Відкрити головне меню

Ашарити (араб. الأشاعرة‎  — мутакалими, представники одного з основних напрямків мусульманської теології (сунітського калама). Засновник — видатний мусульманський мислитель і філософ Абуль-Хасан аль-Ашарі (873 або 874—935). Ідеї ашаритів отримували поширення переважно в середовищі шафіїтів і маликітів.

Після X століття ашаризм став основною школою калама. Ашаризм представляв рішення теологічних питань між позицією мутазалитів і асаритів, прихильників свободи волі (кадаритів) і прихильників приречення (джабаритів), номіналізму і реалізму в осмисленні божественних атрибутів, спрямованих на пом'якшення наслідки діяльності «абсолютного розуму» мутазалитів. Ашарити відкидали таклід (сліпе слідування релігійним авторитетам). Вони заперечували існування природних причинно-наслідкових зв'язків між явищами, вважаючи, що відбуваючись в світі процеси йдуть згідно з введеним Аллахом порядком, який зумовлений Його одвічним знанням.

Зміст

Подібність і відмінність від мутазалитівРедагувати

Довгі роки Абуль-Хасан аль-Ашарі був представником мутазалитської школи ісламської філософії, але пізніше він переглянув свої переконання і відійшов від мутазализму. Аль-Ашарі почав закладати філософсько-світоглядні основи ортодоксального Ісламу, для адекватної відповіді на раціоналістичну критику багатьох положень Корану і Сунни з боку критиків. З самого початку свого існування ашарити виступали проти мутазализму, однак самі ашарити були піддані критиці з боку асаритів, які не допускали алегоричних тлумачень Корану і Сунни пророка Мухаммеда. У період правління халіфа аль-Мамуна (813—833) і його безпосередніх наступників ашарити були піддані гонінням, через протистояння мутазалитам. Головною відмінністю від мутазалитів було те, що ашарити більш обережно підходили до вирішення ряду специфічних для калама питань: вони визнавали ізвічність «субстанціальних» божественних атрибутів (знання, волю, могутність, мову, зір, слух і життя); заперечували «створення» Корану щодо «сенсу», визнавали можливість «споглядання» (ру'йа) праведниками Аллаха в потойбічному світі, заперечуючи разом з тим можливість пояснення цього.

Розум (акль) і традиція (накль)Редагувати

В області світогляду ашарити стверджували пріоритет розуму (акль) перед релігійною традицією (накль), залишаючи за шаріатом функцію регулятора практичного життя мусульман. Однак, разом з цим, вони вважали необхідним беззастережне прийняття головних постулатів віри, а лише потім доказовість цих постулатів на основі положень розуму. При цьому ашарити брали доводи розуму для доведення положень віри, однак саме Одкровення повинно прийматися на віру. Таким чином, в системі ашаризму доводи розуму виявляються підпорядкованими положень віри. В рамках утвердження пріоритету розуму і визнання текстів Корану і Сунни Ашарі і його послідовники визнавали логічні методи дослідження проблем і застосовували їх у полеміці з мутазалитами.

Свобода воліРедагувати

Ашарити прагнули узгодити точки зору кадаритів і джабаритів та для вироблення «золотої середини» в питанні приречення і свободи вибору Абу аль-Хасан Алі аль-Ашарі ввів концепцію «касб» — «привласнення», згідно з якою Бог після створеної людської здатності або разом з нею він творить скоєну дію; якщо людина захоче цього і береться за цю дію, то така дія називається касб, отже це дія створена Богом і присвоєна певною людиною. Даним визначенням касба аль-Ашарі по суті відкинув здатність людини бути творцем своїх вчинків і дій. Учень аль-Ашарі аль-Бакіллані змінив термін «присвоєння», ввівши в нього поняття вибору і наміри «присвоєння». Більшість ашаритів вважали, що людина — місце збігу дії і здібностей, створених Богом і що всяка людська дія твориться Богом і тільки привласнюється людиною.

Створення КорануРедагувати

Ашарити вважали, що слова, вимова Корану створені, але сенс Корану споконвічний. Вони розрізняли «чуттєву», «словесно виражену» мову (калам хісси, калам лафзи) та «внутрішню», «про себе» (калам нафси).

Принцип допустимостіРедагувати

Ашарити висунули принцип допустимості («все, що можна уявити, допустиме також і для думки»), який є різновидом методу «уявних припущень», типового для середньовічної філософії. Дотримуючись цього принципу, Фахруддін ар-Разі, допускав, що поряд з нашим світом можливо існують тисячі інших світів.

 
Са‘їд Фуда — сучасний проповідник ашаризму.

Основні рисиРедагувати

Ашаризм, як і калам в цілому відрізняється раціоналізмом, антиавторитаризмом і виділенням уваги до філософської проблематики. Починаючи з діяльності аш-Шахрастані і ар-Разі відбувається зближення ісламу і східного перипатетизма, що завершилося в кінцевому рахунку їх злиттям. Ось, що про цю подібність писав аш-Шахрастані:

Те, що ви (фаласіфа) називаєте «мисленням Бога», ми (ашарити) називаємо «одвічним знанням», а то, що ви називаєте «провидінням», ми називаємо «споконвічною волею». І подібно до того як, з вашої точки зору, провидіння ґрунтується на знанні, точно так само, з нашої точки зору, воля буває спрямована на предмет воління у відповідності зі знанням. Між тим і іншим вченням немає ніякої різниці.

ПредставникиРедагувати

Серед богословів, які зробили значний внесок у розвиток ашаритской школи калама, були такі відомі ісламські богослови, як аль-Бакіллані (пом. у 1013), Ібн Тахір аль-Багдаді (пом. у 1037), аль-Джувайні (пом. 1085), аль-Газалі (пом. в 1111), аш-Шахрастані (пом. в 1153) та інші. З послідовників ашаризму можна виділити аль-Куртуби (пом. у 1273), ан-Нававі (пом. в 1278), аль-Аскаляні (пом. у 1448) та ін.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати