Neotoma magister
Neotoma magister — вид гризунів з роду Neotoma. Колись вважалося, що це підвид Neotoma floridana, але масштабний аналіз ДНК довів, що це окремий вид[2].
| Neotoma magister | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Мишоподібні (Rodentia) |
| Родина: | Хом'якові (Cricetidae) |
| Підродина: | Neotominae |
| Рід: | Neotoma |
| Вид: | N. magister
|
| Біноміальна назва | |
| Neotoma magister Baird, 1857
| |
| |
| Ареал | |
| Синоніми | |
|
Neotoma floridana magister | |
Морфологічна характеристика
ред.N. magister майже не відрізняється від близькоспорідненого N. floridana, хоча в середньому трохи більший і часто з довшими вусами. Загальна довжина дорослих особин зазвичай коливається від 31 до 45 см, включаючи хвіст від 15 до 21 см. Самці в середньому важать 357 г, тоді як самиці трохи менші, в середньому важать 337 г. Хутро довге, м’яке, коричнево-сірого або коричневого кольору, а низ та лапи білі. Очі великі, а вуха голі. Хвости повністю вкриті волосками. Вуса надзвичайно довгі, зазвичай понад 5 см у довжину. З кожного боку розташовано ≈ 50 вусів, які складаються із суміші жорстких чорних волосків і більш м'яких білих[3].
Середовище проживання й екологія
ред.N. magister віддають перевагу скелястим виступам, пов'язаним з гірськими хребтами, таким як скелі, печери, осипи та навіть шахти. Здебільшого це стосується штатів Пенсільванія та Меріленд. У Вірджинії та Західній Вірджинії тварини зустрічаються на хребтах, а також на бічних схилах у печерах і осипах (валуни та обломи). Навколишній ліс зазвичай листяний[4]. По всьому ареалу вони зустрічаються в змішаних сосново-дубових лісах[5], але вони також зустрічаються в ряді інших типів лісів, найчастіше з сумішшю листяних дерев[3].
Їхній раціон переважно складається з рослинних матеріалів, включаючи бруньки, листя, стебла, фрукти, насіння, жолуді та інші горіхи. Вони зберігають їжу в тайниках і з'їдають близько 5% своєї маси тіла на день[6]. До хижаків належать сови, скунси, ласки, лисиці, єноти, рисі, великі змії та людина. У якийсь момент на N. magister полювали заради їжі, а іноді вбивали через помилкову ідентифікацію на основі схожості з більш проблемними європейськими пацюками[7].
Поведінка
ред.N. magister ведуть нічний спосіб життя, добуваючи їжу, збираючи їжу та матеріали для гніздування. Вони найбільш активні протягом ранньої частини ночі, приблизно через пів години після заходу сонця, і знову незадовго до світанку. Влітку самці мають територію близько 6,5 га, а самки — близько 2,5 га[3]. Однак пізньої осені та взимку, коли свіжої їжі мало, вони різко скорочуються, і вони покладаються на свої сховища, щоб вижити. У такі часи домашні ареали можуть скорочуватися лише до 0,65 га[8].
Особи, як правило, агресивні по відношенню одна до одної, особливо коли конкурують за місця для гнізд, і, хоча ареали проживання можуть збігатися, кожна активно захищає своє лігво[9]. Вони дуже рідко віддаляються від своїх домашніх територій[7]. Вони також збирають і зберігають різні непродовольчі товари, такі як кришки від пляшок, мушлі равликів, монети, гільзи, пір'я та кістки[6]. Ці щури утворюють невеликі колонії з ділянками гніздування, мережею підземних смуг і багатьма помітними вбиральнями. Вбиральні — це великі купи фекалій, які щури відкладають на захищених плоских скелях[4].
Розмноження
ред.На відміну від більшості інших гризунів, N. magister не є плідними. Сезон розмноження варіюється в межах їх ареалу, але в основному триває між березнем і жовтнем, і вони в середньому дають два-три посліди на рік. Вагітність триває від 30 до 36 днів і призводить до народження виводка від одного до чотирьох дитинчат (зазвичай двох)[10][11].
Дитинчата народжуються безволосими і сліпими, вагою 15–17 г. Вони повністю покриваються шерстю через два тижні, а відкривають очі через три тижні. Вони живуть зі своїми матерями в гніздах, які складаються з трави, кори та подібних матеріалів, часто розташованих у відносно недоступних щілинах або виступах[3][10].
N. magister стають статевозрілими у віці трьох-чотирьох місяців[3] і, як відомо, у дикій природі живуть до 58 місяців[12].
Примітки
ред.- ↑ Linzey, A.V.; NatureServe (Hammerson, G.; Whittaker, J.C.; Norris, S.J.). (2008). Neotoma magister. IUCN Red List of Threatened Species. 2008: e.T14581A4446084. doi:10.2305/IUCN.UK.2008.RLTS.T14581A4446084.en. Процитовано 06.03.2021.
- ↑ Edwards, C.W.; Bradley, R.D. (2001). Molecular phylogenetics of the Neotoma floridana species group. Journal of Mammalogy. 82 (3): 791—798. doi:10.1644/1545-1542(2001)082<0791:MPOTNF>2.0.CO;2.
- ↑ а б в г д Castleberry, C.B. (2006). Neotoma magister. Mammalian Species (789): Number 789: pp. 1–5. doi:10.1644/789.1.
- ↑ а б "Pennsylvania Game Commission"
- ↑ Castleberry, N.L. (2002). Allegheny woodrat (Neotoma magister) food habits in the central Appalachians. American Midland Naturalist. 47 (1): 80—92. doi:10.1674/0003-0031(2002)147[0080:AWNMFH]2.0.CO;2. S2CID 86017288.
- ↑ а б Indiana Division of Fish and Wildlife. Архів оригіналу за 22 грудня 2007. Процитовано 13 січня 2008.
- ↑ а б Allegheny Woodrat - NYS Dept. Of Environmental Conservation.
- ↑ Hornsby, B.S. (2005). Fall movements of Allegheny woodrats in harvested and intact stands in West Virginia. Northern Journal of Applied Forestry. 22 (4): 281—284. doi:10.1093/njaf/22.4.281.
- ↑ Kinsey, K.P. (1977). Agonistic behavior and social organization in a reproductive population of Allegheny woodrats, Neotoma floridana magister. Journal of Mammalogy. 58 (3): 417—419. doi:10.2307/1379342. JSTOR 1379342.
- ↑ а б Poole, E.L. (1940). A life history sketch of the Allegheny woodrat. Journal of Mammalogy. 21 (3): 249—270. doi:10.2307/1374753. JSTOR 1374753.
- ↑ Mengak, M.T. (2002). Reproduction, juvenile growth and recapture rates of Allegheny woodrats (Neotoma magister) in Virginia. American Midland Naturalist. 148 (1): 155—162. doi:10.1674/0003-0031(2002)148[0155:RJGARR]2.0.CO;2. S2CID 85604318.
- ↑ Mengak, M.T. (2002). Longevity record for a wild Allegheny woodrat (Neotoma magister) in West Virginia. Virginia Journal of Science. 53 (3): 167—170.