Відкрити головне меню

Ludus Tonalis (дослівно з лат. «Гра тональностей»), що має підзаголовок «тональні, контрапунктичні та піаністичні вправи» (нім. Kontrapunktische, tonal, und Klaviertechnische Übungen) — фортепіанний цикл Пауля Гіндеміта, створений у 1942 під час перебування композитора у США, куди Гіндеміт змушений був емігрувати з нацистської Німеччини перед другою світовою війною. Приводом його створення для композитора, що наслідував поліфонічні традиції барокової епохи стало наближення 200-річчя від дня, коли Й. С. Бах у 1744 році завершив другий том свого Добре темперованого клавіру. Ludus Tonalis був виданий у 1944 році, в СРСР — у 1964 році.

Зміст

Будова циклуРедагувати

Цикл відкривається трьохчастинною прелюдією in C подібно до токат Баха, і закінчується постлюдією, що являє точний ракоход інверсії Прелюдії. Між ними слідують 12 фуг, що розділені 11-ма інтерлюдіями. Тональності слідують у порядку убуваючого акустичного споріднення тональностей до головної, якою виступає у циклі тонільність до, складаючи наступну послідовність: CGFEA—Es—As—D—B—Des—H—Fis

Всі фуги «Ludus Tonalis» — триголосні, що визначає їх фактурну цілісність. Кожен із 12-ти звуків представлений однією фугою без розрізнення ладу, оскільки, відповідно до теоретичних розробок Гіндеміта, мажор і мінор — взаємопроникаючі елементи тональної цілісності, що визначається лише пануванням основного тону. З огляду на це при позначенні тональності кожної з дванадцяти фуг «Ludus Tonalis» Гіндеміт вказує лише на їх основний тон — іп С, in D тощо, цілком логічно відмовляючись від знаків при ключі.

Інтерлюдії як правило виконують зв'язуючу драматургічну функцію, ведучи з тональності попередньої фуги в тональність наступної. Зв'язуючий характер більшості інтерлюдій, які можуть, з одного боку, розсіювати тематичний матеріал попередньої фуги, а з другого — тематично й емоційно випереджати наступну, не передбачає ізольованого виконання фуги поза зв'язком з іншими (хоча в концертній практиці це іноді припускається).

Забезпечуючи цілісність і внутрішню зв'язаність циклу «Ludus Tonalis», Гіндеміт не тільки подбав про контрасти темпу і характеру всіх дванадцяти фуг та одинадцяти проміжних інтерлюдій, а й ніби скріпив їх загальну конструкцію вступною прелюдією та заключною постлюдією, яка являє собою точне викладення прелюдії у зворотному русі (від кінця до початку) та в оберненні (з протилежним напрямком інтервалів) із взаємним переміщенням голосів (верхні стають нижніми, нижні — верхніми). Незважаючи на уявну умоглядність, утворюється надзвичайно цікава, художньо переконлива і міцна композиційна арка.

Паралелі з творчістю Й. С. БахаРедагувати

Орієнтація на поліфонічні традиції барокової епохи обумовила цілий ряд спільних рис цього циклу із творчими добутками Й. С. Баха. По-перше, цикли складаються з фуг, які чергуються з п'єсами переважно нефугованого плану (з прелюдіями — у Баха, з інтерлюдіями — у Гіндеміта). По-друге, фуги в циклах розміщено у порядку, обумовленому відомими й актуальними для свого часу теоретичними принципами, що випливали з композиторської практики,— системою хроматичної рівномірної темперації (у Баха фуги йдуть у хроматичному порядку) та системою акустичної спорідненості звуків (у Гіндеміта фуги йдуть у порядку зменшення акустичного споріднення тональностей щодо головної). По-третє, цикли побудовано на зіставленні контрастних образів, настроїв і жанроних сцен, які є наслідком широких художніх узагальнень (епохи музичного Бароко — у Баха і поствагнерівського напряму в розвитку західноєвропейської музики — у Гіндеміта).

Крім перелічених явних рис спільності «Ludus Tonalis» і «Добре темпетемперованого клавіру», існує більш опосередкований зв'язок поліфонічного циклу Хіндеміта з творчістю Баха в цілому, з національними джерелами та традиціями минулого й сучасного не тільки німецької, а й усієї західноєвропейської музичної культури.

Як вершина контрапунктичної майстерності Гіндеміта «Ludus Tonalis» наближається також до бахівського «Музичного дарунку» («Musikalishes Opfer») і особливо — до «Мистецтва фуги» («Die Kunst der Fuge»), які демонструють складнішу поліфонічну техніку, не представлену в його «Добре темперованому клавірі». Передусім це стосується техніки дзеркальних, зокрема ракохідних, обернень. Наявні у фугах «Ludus Tonalis» техніка органуму (квартових та квінтових паралелізмів) та інші прийоми, типовіші для добахівської поліфонії свідчать про сучасне переосмислення Гіндемітом деяких традицій музики Середньовіччя та Відродження.

Нотні прикладиРедагувати

Нижче подаються перші такти прелюдії, дванадцяти фуг, одинадцяти інтерлюдій та постлюдії циклу Ludus Tonalis.

 

ДжерелаРедагувати

  • Олександр Ровенко, переднє слово до видання П.Хіндеміт Ludus Tonalis//К., «Музична Україна», 1980
  • Ю.Н.Холопов. Пауль Хиндемит и его Ludus tonalis // Хиндемит П. Ludus tonalis. М.: Музыка, 1965; М.: Музыка, 1980
  • Ludus Tonalis. Ноти та mp3