Шафійський мазгаб
Шафійський мазгаб, Шафіїти (араб. شافعي) — одна з чотирьох правових шкіл (мазгаб) у сучасному ортодоксальному сунітському ісламі, названа за іменем засновника Магомета ібн Ідріса аш-Шафії (767—820). Шафійський мазгаб еклектичний, бо сформувався під сильним впливом ганафійського та малікійського мазгабів та увібрав їх особливості.
Особливості Шафійського мазгабу ред.
Основні принципи:
- Коран і сунна розглядаються як єдине джерело, сунна лише доповнює Коран, а не дає матеріал для порівняння і виведення середнього рішення. При цьому хадиси, передані мединцями, приймаються беззастережно
- Іджма (єдність думок минулих і сучасних муджтахідів (богословів) з приводу якоїсь проблеми) розглядається як доповнення до Корану і суни, та приймаються до уваги лише рішення муджтахідів-мединців
- Кияс (судження за аналогією) широко використовується лише для вибору потрібного матеріалу із попередніх джерел. Якщо хадиси чи іджма мединців містить матеріал достатній для прямої аналогії, подальша інтерпретація припиняється
- Істихсан (перевага) відкидається повністю. Та з малікійського мазгабу запозичений принцип виведення рішення виходячи з суспільної користі (істислах), що дозволяє ухвалювати рішення як на основі вільного судження, так і на основі звичаєвих норм, які самі по собі не визнаються джерелом права
Таким чином, порівняно з ганафійським мазгабом шафаїзм дозволяв ухилятися від складного логічного аналізу, приймаючи судження за прямою аналогією. У порівнянні з малікійським мазгабом — шафаїзм не потребував дуже докладного знання правового комплексу мединської общини на рівні з текстами Корану і суни, що для більшості факіхів було просто неможливо
Поширення Шафійського мазгабу ред.
Завдяки своїй спрощеності шафаійський мазгаб досить швидко потіснив ганафійський та малікійський у Сирії й Іраку, посів міцні позиції у Єгипті. Сьогодні він є домінуючим у Сирії, Лівані, Палестині та Йорданії, має численних послідовників у Іраку, Пакистані, Індії, Малайзії та Індонезії. Шафаїти становлять більшість сунітів в Ірані та Ємені
Джерела ред.
- Hallaq, Wael B. (2009). An Introduction to Islamic Law. Cambridge University Press. ISBN 9780521678735.
- Hashim Kamali, Mohammad (2008). Shari'ah Law: An Introduction. Oneworld Publications. ISBN 978-1851685653.
- Yahia, Mohyddin (2009). Shafi‘i et les deux sources de la loi islamique, Turnhout: Brepols Publishers, ISBN 978-2-503-53181-6
- Rippin, Andrew (2005). Muslims: Their Religious Beliefs and Practices (3rd ed.). London: Routledge. pp. 90–93. ISBN 0-415-34888-9.
- Calder, Norman, Jawid Mojaddedi, and Andrew Rippin (2003). Classical Islam: A Sourcebook of Religious Literature. London: Routledge. Section 7.1.
- Schacht, Joseph (1950). The Origins of Muhammadan Jurisprudence. Oxford: Oxford University. pp. 16.
- Khadduri, Majid (1987). Islamic Jurisprudence: Shafi‘i's Risala. Cambridge: Islamic Texts Society. pp. 286.
- Abd Majid, Mahmood (2007). Tajdid Fiqh Al-Imam Al-Syafi'i. Seminar pemikiran Tajdid Imam As Shafie 2007.
- al-Shafi‘i, Muhammad b. Idris, "The Book of the Amalgamation of Knowledge" translated by A.Y. Musa in Hadith as Scripture: Discussions on The Authority Of Prophetic Traditions in Islam, New York: Palgrave, 2008
- Ислам: Энциклопедический словарь. — М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. С. 293—294 (рос.)
- С. В. Павлов, К. В. Мезенцев, О. О. Любіцева. Географія релігій. — К., 1999. С. 144
- А. Али-заде. Шафиитский мазхаб. Исламский энциклопедический словарь (рос.)