Маркус Міллер
Вільям Генрі Маркус Міллер молодший (англ. William Henry Marcus Miller Jr.; нар. 14 червня 1959) — американський джазовий композитор, продюсер та мультиінструменталіст, більше знаний, як бас-гітарист.
| Маркус Міллер | |
|---|---|
| Marcus Miller | |
 | |
| Маркус Міллер на фестивалі Leverkusener Jazztage. 2017 р. | |
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | William Henry Marcus Miller Jr. |
| Дата народження | 14 червня 1959 (64 роки) |
| Місце народження | Нью-Йорк, США |
| Роки активності | 1975 —дотепер |
| Громадянство |
 США |
| Професія | |
| Освіта | Вища школа Фіорелло Г. Лаґуардіяd |
| Інструменти | |
| Жанр | |
| Гурт |
|
| Співпраця | |
| Лейбл |
|
| Нагороди |
Grammy Award: |
| marcusmiller.com | |
 Файли у Вікісховищі | |
Впродовж своєї кар'єри Міллер працював із багатьма видатними виконавцями: трубачем Майлсом Девісом, піаністом Гербі Генкоком, співаком Лютером Вандроссом, із саксофоністами Девідом Санборном, Гровером Вашингтоном Молодшим, водночас успішно підтримуючи сольну кар'єру.
Міллер створив музику і численні саундтреки до фільмів і телевізійних серіалів, загалом взявши участь у створенні понад 200 кіно- і телепроєктів.
Життя та кар'єра ред.
Ранні роки ред.
Маркус Міллер народився 1959 року в Брукліні, Нью-Йорк, США, в родині інспектора нью-йоркського метрополітену Вільяма Міллера (англ. William Miller) та медичної сестри Берніс Міллер.[5]
Батько Маркуса був також церковним органістом і керівником хору, а дід — єпископом маленької африканської єпископальної церкви в Брукліні. Після служби вся родина спускалася у підвал церкви, співала та музицировала. Музикантами були батькові кузени, один з яких, Вінтон Келлі, видатний джазовий піаніст.[6]
З восьми років Маркус вчився грати на блокфлейті, 1969 року разом з батьками перебрався до Квінза, району Джамейка, і у тамтешній школі навчався грі на кларнеті. Проте ані кларнет, ані (згодом) саксофон не дозволяли грати у гурті R&B. У 12 років Маркус вперше спробував бас-гітару і, за його власними словами, закохався в неї.
Два роки по тому Міллер вступив до Вищої школи музики та мистецтва в Нью-Йорку[7], де потоваришував з барабанщиком Кенні Вашингтоном і вперше познайомився з джазом. У Вищій школі він спеціалізувався на кларнеті, а також відвідував заняття з теорії музики, композиції і грав у шкільному симфонічному оркестрі.
Одночасно Маркус самостійно вчився грі на бас-гітарі, наслідуючи техніку гри Ларрі Грема, під значним впливом басистів Стенлі Кларка, Ентоні Джексона, Жако Пасторіуса[7], і незабаром досяг професійного рівня. За короткий час Маркус Міллер вже мав ім'я серед нью-йоркської джазової спільноти, грав на бас-гітарі у клубах, 1976 року брав участь у студійних записах джазового флейтіста Боббі Хамфрі і написав для нього свої перші композиції.[6] Чотири роки (1975 —1979) Міллер відвідував Куінз Колледж (англ. Queens College), але покинув навчання несумісне з професійною діяльністю музиканта-виконавця.
Професійна кар'єра ред.
На початку кар'єри Маркус, що багато грав як сайдмен та сесійний виконавець, три роки поспіль отримував нагороду Most Valuable Player Національної академії мистецтва і науки звукозапису США, призначенної для визнання студійних музикантів, і врешті отримав статус «Заслужений виконавець» (англ. Player Emeritus).
У 1978—1979 роках Міллер входив до складу музичного гурту американського телевізійного шоу Saturday Night Live на каналі NBC. В цей час він знайомиться з співзнасновником шоу, саксофоністом Девідом Санборном. 1980 року був записаний відомий альбом Санборна Voyeur. Маркус Міллер взяв участь у його створенні як композитор, бас-гітарист та мултиінструменталіст. Йому належить авторство трьох композицій альбому, зокрема All I Need is You, за виконання якої Санборн отримав Греммі Best R&B Instrumental Performance 1981 року.[8]
Перші сольні R&B альбоми Міллера Suddenly (1983) та Marcus Miller (1984) були записані на студії Warner Bros..
Після кількох років гастролей в гурті Майлза Девіса на початку 80-х років, між Міллером і Девісом склалися тісні професійні та особисті стосунки, що призвело до творчої співпраці над відомими альбомами Майлза Девіса: The Man with the Horn (1981), Star People (1983), Tutu (1986), Music from Siesta (1987), Amandla (1989). Якщо в перших альбомах Міллер був тільки виконавцем, під час створення трьох останніх він став продюсером і аранжувальником. В зірковому для Міллера альбомі Tutu він виступає в ролі аранжувальника, виконавця-басиста та мультиінструменталіста, продюсера, композитора (з восьми композицій альбому Міллеру належить авторство у п'ятьох). Tutu став визначним джазовим альбомом 80-х років, Майлз отримав «Греммі» як Кращий джазовий інструментальний виконавець. Попри суперечливі відгуки критики щодо альбому, вклад Маркуса Міллера без сумнівів охарактеризовано як блискучий. Сам Міллер з цього приводу відзначав:[9]
|
Я зробив усе разом з Майлзом, і ніколи б не зробив цю музику, якби це не було для нього. Я маю на увазі, до кого ще я міг би піти з цими гармоніями або такими ритмами? | 
|
1981 року Міллер як бас-гітарист вперше взяв участь у записі альбому видатного соул-виконавця Лютера Вандросса. Від того часу він близько двадцяти років поспіль незмінно присутній у творчості Вандросса, починаючи з альбомів The Night I Fell in Love (1985), Give Me the Reason (1986), Any Love (1988) Міллер виступає не просто виконавцем, а продюсером, співавтором, бас-гітаристом і мультиінструменталістом. Створена Вандроссом, Маркусом Міллером і Тедді Ванном композиція Power Of Love/Love Power з альбому Power of Love (1991) отримала Греммі як найкраща R&B пісня 1991 року.
1987 року Міллер, разом з барабанщиком Ленні Уайтом та вокалістом Марком Стівенсом, взяв участь у створенні альбому The Jamaica Boys. Ця робота досить прохолодно сприйнята слухачами і критиками. Наступні два сольних альбоми Міллера The Sun Do not Lie (1993) і Tales (1995), мали більш схвальну реакцію.
Між 1988 та 1990 роками Міллер був музичним директором музичного джазового шоу Недільна ніч (англ. Sunday Night) та штатним бас-гітаристом гурту Sunday Night Band на каналі NBC.[10]
Після успішного Live & More (1998), Міллер випустив альбом M2 (M-Squared) і 2001 року виграв свою другу «Греммі» за Кращий альбом сучасного джазу.
Високу оцінку слухачів отримали також його альбоми Silver Rain (2005), Marcus (2008), Renaissance (2012), Afrodeezia (2015), Laid Black (2018)[11]
Нагороди і визнання ред.
- 1991 Grammy Award в категорії Найкраща R&B пісня Power Of Love/Love Power (Лютер Вандросс, Маркус Міллер та Тедді Ванн)
- 2001 Grammy Award в категорії Найкращий альбом сучасного джазу M2
- 2010 «Перемоги джазу» (фр. Victoires du jazz), щорічна джазова премія Франції
- 2013 «Edison Music Award» за життєві досягнення в джазі
- 2013 Нагорода «Soul & Jazz Icon Award» громадського радіомовлення Нідерландів NPO Radio 6[12]
- 2013 Міллер призначений ЮНЕСКО артистом заради миру і представником проекту The Slave Route Project.[13]
- 2010 Найкращий електричний басист на думку читачів Jazz Times[14]
- 2011 Найкращий електричний басист на думку читачів Down Beat[15]
- 2012 Найкращий електричний басист на думку критиків Jazz Times[16]
- 2016 Найкращий електричний басист на думку читачів[17] та критиків[18] Down Beat
Виступи в Україні ред.
15 листопада 2007 року Маркус Міллер дав прес-конференцію і концерт у Жовтневому палаці за програмою фестивалю Do#Dж 2007.[19]
28 липня 2008 року разом з Фредерико Пена (клавішні) та Алексом Ганом (саксофон) Міллер виступив у Києві[20]
2 листопада 2013 року Міллер знов виступав у київському Міжнародному центрі культури і мистецтв[21]
1 липня 2018 року Маркус Міллер виступив на сцені ім. Едді Рознера VIII міжнародного джазового фестивалю Leopolis Jazz Fest[22] разом з Алексом Ганом (саксофон), Расселом Ганном (труба), Бреттом Вільямсом (клавішні) та Алексом Бейлі (барабани).[23]
Інструменти та обладнання ред.
Міллер має значну колекцію 4-, 5-, 6-струнних електричних, а також безладових і акустичних бас-гітар. Довгий час він користувався переважно Fender Jazz Bass 1977 року, модифікованою Роджером Садовськи з попереднім підсилювачем фірми Bartolini та мостом Badass, тією самою бас-гітарою, з якою записувався з Майлзом Девісом на початку 80-х. Зараз використовує резервні копії з тієї ж епохи, модифіковані так само, як і оригінал.[24][25]
Є в колекції Маркуса Міллера 5-струнний безладовий бас роботи Вадима Медвідя, українського майстра, який зараз працює в США[26]
З 2015 року компанія Dunlop розпочала випуск басових струн Marcus Miller Super Bright, ендорсером яких є Маркус.[27] Того ж року Маркус розпочав рекламувати гітари Sire.[28]
Фільмографія ред.
Окрім студійних записів та гастрольної діяльності, Міллер відомий, як кінокомпозитор і музикант. Він написав музику і численні саундтреки до фільмів і телевізійних серіалів, загалом взяв участь у створенні понад 200 кіно- і телепроєктів.[29]
|
|
|
Дискографія ред.
Міллер має величезну дискографію та постійно гастролює світом. Нижче зазначена лише невелика частка його робіт.
|
Як лідер
|
Як сесійний музикант з Гровером Вашингтоном молодшим
з Лютером Вандроссом
|
з Девідом Санборном
з Jamaica Boys
|
Примітки ред.
- ↑ 34th Annual GRAMMY Awards [Архівовано 13 листопада 2016 у Wayback Machine.] GRAMMY.com
- ↑ 44th Annual GRAMMY Awards [Архівовано 14 квітня 2017 у Wayback Machine.] GRAMMY.com
- ↑ Palmarés des victories du jazz 2010 (фр.). SNEP - Syndicat National de l'édition Phonographique. Архів оригіналу за 2 липня 2018.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ Edison Jazz/World Muziekprijs Winnaars 2013 (нід.). edisons.nl. Архів оригіналу за 18 липня 2019.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ James McBride (11 жовтня 1987). Marcus Miller's talent for the top (англ.). The Washington Post. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 3 липня 2018.
- ↑ а б Jon Liebman (2011). Marcus Miller Exclusive interview. forbassplayersonly.com (англ.). Архів оригіналу за 3 липня 2018.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ а б Ian Carr, Digby Fairweather, Brian Priestley, Charles Alexander (2004). The Rough Guide to Jazz (англ.). Rough Guides. с. 544. ISBN 1-8435-3256-5. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 3 липня 2018.
{{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр:|10=(довідка) - ↑ An evening with David Sanborn (PDF) (англ.). CAP UCLA. 2015. Архів оригіналу (PDF) за 6 липня 2018.
- ↑ Paul Tingen (1 березня 2002). Miles Davis: Miles on Target (англ.). Jazz Times. Архів оригіналу за 5 липня 2018.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ Blue Monday. New York Magazine / Vol. 21 No 45. New York Media, LLC. 14 листопада 1988. ISSN 0028-7369. Архів оригіналу за 6 липня 2018. Процитовано 5 липня 2018.
- ↑ Marcus Miller. Chart History. Jazz Albums [Архівовано 14 липня 2018 у Wayback Machine.] Billboard
- ↑ Radio 6 Soul & Jazz Icon Award voor Marcus Miller (нід.). NPO Radio 6. 2013. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 3 липня 2018.
- ↑ Spokesperson for the Slave Route Project: Marcus Miller (англ.). UNESCO. 4 липня 2013. Архів оригіналу за 24 листопада 2018. Процитовано 3 липня 2018.
- ↑ JazzTimes2010 Readers’ Poll (англ.). Jazz Times. 1 січня 2011. Архів оригіналу за 4 липня 2018.
- ↑ 76th Annual DownBeat Readers Poll (англ.). Jazz Online. 8 серпня 2012. Архів оригіналу за 4 липня 2018.
- ↑ The 2012 Expanded Critics’ Poll. Jazz Times. 14 березня 2013. Архів оригіналу за 3 вересня 2019.
- ↑ 81st Annual DownBeat Readers Poll Winners / Schneider & Washington Among DownBeat Readers Poll Winners (англ.). Down Beat. 28 жовтня 2016. Архів оригіналу за 29 липня 2019.
- ↑ 81st Annual DownBeat Readers Poll Winners / Washington, Iyer Among Winners in 2016 DownBeat Critics Poll (англ.). Down Beat. 1 червня 2016. Архів оригіналу за 29 липня 2019.
- ↑ Владислав Кирющенко (15 листопада 2007). Marcus Miller в Киеве. Пресс-конференция и концерт. BassBel (рос.). Архів оригіналу за 4 квітня 2019. Процитовано 3 липня 2018.
- ↑ Тетяна Узун (29 липня 2008). Свидание с джазменом в шляпе. ХайВей (рос.). Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 3 липня 2018.
- ↑ Ритм життя та смерті. Український тиждень. 7 листопада 2013. Архів оригіналу за 3 вересня 2019. Процитовано 3 липня 2018.
{{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ У Львові виступив легендарний музикант Маркус Міллер. zaxid.net. 2 липня 2018. Архів оригіналу за 2 липня 2018. Процитовано 3 липня 2018.
{{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ Marcus Miller. leopolisjazz.com. 14 червня 2018. Архів оригіналу за 14 червня 2018. Процитовано 3 липня 2018.
{{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ James Rotondi (6 вересня 2012). Interview: Marcus Miller. premierguitar.com (англ.). Архів оригіналу за 12 січня 2017. Процитовано 3 липня 2018.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ E.E.Bradman (8 червня 2016). The One: Marcus Miller's 1977 Fender Jazz Bass. bassplayer.com (англ.). Архів оригіналу за 3 вересня 2019. Процитовано 3 липня 2018.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ Джазмен із «Коломийок». № 5. Український тиждень. 30 листопада 2007. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 4 липня 2018.
{{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ Marcus Miller. Simply put, Marcus Miller is a living legend. jimdunlop.com. 22 квітня 2017. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 4 липня 2018.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ Marcus Miller, the real HERO behind SIRE. sire-revolution.com. 2015. Архів оригіналу за 29 січня 2019. Процитовано 4 липня 2018.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ Marcus Miller IMDb.com
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Маркус Міллер |
- Офіційний сайт
- HoneySoul interview [Архівовано 8 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
- Jazzitalia interview [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Jazz USA interview
- The Dude Pit interview
- NPR interview [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Podcast featuring GRP Records and Marcus Miller [Архівовано 25 червня 2021 у Wayback Machine.]
- Jazzman Marcus Miller named UNESCO Artist for Peace [Архівовано 18 грудня 2013 у Wayback Machine.]