Phyllanthus acidus
Майом (Phyllanthus acidus) тропічна рослина родини майомові (Phyllantheae).
| Phyllanthus acidus | |
|---|---|
| |
| Phyllanthus acidus у книзі Франциско Мануель Бланко «Flora de Filipinas» | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Мальпігієцвіті (Malpighiales) |
| Родина: | Phyllanthaceae |
| Рід: | Phyllanthus |
| Вид: | P. acidus
|
| Біноміальна назва | |
| Phyllanthus acidus | |
| Синоніми | |
|
Phyllanthus distichus Müll.Arg. | |
Назва ред.
Має численні назви (таїтянська амла, малайська амла, зоряна амла, просто амла), що споріднюють рослину з амлою. Проте ніяких родинних зв'язків з нею не має, окрім кислоти плодів.
Будова ред.
Рослина має невизначену конструкцію стовбура (між кущем і деревом). Візуально дуже схоже на іншу поширену у тропіках культуру білімбі. Може досягати 9 метрів висоти. Складні листки досягають 7 мм довжини. Листочки зелені згори і синюваті знизу.
Життєвий цикл ред.
Квіти бувають чоловічі, жіночі і гермафродитні.
Поширення та середовище існування ред.
Росте у тропічних країнах Азії та Центральної Америки. Походження невідоме. Але припускають, що це може бути Мадагаскар.
Практичне використання ред.
Фрукти та листя використовують у їжу. Плоди вживають свіжими або зацукрованими у сиропі.[2]
Примітки ред.
- ↑ Phyllanthus acidus information from Catalogue of Life: 2011 Annual Checklist. Govaerts R. (ed). For a full list of reviewers see: http://apps.kew.org/wcsp/compilersReviewers.do (2011). WCSP: World Checklist of Selected Plant Families (version Dec 2010). In: Species 2000 & ITIS Catalogue of Life: 2011 Annual Checklist (Bisby F.A., Roskov Y.R., Orrell T.M., Nicolson D., Paglinawan L.E., Bailly N., Kirk P.M., Bourgoin T., Baillargeon G., Ouvrard D., eds). DVD; Species 2000: Reading, UK. Архів оригіналу за 15 березня 2016. Процитовано 4 травня 2011.
- ↑ Otaheite Gooseberry. hort.purdue.edu. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 21 січня 2016.