Вікіпедія

Hong Kong 97

відеогра 1995 року

Hong Kong 97 (яп. 香港97, англ. Hon Kon 97, Hong Kong 97[4], стилізовано на обкладинці як HONGKONG1997) — неліцензійна відеогра жанру shoot 'em up, що вийшла в 1995 році для Super Famicom (SNES), але доступна була тільки на дискеті (SNES використовувала ігрові картриджі). Випущена компанією HappySoft Ltd., японською компанією, яка сприяє випуску homebrew-ігор. Гра була розроблена японським журналістом, програмістом і інді-розробником Йошихісою «Коулуном» Курасавою (яп. クーロン黒沢, англ. Yoshihisa Kūron Kurosawa). Гра була продана тиражем близько 30 копій завдяки підпільному бутлегу, проєкт отримав культовий статус в Японії, Тайвані та Таїланді через свою сумнозвісну вкрай низьку якість.[⇨]

Hong Kong 97
Розробник Японія HappySoft
Видавець Японія HappySoft
Жанр(и) Shoot 'em up[1]
Платформа Super Nintendo Entertainment System
Дата випуску 2 квітня 1995[2]
Режим гри  Однокористувацька гра
Мова англійська, японська, китайська
Творці
Ігродизайнер(и) Йошіхіса «Коулун» Куросава[en][3]
Технічні деталі
Носій гнучкий диск

Сюжет ред.

Події гри засновані на передачі суверенітету Гонконгу, що була запланована на 1997 рік. Люди з материкового Китаю почали мігрувати в Гонконг, через що значно підвищився рівень злочинності. Як контрзахід невстановлений родич Брюса Лі й наркоман, на ім'я Чін (зображений як Джекі Чан в образі з фільму «Закусочна на колесах»)[5][6], був найнятий владою Гонконгу (в особі останнього британського губернатора Кріса Паттена), щоб знищити 1,2 мільярда (все населення Китаю на той момент) «fuckin' ugly reds» (довбаних потворних червоних; оригінальна цитата англійською, в японському варіанті зазначені як «брудні люди з континенту, що плюються мокротою»[7]) в Китаї. Але там проводилися досліди, щоб воскресити мертвого Тонг Шау Піна (Дена Сяопіна) як «ультимативну зброю».

У китайському перекладі гри Чін зветься «Містером Чаном». (кит. трад. 陳先生, піньїнь: Chén xiānshēng), натякаючи на те, що для зображення персонажа було використано фотографію Джекі Чана. На звороті вкладки гри зазначено, що Чін — героїнозалежний.[8]

На момент випуску гри в 1995 році Ден Сяопін був ще живим, але в 1997 році, коли відбувається сюжет гри, справді помер[9]

Ігровий процес ред.

 
Демонстрація ігрового процесу

Одразу ж після вступу, який слідує за рекламою та титульним екраном, починається гра. Гравець керує Чіном, мета якого — стріляти в китайських цивільних і поліціянтів, при цьому ухиляючись від їхніх пострілів. Усі персонажі рухаються в межах екрана, фоном для якого слугують статистичні фотографії, котрі чередуються маоїстськими агітаційними плакатами, фотографіями гір Гуйліня, логотипом Asia Television Limited, китайською Кока-Колою чи портретом Мао Цзедуна у монохромній палітрі. При пострілі вороги вибухають в ядерному грибі, залишаючи після себе яскравий труп і предмети, що або миттєво вбивають Чіна, або дають тимчасову невразливість. Через деякий час з боків екрана з'являються автомобілі, які рухаються горизонтально по екрану, намагаючись збити Чіна. Після того, як гравець переміг тридцятьох ворогів, з'являється бос гри — величезна голова Дена Сяопіна. Щойно він переможений, гра починається заново.

Коли в Чіна влучає що-небудь, окрім посилення для невразливості, гра негайно закінчується і з'являється екран «game over», на якому зображений кадр із VHS-касети, на якому видно труп людини з кульовими ранами. Поверх екрана «game over» накладені слова «CHIN IS DEAD!» англійською і на граматично неправильній, ламаній китайській (кит. 陳死亡, піньїнь: Chén sǐwáng, акад. Чень сиван), що можна інтерпретувати як «Чін мертвий» або, якщо як ім'я власне: «Мертвий Чін». Потім гра переходить до титрів (у яких наведено, не зважаючи на попередні написи, список партнерів зі співробітництва посольства Канади та Японії), а потім повертається на титульний екран і повторюється знову.

Єдиним музичним і звуковим супроводом гри є фрагмент (перші два рядки) дитячої пісні «Я люблю пекінську Тяньаньмень» (кит. трад. 我愛北京天安門, спр. 我爱北京天安门, піньїнь: Wǒ ài Běijīng Tiān'ānmén, акад. Во ай Бейцзин Тяньаньмен), який зациклено повторюється протягом всієї гри. Текст пропонується англійською, японською та традиційною китайською мовами.

Існувало декілька припущень з приводу того, хто є вбитим на екрані «game over». Припускалося, що це міг бути або польський боксер-любитель Лешек Блажинський, або терорист з Народного фронту визволення Палестини Атеф Бсейсо[en], виконавець теракту на мюнхенській Олімпіаді в 1972 році. Однак, з'ясувалось, що чоловік на фото — невідомий мирний боснієць, жертва громадянської війни в Боснії, а сам кадр був узятий з японського документального фільму жанру мондо «Нове досьє смерті III» (яп. 新・デスファイルIII)[10].

Розробка ред.

У січні 2018 року Йошіхіса «Коулун» Куросава[en] перервав своє мовчання про розробку гри для South China Morning Post.[3] Він заявив, що його метою було зробити якомога гіршу гру, щоб поглузувати з ігрової індустрії. Оскільки Куросава не мав особливих навичок програмування, йому допоміг співробітник Enix, і гра була створена за два дні. Пізніше він попросив друга з базовими знаннями англійської перекласти історію цією мовою, а також студента за обміном з Гонконгу перекласти її китайською. Музику, аудіокліп з пісні «Я люблю Тяньаньмень Бейджингу[en]» («Я люблю пекінський Тяньяньмень») Куросава взяв з секонд-хенду на носії LaserDisc на Шанхайській вулиці[en], а спрайт головного героя, що зображає Джекі Чана, був взятий з кінопостера гонконгського фільму про бойові мистецтва «Закусочна на колесах», знятого в 1984 році.[3][11]

Завершивши гру, Куросава використав пристрій для резервного копіювання, який міг копіювати ігри для Super Famicom на дискети, який він знайшов, блукаючи комп'ютерними магазинами району Шам Шуй По[en]. Через те, що на той час у Японії пристрої для копіювання ігор були поза законом, Куросава міг рекламувати свою гру лише у статтях, написаних під псевдонімами для підпільних ігрових журналів. Він створив службу замовлення поштою, щоб продавати гру на дискетах і картриджах за ціною 2000-2500 єн (20-25 доларів США). Було продано лише близько 30 копій, попри те, що він надрукував кілька сотень копій вкладиша, який згодом викинув. Зрештою, він забув про гру, аж поки не дізнався, що вона привертає до себе небажану увагу наприкінці 2000-х років. Зрештою, його акаунт у Facebook був знайдений, і його засипали запитаннями про гру.[3]

Відгуки ред.

У рекламі в підпільному журналі Game Urara[12] іншої гри HappySoft — The Story of Kamikuishiki Village[en], низька якість Hong Kong 97 визнається, а сама гра називається жахливою і незрозумілою. У ній також стверджується, що бутлегові копії гри широко продавалися в Гонконзі та Бангкоку.[13]

У ретроспективних оглядах Hong Kong 97 була зустрінута в переважній більшості негативно[en], багато хто називав її однією з найгірших відеоігор, коли-небудь створених.[a] Гра здобула культ «настільки погано, що добре» в Японії, Таїланді та Тайвані.,[9] а у Західній цивілізації стала відома після того, як вона стала предметом випуску Angry Video Game Nerd.[14]

Примітки ред.

  1. ↑ а б Gault, Matthew (12 листопада 2019). The True, Secret History of the Creepiest Cult Game Ever Made. Vice. Процитовано 21 березня 2020.
  2. ↑ DillyDylan (6 листопада 2018). Hong Kong 97: The story of the Super Famicom’s most infamous game. Gaming Alexandria. Архів оригіналу за 10 березня 2020. Процитовано 1 червня 2019.
  3. ↑ а б в г д Shamdasani, Pavan (20 січня 2018). Developer of world's worst video game, Hong Kong 1997, ends silence to reveal its strange genesis and beg gamers to drop it. South China Morning Post. Hong Kong. Архів оригіналу за 21 квітня 2018. Процитовано 30 квітня 2018.
  4. ↑ 香港97 « シックスサマ ナ. web.archive.org. 18 серпня 2016. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 28 липня 2019.
  5. ↑ Hong Kong 97: The story of the Super Famicom’s most infamous game – Gaming Alexandria. www.gamingalexandria.com. Архів оригіналу за 10 березня 2020. Процитовано 28 липня 2019.
  6. ↑ ３ ＷＨＡＴ’Ｓ クーロン黒沢って誰やねん？. web.archive.org. 11 вересня 2018. Архів оригіналу за 11 вересня 2018. Процитовано 28 липня 2019.
  7. ↑ 1997年がやってきた。大陸から薄汚い人民が痰を吐きながら大挙して押し寄せてくる。
  8. ↑ Scan of Hong Kong 97's insert (яп.). Процитовано 20 січня 2020 — через Internet Archive.
  9. ↑ а б в Plunkett, Luke (21 серпня 2012). Racism, Violence & Madness Make This Awful Hong Kong Game One to Remember. Kotaku. New York City: Univision Communications. Архів оригіналу за 19 січня 2018. Процитовано 19 січня 2018.
  10. ↑ (+18) Arquivos da Morte - Guerra [Death Archives - War] (Japanese та portuguese) . V&R Planning. Подія сталася на 28:50 — через YouTube. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 червня 2021. Процитовано 25 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  11. ↑ а б Wells, Adam (16 вересня 2018). Awful Game Has Enduring Legacy Despite Creator's Wishes. Kotaku Australia. Surry Hills: Univision Communications. Процитовано 25 лютого 2019.
  12. ↑ Beschizza, Rob (14 січня 2020). Japan's "Filthiest Underground Gaming Magazine" enters the Internet Archive. Boing Boing. Процитовано 16 січня 2021.
  13. ↑ The Story of Kamikuishiki Village Magazine Advertisement. Game Urara. Т. 4. Core Magazine. 1995. с. 190—191.
  14. ↑ а б Lamy, Corentin (9 лютого 2018). Laid, raté et raciste: l'invraisemblable épopée du "pire jeu vidéo du monde" [Ugly, failed and racist: the incredible epic of the "worst video game in the world"]. Le Monde (фр.). Процитовано 25 лютого 2019.
  15. ↑ Lima, Diego (22 липня 2018). Os 10 piores games da história que você precisa conhecer [The 10 Worst Games In History You Need To Know]. IGN Brazil (порт.). São Paulo: Ziff Davis. Процитовано 25 лютого 2019.

Група джерел ред.

  1. ↑ [3][1][9][11][14][15]

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Hong_Kong_97&oldid=41797801