Вайдаг великий
| Вайдаг великий | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) Самець великого вайдага (ДР Конго)
| ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Euplectes ardens (Boddaert, 1783) | ||||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||
| Fringilla ardens | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Вайда́г великий[2] (Euplectes ardens) — вид горобцеподібних птахів ткачикових (Ploceidae). Мешкає в Африці на південь від Сахари.
Опис ред.
_male_(32780478784).jpg)
Довжина самців становить 25 см, довжина самиць 13 см, самці важать 20-26 г, самиці 16-22 г. Дзьоб міцний, темно-сірий, конічної форми, очі чорні, лапи чорнуваті. У самців під час сезону розмноження забарвлення переважно чорне, на грудях яскраво-червоний або вогнисто-оранжевий "комір", колір і яскравість якого залежить від кількості каротиноїдів (зокрема лютеїну і зеаксантіну) в оперенні птаха[3][4][5][6]. У самців підвиду E. a. laticauda і E. a. suahelicus верхня частина голови і скроні є також яскраво-червоними. Також під час сезону розмноження у самців хвіст помітно видовжуються, його довжина становить 22 см. Самці використовують його під час демонстраційних польотів. У самиць і самців під час негніздового періоду забарвлення переважно охристе, верхня частина тіла чорнувата, поцяткована охристими смугами, над очима світлі "брови", хвіст короткий.
Таксономія ред.
Великий вайдаг був описаний французьким натуралістом Жоржем-Луї Леклерком де Бюффоном в 1779 році в праці «Histoire Naturelle des Oiseaux» за зразком з Мису Доброї Надії[7][8]. Науково вид був описаний в 1783 році, коли голландський натураліст Пітер Боддерт класифікував його під назвою Fringilla ardens[9]. Пізніше вид був переведений до роду Вайдаг (Euplectes)[10].
Підвиди ред.
Виділяють три підвиди:[11]
- E. a. laticauda (Lichtenstein, MHK, 1823) — схід Південного Судану, Ефіопія і Еритрея;
- E. a. suahelicus (Van Someren, 1921) — від центральної Кенії до північної Танзанії;
- E. a. ardens (Boddaert, 1783) — від Сенегалу на схід до Південного Судану, Уганди і Танзанії та на південь до сходу ПАР.
Деякі дослідники виділяжють підвиди E. a. laticauda і E. a. suahelicus у окремий вид Euplectes laticauda[12].
Поширення і екологія ред.
Великі вайдаги живуть на луках, в чагарникових заростях і рідколіссях, на полотах, пасовищах і полях. Зустрічаються великими зграями, які можуть нараховувати до 200 птахів, на висоті до 3000 м над рівнем моря. Живляться насінням трав, комахами, зокрема термітами і нектаром. Початок сезону розмноження різнится в залежності від регіону. Великим вайдагам притаманна полігінія, коли на одного самця припадає кілька самиць. Самці з довшими хвостами приваблюють більше самиць, а самці з більшими червоними "комірами" займають більші гніздові території[13][14][15][16]. Гніздо має овальну форму з бічним входом, робиться з трави, розміщується у високій траві на висоті до 3,5 м над землею. В кладці від 2 до 4 сіруватих або блідо-синьо-зелених, сильно поцяткованих коричневими плямками яєць розміром 18,9х13,6 мм. Інкубаційний період триває 12-15 днів, пташенята покидають гніздо через 14-17 днів після вилплення і стають повністю самостійними у віці 36 днів.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Euplectes ardens.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Pryke, Sarah R.; Lawes, Michael J.; Andersson, Staffan (2001). Agonistic carotenoid signalling in male red-collared widowbirds: aggression related to the colour signal of both the territory owner and model intruder. Animal Behaviour. 62 (4): 695—704. doi:10.1006/anbe.2001.1804.
- ↑ Pryke, Sarah R.; Andersson, Staffan; Lawes, Michael J. (26 березня 2001). Sexual Selection of Multiple Handicaps in the Red-Collared Widowbird: Female Choice of Tail Length but not Carotenoid Display. Evolution. 55 (7): 1452—1463. doi:10.1111/j.0014-3820.2001.tb00665.x. PMID 11525467.
- ↑ Andersson, Steffan; Prager, Maria; Johansson, E.I. Anette (2007). Carotenoid content and reflectance of yellow and red nuptial plumages in widowbirds. Functional Ecology. 21 (2): 272—281. doi:10.1111/j.1365-2435.2007.01233.x.
- ↑ Pryke, Sarah R.; Staffan Andersson; Michael J. Lawes; Steven E. Piper (18 грудня 2001). Carotenoid status signaling in captive and wild red-collared widowbirds: independent effects of badge size and color. Behavioral Ecology. 13 (5): 622—631. doi:10.1093/beheco/13.5.622.
- ↑ Buffon, Georges-Louis Leclerc de (1779). La veuve en feu. Histoire Naturelle des Oiseaux (фр.). Т. 7. Paris: De L'Imprimerie Royale. с. 235.
- ↑ Buffon, Georges-Louis Leclerc de; Martinet, François-Nicolas; Daubenton, Edme-Louis; Daubenton, Louis-Jean-Marie (1765–1783). La veuve à poitrine rouge, du Cap de Bonne Esperance. Planches Enluminées D'Histoire Naturelle. Т. 7. Paris: De L'Imprimerie Royale. Plate 647.
- ↑ Boddaert, Pieter (1783). Table des planches enluminéez d'histoire naturelle de M. D'Aubenton : avec les denominations de M.M. de Buffon, Brisson, Edwards, Linnaeus et Latham, precedé d'une notice des principaux ouvrages zoologiques enluminés (фр.). Utrecht. с. 39, Number 647.
- ↑ Swainson, William John (1829). Zoological illustrations, or, Original figures and descriptions of new, rare, or interesting animals. 2nd series. Т. 1. London: Baldwin, Cradock, and Joy; and W. Wood. Plate 37 text.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Old World sparrows, snowfinches, weavers. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 14 червня 2022.
- ↑ BirdLife International (2016). Euplectes laticauda.
- ↑ Pryke, Sarah R.; Michael J. Lawes (October 2004). Female Nest Dispersion and Breeding Biology of Polygynous Red-Collared Widowbirds. The Auk. 121 (4): 1226—1237. doi:10.1642/0004-8038(2004)121[1226:fndabb]2.0.co;2. Архів оригіналу за 12 квітня 2011. Процитовано 14 червня 2022.
- ↑ Andersson, Staffan; Pryke, Sarah; Ornborg, Jonas; Michael J. Lawes; Malte Andersson (November 2002). Multiple Receivers, Multiple Ornaments, and a Trade-off between Agonistic and Epigamic Signaling in a Widowbird. The American Naturalist. 160 (5): 683—691. doi:10.1086/342817. PMID 18707516.
- ↑ Goddard, Keith W.; Michael J. Lawes (2000). Ornament Size and Symmetry: Is the Tail a Reliable Signal of Male Quality in the Red-Collared Widowbird?. The Auk. 2. 117 (2): 366—372. doi:10.1642/0004-8038(2000)117[0366:OSASIT]2.0.CO;2.
- ↑ Pryke, Sarah R.; Staffan Andersson (2005). Experimental evidence for female choice and energetic costs of male tail elongation in red-collared widowbird. Biological Journal of the Linnean Society. 86: 35—43. doi:10.1111/j.1095-8312.2005.00522.x.
Джерела ред.
- Red-collared Widowbird - Species text in Weaver Watch.
- Red-collared widow - Species text in The Atlas of Southern African Birds
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |