Ібн Асакір
Ібн Асакір ( араб. ابن عساكر, трансліт. Ibn ‘Asākir ; 1105–1175) сунітський ісламський богослов[1] і історик, учень суфійського містика Абу аль-Наджіба Сухраварді.
| Ібн Асакір | |
|---|---|
| араб. علي بن الحسن بن هبة الله بن عساكر الدمشقي | |
 | |
| Прізвисько | أبو القاسم і ابن عساكر |
| Народився |
13 вересня 1105 Дамаск, Сельджуцька імперія |
| Помер |
25 січня 1176 (70 років) Дамаск, Сельджуцька імперія |
| Поховання | Баб-ель-Сагір |
| Діяльність | Мухаддіс, факіх, історик, богослов |
| Галузь | історія, хадисознавствоd і ашарити |
| Alma mater | Al-Nizamiyya of Baghdadd |
| Вчителі | Yusuf Hamdanid, Abu al-Najib Suhrawardid, Ali ibn Abd al-Rahman al-Surid, Abu al-Faraj al-Armanazid і Kafur al-Surid |
| Відомі учні | Abu Sa'd 'Abd al-Karim al-Samanid і Q25452537? |
| Знання мов | арабська |
| Magnum opus | History of Damascusd, Tabyin Kadhibi-l-Muftareed і Kashf al-mughaṭṭá fī faḍl al-Muwaṭṭa'd |
| Конфесія | іслам |
| Діти | Q25452537? |
Ім'я ред.
Його повним ім'ям було Алі ібн аль-Хасан ібн Гібатуллаг ібн Абдаллаг, Тікат ад-Дін, Абу аль-Касім, також відомий як Ібн Асакір аль-Дімашкі аль-Шафі`і аль-Аш`арі (الحمافلظرخمافظر عرحمافظر الحمافلظ بن الحسن بن ھبۃ اللہ بن عبداللہ بن الحسین الدمشقی الشافعی)[1].
Біографія ред.
Народився в Дамаску, під час правління атабека Токтекіна. Ібн Асакір отримав освіту, яка личить представнику шляхетної сім'ї. До 1120 року він відвідував лекції аль-Суламі в медресе імама Шафіі, який був побудований атабеком Гумуштегіном. Після смерті батька він відправився до Багдаду і здійснив в хадж у 1127 році. Він повернувся до Багдада, щоб послухати лекції в Незамійі від Абу ль-Хасана аль-Ансарі (учня аль-Газалі) та лекції з хадисів Абі Саліха аль-Карамані та Ібн аль-Хусайна Абу ль-Касіма.
В 1132 року Ібн Асакір повернувся в Дамаск і того ж року одружився. Громадські заворушення змусили його залишити Дамаск і відправитися до Ісфахану, а потім до Мерву, де він зустрів Абу Саада Абд аль-Карім ас-Самані. З аль-Самані він подорожує до Нішапура і Герата і в 1139 році він знов відвідав Багдад, повертаючись до Дамаску. Протягом своєї подорожі він зібрав численні хадиси і став хафізом.
Під патронатом Нур ад-Діна Зангі Ібн Асакір написав Таріх Дімашк . У 1170 році Нур ад-Дін побудував медресе Дар аль-Хадіс для Ібн Асакіра[2].
Ібн Асакір навчався у 80 жінок-мусульманських учених[3].
Бібліографія ред.
Ібн Асакір є автором безлічі книг, найбільш відомі з яких:
- Історія Дамаска — одна з найважливіших книг про ісламську історію Сирії, яка охоплює життя видатних діячів, які проживали або відвідували Дамаск. Вона не обмежується життєписом оповідачів хадисів Ільм ар-Ріджала [1] але також включає історичних та політичних діячів. Коли справа доходить до біографії ісламського діяча, Ібн Асакір намагався зібрати все, що було сказано про цю постать, правду чи неправду, з повним ланцюгом переказів . Книга також містить величезну колекцію арабських віршів . Нещодавно віна був надрукована у 74 томах плюс шість томів, що містять лише покажчики.
- Tabyin Kadhib al-Muftari fima Nusiba ila al-Imam Abi al-Hasan al-Ash'ari — це біографія Аль-Аш'арі, яка розповідає про його походження, його навернення з мутазилізму та його подальше віросповідання «середньої позиції»я, або традиційного сунітського ісламу . [4] У ньому Ібн Асакір викладає «середню позицію» Ашарі у 13 пунктах, висвітлюючи дві протилежні та крайні точки зору в кожному та обговорюючи середню позицію, яку займав Ашарі. Наприклад, він пише: [5]
«Так само, Наджарія вважав, що Творець перебуває у будь-якому місці без місця чи напряму. А Хашвія і Муджасіма вважали, що Бог локалізований на Троні, і що Трон є місцем для нього, і що Він сидить на ньому. Але аль-Аш'арі дотримувався середнього позиції між ними і вважав, що Бог був тоді, коли не було місця, а потім Він створив Трон і [Престол], не потребуючи місця, і Він був таким самим після створення місця, як і Він був до того, як Він його створив» [6]
Дивіться також ред.
Посилання ред.
- ↑ а б в Ibn Asakir. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 31 січня 2022.
- ↑ Carole Hillenbrand, The Crusades: Islamic Perspectives, (Routledge, 2000), 127.
- ↑ Muhammad Eqbal, Farouque Hassan, “Madrassa (Madrasah),” in Helmut K. Anheier and Stefan Toepler eds.
- ↑ McCarthy, Richard J. (1953). The Theology of Al-Ashari. Imprimerie Catholique. с. 145.
- ↑ McCarthy, Richard J. (1953). The Theology of Al-Ashari. Imprimerie Catholique. с. 171.
- ↑ McCarthy, Richard J. (1953). The Theology of Al-Ashari. Imprimerie Catholique. с. 172.
Джерела ред.
| Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. |