Відкрити головне меню

Grand Funk Railroad (або Grand Funk) — американський хард-рок-гурт, який утворився у 1969 році і став відомим у 1970-му, коли про нього заговорили, як про «найголосніший у світі». Протягом 1969—1972 років п'ять альбомів GFR стали платиновими (решта три — золотими); загальний альбомний тираж гурту в 70-х роках склав понад 25 мільйонів. Grand Funk Railroad виконували гранично спрощений, але оглушливо-голосний варіант блюз-рока; пізніше музичні критики стали згадувати гурт в числі провісників стоунер-рока).

Grand Funk Railroad
фотографія
Основна інформація
Жанр рок
хард-рок
блюз-рок
фанк-рок
Роки 19691976
19811983
1996
Країна США
Місто Флінт, штат Мічиган
Лейбл Capitol Records
Склад Марк Фарнер
Дон Брюер
Мел Шахер
Брюс Кулик
Колишні
учасники
Крейг Фрост
Макс Карл
Тім Кешн
Деніс Беллінгер
www.grandfunkrailroad.com
Commons-logo.svg Grand Funk Railroad у Вікісховищі

В 90-х роках гурт (у зміненому складі) виступав як The American Band (за назвою хіта «We're an American Band»). У 2000 році його засновники Дон Брюер і Мел Шахер зібрали новий склад (з учасниками 38 Special і Kiss) і з тих пір регулярно гастролюють як Grand Funk Railroad. Фронтмен Марк Фарнер також виступає і записується з власним гуртом, NRG.

Зміст

ІсторіяРедагувати

ПередісторіяРедагувати

В середині 1960-х років популярний в Мічигані діджей Річард Теренс Кнепп вирішив залишити радіо і увійти в рок-бізнес. В якийсь момент його шлях перетнувся з місцевою групою The Jazz Masters (Дон Брюєр — ударні, Ел Піппінс — гітара, Боб Колдуелл — клавішні, Херм Джексон — бас). Кнепп запевнив музикантів в тому, що особисто знає Міка Джаггера і Браяна Джонса з The Rolling Stones, після чого приєднався до складу як ведучий вокаліст, взявши псвевдонім Террі Найт і перейменував групу в The Pack. Остання скоре набула такої популярності на місцевій сцені, що сингл «I Who Have Nothing», який вийшов на міні-лейблі Lucky Eleven Records досягнув 46-го місця в національному хіт-параді. Пізніше Джексона призвали до армії, Террі Найт пішов сам — і група розпалася.

Створення (1969)Редагувати

Група була сформована на основі тріо в 1969 році Марком Фарнером (Марк Farner) (гітара, вокал) і Доном Бревером (Don Brewer) (барабани, вокал) з Terry Knight і Pack, та Мел Шахером (Mel Schacher) (бас) з Question Mark & the Mysterians; Knight незабаром став менеджером групи, а також назвали групу яка грала на Trunk Western Railroad, добре відома залізна дорога до Мічигану (Michigan). По-перше успіхи та визнання відбулися в 1969 Atlanta Pop Festival, група підписала контракт з Capitol Records. Після галасливого, доброго прийняття в перший день фестивалю, група попросили повернутися до виступуи на Second Atlanta Pop Festival в наступному році. За зразком хард-роковим потужним тріо Cream, група, з Террі Найта маркетинговою компанією, розробила власний популярний стиль. У серпні 1969 року група випустила свій перший альбом під назвою On Time, який було продано понад одного мільйона примірників, і був нагороджений золотим диском в 1970 році.

У лютого 1970 року другий альбом, Grand Funk (так званий «The Red Album» («Червоний альбом»)), був нагороджений також золотим статусом. Незважаючи критичних моменти і відсутність ротації, перші шість альбомів групи (п'ять студійних і один концертний альбоми) були цілком успішним.

Ранні роки (1970)Редагувати

Пісня I'm Your Captain (Я твій капітан), з альбому Closer to Home (Ближче до дому), випущений в 1970 році, вважається стилістичним представником Terry Knight and the Pack записів. У 1970 Terry Knight and the Pack почав інтенсивну рекламну кампанію в підтримку альбому Closer to Home. Цей альбом був сертифікований мульти-платиновим, незважаючи на відсутність критичних зауважень. Група витратила $ 100,000 на щити білбордів в Нью-Йорку, Таймс-Сквері, щоб рекламувати Closer to Home. До 1971 року Grand Funk встановив як і Бітлз на стадіоні Shea (Shea Stadium) рекорд відвідування, але розпродані місця на концерт були всього за 72 години, тоді як на концерт Бітлз пішло декілька тижнів на продаж. В 1970 році після Closer to Home був випущений концертний альбом Live Album, який також був номінований на золотий диск. Альбоми Survival (Виживання) і E Pluribus Funk були випущені в 1971 році. На лицевій стороні конверта E Pluribus Funk були витісненні зображення самих музикантів, на зворотньому боці — стадіон Shea.

Після виходу альбома E Pluribus Funk (випущенного в оригінальному конверті-крузі) GFR вирішила звільнити менеджера: на його місце прийшли — спочатку Енді Кавал'єрі, пізніше Джон Істман (батько Лінди Маккартні). Наступні декілька років гурт провів в судових тяганинах з Найтом, якому виплатила в кінцевому підсумку величезну компенсацію. Зберігши права на назву, вони тим не менш скоротила її до Grand Funk, після чого стали квартетом: до складу приєднався клавішник Крейг Фрост (екс-Fabulous Pack). (Розглядався в якості альтернативи Пітер Фремптон після підписання більшого сольного контракту вимушений був відхилити запрошення.) З приходом Фроста звук гурту змягчився, став більш ритм-енд-блюзовим, що викликало незадоволення у значної частини фанатів. У новому складі гурт записав альбом Phoenix.

Альбом We're An American Band, записанний з продюсером Тоддом Рандгреном, піднявся на перше місце у списках «Біллборда»[3], як і однойменний сингл з нього — свого роду гімн «концертного життя», яку за ці роки так полюбила група. Другим синглом-чарттоппером Grand Funk став «The Loco-Motion» (1974): так вперше в історії кавер-версія повторила успіх оригіналу Літтл Іви.

В 1974 році гурт повернувся до повного варіанту назви і підписав контракт з продюсером Джіммі Айнером. Випустив альбоми All the Girls in the World Beware!!! (1974), Caught in the Act (подвійний концертний, 1975) і Born to Die (1976), Grand Funk Railroad перешов на лейбл MCA Records, випустив (з продюсером Френком Заппою) Good Singin', Good Playin. Альбом, який музикальними критиками оцінюється як найсильнійший в їхній дискографії, не попав в Top 50. Фарнер покинув склад і занявся сольною кар'єрою (яка обмежилася випуском двох альбомів), а Брюєр, Шачер і Фрост запросили гітариста Біллі Етуорті. Новий склад, названний Flint, випустив один альбом, але комерційного успіху з ним не мав.

1981Редагувати

В 1981 році Фарнер і Брюєр з бас-гітаристом Денісом Біллінгером реформували Grand Funk Railroad і на лейблі Full Moon випустили альбоми Grand Funk Lives і What’s Funk?, після чого, засмучені відсутністю певної реакції, знову розійшлися в 1983.

Після остаточного розпаду Фарнер гастролював по США з Adrenalin, викоруючи пiсні Grand Funk. Будучи не в стані забеспечувати контракт на випуск альбома Фарнер покинув Adrenalin і створив проект Mark Farner’s Common Ground, з яким виступав до осені 1990. Марк Фарнер записав три соло альбома християнської тематики. Брюєр і Фрост приєдналися до Боба Сігера в Bob Seger's Silver Bullet Band.

В 1995 Марку Фарнеру було запропоновано увійти до складу Ringo Starr’s All Starr Band, після чого з Доном і Мелом він організував реюніон, який ознаменувався гастролями, участь в яких приняв гітарист і клавішник Ховард Едді-молодший (англ. Howard Eddy Jr.). 1996—1998 роках група провела в турне, давши великий благодійний концерт на користь сирот Боснії, і попала до списоку Pollstar’s Top 100 Shows.

В 2000 році Grand Funk Railroad реформувався: в новий склад увійшли, разом з Брюєром і Шакером, вокаліст Макс Карл (38 Special), гітарист Брюс Кулік (12 років провівший в Kiss) і клавішник Тім Кешіон (грав до цього з Бобом Сігером і Робертом Палмером.

30 жовтня 2012 Фарнеру зробили операцію по імплантації кардіостимулятора.[1]

ДискографіяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Oldies Music News. Архів оригіналу за 2018-10-21. Процитовано 2012-11-08.