Ткачикові

родина птахів
Ткачикові
Ткачик великий (Ploceus cucullatus)
Ткачик великий (Ploceus cucullatus)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Підряд: Співочі птахи (Passeri)
Надродина: Passeroidea
Родина: Ткачикові (Ploceidae)
Sundevall, 1836
Роди
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Ploceidae
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Ploceidae
EOL logo.svg EOL: 1620
ITIS logo.svg ITIS: 179626
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 1002748
Fossilworks: 158473

Тка́чикові[1] (Ploceidae) — родина горобцеподібних птахів, що включає 15 родів і 117 видів. Представники родини мешкають в Африці, Азії та на островах Індійського океану[2][3].

ОписРедагувати

Ткачикові — це птахи дрібного і середнього розміру, за будовою тіла подібні до в'юркових. Середня довжина їх тіла становить від 8 до 24 см, а вага від 15 до 100 г[4]. Голови ткачикових округлі, відносно великі; у деяких видів на голові є чуб. Дзьоб короткий, гострий, конічної форми. Ніздрі розташовані біля основи наддзьобка і зазвичай не прикрите пір'ям. Шия коротка, крила відносно короткі, округлі, першорядних махових пер 10. Хвости короткі або середньої довжини, заокруглені або з рівними краями, стернових пер 12. Самці роду Вайдаг (Euplectes) мають дуже довгі хвости з видовженими центральними стерновими перами. Ткачиковим притаманний статевий диморфізм. Самці часто мають яскраве, червоне або жовто-чорне забарвлення. Забарвлення самиць переважно непримітне, коричневе[5][4].

Поведінка і екологіяРедагувати

Ткачикові живуть переважно на відкритих місцевостях, зокрема в саванах, ведуть осілий спосіб життя[5][4]. Живляться насінням, зерном, плодами, комахами і нектаром. Вони часто утворюють великі зграї, які можуть шкодити посівам. Так, зграї червонодзьобих квелій можуть включати до 100 тисяч птахів, які за день можуть долати відстаноь у 1000 км. Популяція червонодзьобих квелій може досягати 1,5 млрд птахів. Цей вид вважається найчисельнішим серед усіх диких птахів світу[6].

Ткачикові отримали свою назву завдяки своїм майстерно звитим гніздам. Переважно яскраво забарвлені і полігамні самці ткачикових в'ють гнізда з лози, листя, тонких і гнічних рослинних волокон, пір'я або шерсті. Потім вони демонструють гніздо самиці, намагаючись її привабити. У багатьох видів самці будують декілька гнізд, аби гарантувати, що самиця обере принаймні одне з них. Коли самиця обирає гніздо, вона розбудовоє його, розширюючи об'єм[7]. Гнізда зазвичай мають кулясту або пляшкоподібну форму, вхід до них розташовується збоку або знизу. Форма гнізда і техніка його побудови різниться в залежності від виду. У деяких видів, зокрема у короткокрилих ткачиків, гніздо має довгий, трубкоподібний вхід. Птахи спочатку створюють каркас гнізда, який прикріплюється до гілок, кущів або очерету за допомогою спеціально звитих гачків і петель.

Окремі етапи побудови гнізда на прикладі іржастощокого ткачика:

Деякі види ткачикових гніздяться великими колоніями. Наприклад, гніздо магалі-снувальників, яке самці колективно будують на дереві може досягати розмірів 3×4,5 м. Воно є розділеним на багато відокремлених секцій і в ньому може жити від 100 до 300 пар птахів[8]. Гніздо постійно надбудовується. Іноді навіть трапляється, що дерева або телефонні стовпи, на яких воно розміщується, не витримують ваги і падають.

Більшість ткачикових досягають статевої зрілості у віці 9-10 місяців, деякі тропічні види раніше — в 4-5 місяців, деякі інші — лише у віці 2 років. В кладці зазвичай від 3 до 7 яєць, забарвлення яких переважно пістряве. Інкубаційний період триває від 11 до 16 днів, пташенята покидають гніздо через 2-3 тижні після вилуплення. За сезон може вилупитися до 3 кладок. У деяких видів насиджуванням яєць і доглядом за потомством займається лише самиця. у інших — і самиця, і самець[4].

Систематика і таксономіяРедагувати

Родина ткачикових була введена шведським зоологом Карлом Сундевалєм у 1836 році[9][10]. Філогенетичні дослідження показали, що ця родина є сестринською по відношенню до клади, що включає родини вдовичкових (Viduidae) і астрильдових (Estrildidae)[11]. Їх загальний предок жив у середньому міоцені, приблизно 18 млн років назід, імовірно, в Африці[12].

За класифікацією, утвердженою Міжнародною спілкою орнітологів, виділяють 15 родів і 117 видів[13]

ПриміткиРедагувати

  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. Craig, Adrian J.F.K. (2010). Family Ploceidae (Weavers). У del Hoyo, J.; Elliott, A.; Christie, D.A. Handbook of the Birds of the World. Volume 15: Weavers to New World Warblers. Barcelona, Spain: Lynx Edicions. с. 73–197. ISBN 978-84-96553-68-2. 
  3. David W. Winkler, Shawn M. Billerman, Irby J. Lovette: Bird Families of the World: A Guide to the Spectacular Diversity of Birds. Lynx Edicions (2015), ISBN 978-8494189203, S. 510–511.
  4. а б в г Галушин В. М. и др., 1991, с. 279.
  5. а б Handbook of the Birds of the World Alive.
  6. Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. — ISBN 5-7707-2044-1.
  7. Brosset, A. (1978). Social Organization and Nest-building in the Forest Weaver Birds of the Genus Malimbus (Ploceinae). Ibis 120 (1): 27–37. doi:10.1111/j.1474-919X.1978.tb04996.x. 
  8. Lewis, Dale M. (3 квітня 2008). Cooperative breeding in a population of White-browed Weavers Plocepasser mahali.. Ibis 124 (4): 511–522. doi:10.1111/j.1474-919X.1982.tb03795.x. 
  9. Bock, Walter J. (1994). History and Nomenclature of Avian Family-Group Names. Bulletin of the American Museum of Natural History. Number 222. New York: American Museum of Natural History. с. 157, 260. 
  10. Sundevall, Carl Jakob (1836). Ornithologiskt system. Kongliga Svenska Vetenskapsakademiens Handlingar 23: 43–130 [74]. 
  11. De Silva, Thilina N.; Peterson, A. Townsend; Bates, John M.; Fernando, Sumudu W.; Girard, Matthew G. (2017). Phylogenetic relationships of weaverbirds (Aves: Ploceidae): A first robust phylogeny based on mitochondrial and nuclear markers. Molecular Phylogenetics and Evolution 109: 21–32. PMID 28012957. doi:10.1016/j.ympev.2016.12.013. 
  12. Oliveros, C.H. (2019). Earth history and the passerine superradiation. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States 116 (16): 7916–7925. PMC 6475423. PMID 30936315. doi:10.1073/pnas.1813206116. 
  13. Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Old World sparrows, snowfinches, weavers. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 5 січня 2022. 

ДжерелаРедагувати

  • De Silva, T.N.; Peterson, A.T.; Perktas, U. (2019). An extensive molecular phylogeny of weaverbirds (Aves: Ploceidae) unveils broad nonmonophyly of traditional genera and new relationships. The Auk 20 (3): 1–21. doi:10.1093/auk/ukz041. 
  • Галушин В. М., Дроздов Н. Н., Ильичёв В. Д., Константинов В. М., Курочкин Е. Н., Половов С. А., Потапов Р. Л., Флинт В. Е., Фомин В. Е. . Фауна мира. Птицы. Справочник. — М. : Агропромиздат, 1991. — 311 с. — ISBN 5-10-001229-3.

ПосиланняРедагувати