Ластовиця рудогорла
| Ластовиця рудогорла | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Orochelidon flavipes (Chapman, 1922) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Pygochelidon flavipes Chapman, 1922 Notiochelidon flavipes (Chapman, 1922) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Ластови́ця рудогорла[2] (Orochelidon flavipes) — вид горобцеподібних птахів родини ластівкових (Hirundinidae)[3]. Мешкає в Андах.
Опис ред.
Довжина птаха становить 12 см, вага 10,6 г. Голова і верхня частина тіла темно-сині, блискучі, крила, хвіст і гузка більш чорні. Підборіддя темне, горло рудувато-охристе, груди білі з коричнюватим відтінком, живіт білий. Нижня сторона крил, боки і стегна чорнувато-коричневі. Хвіст дещо загострений. Райдужки темно-карі, дзьоб чорний, внутрішня частина дзьоба рожева, лапи рожеві. Виду не притаманний статевий диморфізм. У молодих птахів пера на гузці мають бліді краї[4].
Поширення і екологія ред.
Рудогорлі ластовиці мешкають в Андах у Венесуелі (Кордильєра-де-Мерида), Колумбії, Еквадорі, Перу і Болівії. Вони живуть у вологих гірських і хмарних тропічних лісах та в карликових лісах, на висоті від 2100 до 3400 м над рівнем моря. Зустрічаються зграйками до 10-14 птахів, іноді до 50 птахів. Живляться комахами, яких ловлять в польоті над верхівками дерев. сезон розмноження триває з липня по вересень. Гніздяться в норах[5].
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Orochelidon flavipes: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 13 жовтня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Swallows. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 13 жовтня 2022.
- ↑ Turner, Angela K; Rose, Chris (1989). Swallows & Martins: An Identification Guide and Handbook. Boston: Houghton Mifflin. с. 113–114. ISBN 0-395-51174-7.
- ↑ Ridgely, Robert (2009). Field guide to the songbirds of South America : the passerines. Austin, TX Philadelphia Washington, DC: University of Texas Press in association with the Academy of Natural Sciences of Philadelphia World Land Trust-US. ISBN 9780292717480.
Джерела ред.
- Turner, Angela K.; Rose, Chris (1989). A Handbook to the Swallows and Martins of the World. London: Christopher Helm. ISBN 0-7470-3202-5.
Посилання ред.
- Sheldon, F.H.; Whittingham, L.A.; Moyle, R.G.; Slikas, B.; Winkler, D.W. (2005). Phylogeny of swallows (Aves: Hirundinidae) estimated from nuclear and mitochondrial DNA sequencing. Molecular Phylogenetics and Evolution. 35 (1): 254—270. doi:10.1016/j.ympev.2004.11.008. PMID 15737595.
- Stiles, F. Gary (September 2007). Proposal 314: Revise the generic limits of Neotropical swallows. South American Classification Committee of the American Ornithologists' Union. Процитовано 2 January 2017.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |