Відкрити головне меню

MG 08/15 — легкий німецький кулемет часів Першої світової війни. Був розроблений в 1915 році як подальший розвиток більш важкого станкового кулемету MG-08. Тому мовний зворот «нуль вісім п'ятнадцять» стосується саме цього кулемету.

MG-08/15 (Maschinengewehr-08/15)
2014-06 BLM Braunschweig WMDE (10).jpg
Тип: кулемет
Походження: Німеччина Німеччина
Історія служби
Термін використання 19081942
Використання у Німеччина Німеччина
Історія виробництва:
Конструктор Waffenfabrik Loewe;

Deutsche Waffen- und Munitionsfabriken (DWM)

Розроблено 1915
Виробник Waffenfabrik Loewe;

Deutsche Waffen- und Munitionsfabriken (DWM)

Виготовлено з 1915
Характеристики
Маса 19,5 кг

MG 08/18: 16 кг

Довжина ствола, мм: 721 мм
Тип боєприпасу 7,92 × 57 мм
Калібр 7,92-мм
Механізм віддача ствола, кривошипно-шатунне запирання
Бойова скорострільність затвор 08 — 500 постр/хв,
затвор 16 — 600 постр/хв
Тип боєпостачання полотняна кулеметна стрічка на 100 патронів
Приціл відкритий пересувний приціл/приціл для зенітного вогню

Commons-logo.svg MG-08/15 у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Станковий кулемет MG 08 названий так відповідно до дати розробки — 1908 рік. Він мав водяне охолодження і був встановлений на збройний станок, що регулювався по висоті. На початку Першої світової війни Німеччина мала 4.919 шт. MG 08. Зброя було надто важкою для слідування за піхотою. Тому структурно більшість з них перебувала у спеціально утворених кулеметних ротах піхотних підрозділів. Подальша його модифікація була вкрай необхідною.

Імперська АрміяРедагувати

З 1915 року почалася розробка  модифікації 08/15 кулемету MG 08. З літа 1917 року він під назвою легкий MG 08/15 почав надходити у війська[1]. Через трудомісткість виробництва та повільне надходження у військові частини, необхідно було уникати його використання під час відбиття ворожих атак. Новий варіант повинен був використовуватися безпосередньо під час штурму в передніх рядах.

 
Гравірування на зброї

Незважаючи на назву легкий, MG 08/15 з його вагою в 19,5 кг без боєприпасів, був порівняно важким. Ручний британський кулемет Льюїс і французький Гочкісс М1909 (Hotchkiss M1909) були значно легшими — без боєприпасів вони важили близько 12 кг, що було значно менше ніж MG 08. Через це його можна було використовувати для атак тільки при певних умовах. Крім того, військові дії, що в цей час мали окопний і позиційний характер, призвели до того, що кулемет переважно використовували для завдань по обороні. В першу чергу модифіковану зброю отримали елітні полки. У подальшому ході війни і великі військові підрозділи були забезпечені цим варіантом кулемету MG 08. Загалом було виготовлено майже 130 тисяч MG 08/15, тому він став найпоширенішим німецьким кулеметом Першої світової війни.

MG 08/15 можна було використовувати для супроводження піхоти. Занадто багато піхотних атак зазнали невдачі через відсутність кулеметної підтримки та багато з них було втрачено, тому що їх не встигли евакуювати. Тому його стали використовувати як ручний з сошками і прикладом. Кожна стрілецька рота отримала спочатку два, потім чотири кулемети. На початку 1918 року цифра була збільшена навіть до шести. Для транспортування MG 08/15 і боєприпасів, стрілецьким ротам було виділено по дві польові машини.[2]

Кулемети були дуже мобільними та їх використання стало дуже поширеним. В кінці війни випустили кулемет з повітряним охолодженням, який могли ефективно обслуговувати два бійці. Такий мала кожна кулеметна рота.

РейхсверРедагувати

Згідно Версальського договору Рейхсвер повинен був мати тільки 1 926 (+4 % резерву) кулеметів всіх типів. Проте, станом на 1927 рік існував секретний запас у 12 000 кулеметів.[3]

Легкі кулемети 08/15 чи 08/18 використовувалися у стрілецьких ротах (1 — 3 рота кожного батальйону). У них три стрілецькі взводи мали по два легких кулемети, тому взвод мав два кулеметні відділення (у кожній 1 унтер-офіцер, 4 кулеметники, 1 снайпер і 2 стрільці) і також два або три стрілецьких відділення (у кожній 1 унтер-офіцер і 7 стрільців). Одна рота мала загалом шість ручних кулеметів. Вони були розміщені на армійських фургонах, на вантажних візках чи носилися обслугою. Два (порожні) візки були прикріплені до задньої частини одного з трьох армійських фургонів під час маршу. Єгерські роти мали замість шести візків всього шість в'ючних тварин, кожна з яких мала погонича.[4]

У 1930 році стрілецький взвод посилили трьома, так званими, одиничними групами, реорганізувавши їх так, що кожна складалася з стрілецької групи (1 унтер-офіцер і 7 Стрільців (чисельність попереднього стрілецького відділення)) і легкої кулеметної групи (1 унтер-офіцер і 4 кулеметники з легким кулеметом).[5][6] Таким чином, кількість легких кулеметів у роті збільшилася до дев'яти.[7]

В кавалерії, згідно Версальського договору, не дозволялося мати легкі кулемети. Таким чином, тут були «позичені у піхоти»  MG 08/15 та MG 08/18. Кожний кінний взвод віз свої кулемети на тваринах.

Власні легкі кулемети кавалерія отримала в 1931 році  - новітні MG 13.

ВермахтРедагувати

У Вермахт MG 08 та MG 08/15 спочатку також були основними кулеметами.

Починаючи з 1936 року MG 08 і МГ-08/15 почали активно замінювати у піхотних дивізіях на MG 34. MG 08/15, MG 08/18 і MG 08, а також їх кулеметні вози й візки, в разі мобілізації резервістів складали резерв чи Ландвер-піхотні дивізії

Подальший розвитокРедагувати

MG 08/18Редагувати

До кінця Першої світової війни на базі MG 08/15 було розроблено кулемет з повітряним охолодженням MG 08/18. Ця модель була досить легкою для використання у наступі, проте через його пізню розробку, він використовувався в основному тільки для прикриття німецького відступу.

lMG 08 і 08/15Редагувати

Спеціально для винищувачів було розроблено lMG 08 і lMG 08/15 з повітряним охолодженням.

ФотокамераРедагувати

 
Автоматична камери

Компанія Ernemann з Дрездена поряд з іншими виробниками виготовила за проектом піонера авіації Oскара Мейстера свого роду плівковий фотоапарат, який був у змозі зробити 600 знімків за хвилину. Зовнішня форма була змодельована за зразком MG 08/15. Всі ручки та елементи управління, а також вага були однаковими, як і приціл. При натисканні на спускову гашетку відбувалися одиночні постріли. В стрічці боєприпасів знаходилася плівка. Використовували пристрій для підготовки льотчиків — він служив для навчальної стрільби по літакам супротивника. У проекційному залі показували діафільм з літаком, що наближався, пілот тиснув на гашетку, і на основі зображення виявлялася точність у прицілюванні.[8]

Етапи розвиткуРедагувати

КонструкціяРедагувати

Основні новації у порівнянні з MG 08:

  • Заміна дуже важкого станка на двоногу сошку під корпусом водяного охолодження ствола.
  • На заміну подвійної ручки з спусковою гашеткою прийшло пістолетне руків'я з відповідним триманням та плечовий приклад.
  • Використання відповідного тримача дозволило використовувати патронну коробку зразка 1916 року. Підвісний поясний ремінь не заважав заряджанню цього коробчастого магазину. 
  • Кількість охолоджувальної води була знижена з 4 до 2,8 літра, тому відпала необхідність носити з собою окрему ємність для води.

Для спрощення заряджання кулеметних стрічок використовували машинку для заряджання зразка 1916 року, яка кріпилася до столу або під час бою «найкраще» болтами до задньої частини кулеметного візка.[9]

Технічні характеристики
Модель Рік розробки Живлення Охолодження Охолоджувальна вода (об'єм) Оптичний приціл Загальна довжина Вага Додатково
08 1888-1908 250 патронів

у полотняній стрічці

Водяне 4 л Приціл ZF12

400—2000 м

1190 мм 23 кг

з охолоджувальною водою

збройний станок 37 кг / тринога 31 кг
08/15 1915 100 патронів

у полотняній стрічці

2,8 л Немає 1390 мм 19,5 кг

включаючи охолоджувальну воду і двоногу сошку

сошки: 1,2 кг
08/18 1918 Повітряне - 16 кг

включаючи сошки

ГалереяРедагувати

ЕкспонатиРедагувати

Кулемети модифікації 08 знаходяться в Німецькому історичному музеї в Берліні, Військовому музеї в Зулі, Військово-історичному музеї в Дрездені, в численних відкритих для відвідувачів фортах і музеях Франції — таких, як Меморіал Вердену фортеці Вердену, музей артилерії в Драгіньяні, музей авіації та космонавтики аеропорту Ле Бурже під Парижем, в танковому музеї в Мюнстері і в форті-музеї Ройенталь.

ЛітератураРедагувати

  • Peter Berz: 08/15. Ein Standard des 20. Jahrhunderts. München 2001.
  • Hans-Valentin Hube (Hrsg.): Der Infanterist. Handbuch für Selbstunterricht und Ausbildung des jungen Frontsoldaten der Infanterie. Verlag «Offene Worte», Charlottenburg 1925.
  • Reiner Lidschun, Günter Wollert: Illustrierte Enzyklopädie der Infanteriewaffen. Siegler, Königswinter 2008, ISBN 978-3-87748-668-9.
  • Edgar Graf von Matuschka: Organisationsgeschichte des Heeres 1890—1918. In: Militärgeschichtliches Forschungsamt (Hrsg.): Deutsche Militärgeschichte in sechs Bänden 1648—1939, Pawlak Verlagsgesellschaft mbH, Herrsching 1983, ISBN 3-88199-112-3, Band 3, Abschnitt V (1968).
  • Edgar Graf von Matuschka: Organisation des Reichsheeres. In: Militärgeschichtlichen Forschungsamt (Hrsg.): Deutsche Militärgeschichte in sechs Bänden 1648—1939. Pawlak Verlagsgesellschaft mbH, Herrsching 1983, ISBN 3-88199-112-3, Band 3, Abschnitt VI (1970).
  • Herbert Schottelius: Die Organisation des Heeres 1933—1939. In: Militärgeschichtlichen Forschungsamt (Hrsg.): Deutsche Militärgeschichte in sechs Bänden 1648—1939, Pawlak Verlagsgesellschaft mbH, Herrsching 1983, ISBN 3-88199-112-3, Band 4, Abschnitt VII (1978).
  • Bodo von Zimmermann, Major a.D.: Die (neue) Gruppe. Verlag «Offene Worte», Berlin W 35, 7. Auflage (ohne Jahresangabe).

ПосиланняРедагувати

  1. Matuschka: Matuschka: Organisationsgeschichte des Heeres 1890-1918. 1968, S. 232.  
  2. Matuschka: Organisationsgeschichte des Heeres 1890—1918. 1968, S. 232
  3. Schottelius: Die Organisation des Heeres 1933—1939. 1978, S. 396
  4. Hube: Der Infanterist. 1925, S. 430—437
  5. Die Reichswehr, Haus Neuerburg, Köln 1933, S. 8
  6. Zimmermann: Die (neue) Gruppe, S. 5
  7. Schottelius: Die Organisation des Heeres 1933—1939 1978, S. 346
  8. Technische Sammlungen Dresden: Beschreibung des Geräts in einer Sonderausstellung im Ernemannturm, 2016
  9. Hube: Der Infanterist. 1925, S. 797—798