруч зі святим Йосафатом Кунцевичем: «в блакитному полі зображення двох чоловіків — той, що справа стоїть на колінах, а той, що зліва тримає в простягнутих руках книгу»[8][9].
Примітки ред.
- ↑ а б Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego : spisy. T. 9, Województwo mścisławskie XVI-XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2019. — С. 73. — ISBN 978-83-65880-76-5
- ↑ а б Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2020. — С. 96. — ISBN 978-83-65880-89-5
- ↑ а б Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego : spisy. T. 4, Ziemia smolenśka i województwo smolenśkie XIV-XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2003. — С. 88. — 412 с. — ISBN 83-7181-279-5
- ↑ «Киевская старина», 1896, г. 45, № 4—6. — Киев, С. 195—213.
- ↑ М. К. Дабрынін. Беларуская літаратура. Старажытны перыяд. — Мінск, 1952. — С. 263—264.
- ↑ Протасевич В. И. Памятники политической сатиры XVII // «Речь Ивана Мелешки» и «Письмо к Обуховичу» // Из истории философской и общественно-политической мысли Белоруссии. Избранные произведения XVI — нач. ХІХ в. — Мн., 1962.
- ↑ «Известия АН БССР», 1955, № 5. — С. 65—76.
- ↑ Праз 400 гадоў герб Жыровічаў афіцыйна зацвердзілі. Архів оригіналу за 1 січня 2017. Процитовано 8 лютого 2017.
- ↑ Святыя вярнуліся на гярбы Жыровічаў і Адэльска | Krynica.info. krynica.info (be-BY) . Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 8 лютого 2017.
Джерела ред.
- Іван Мелешко. Промова на Варшавському сеймі 1589 року [Архівовано 27 січня 2020 у Wayback Machine.]
- Промова Івана Мелешка // Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – Т. 2. – СПб., 1865. – С. 188—190 [Архівовано 26 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Сучасна сатира: промова Мелешка // Михайло Грушевський. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. — К., 1995. — Т. 5. — Кн. 2. — С. 294-301. [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.]
- Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) [і інш.]. — Мн.: БелЭн, 2006. — С. 333.
- Улашчык М. Мемуары і дзённікі як крыніцы па гісторыі Беларусі: З рукапіснай спадчыны / Укладальнікі: Я. М. Кісялёва, В. У. Скалабан. — Мн.: Пейто, 2000.
Посилання ред.
- Мелешко Иван [Архівовано 11 лютого 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
- В. И. Протасевич. Памятники политической сатиры XVII в. «Речь Ивана Мелешки» и «Письмо к Обуховичу» (рос.)
- Сумцов Н. Ф. «Речь Ивана Мелешка, как литературный памятник» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)