Edge of Sanity — шведський музичний метал-гурт, заснований у 1989 році в місті Фінспонг. Разом з Opeth розглядаються, як одні з засновників стилю екстремального металу, що поєднував дез-метал та блек-метал з прогресивним роком. Гурт припинив свою діяльність у 1999 році, втім у 2003 його було відновлено зусиллями Дана Свано, який спромігся видати ще один альбом під маркою Edge of Sanity.

Edge of Sanity
логотип
Основна інформація
ЖанрДез-метал
мелодійний дез-метал
Роки19891999, 2003
КраїнаШвеція Швеція
МістоФінспонг
ЛейблBlack Mark Production
СкладДан Свано
Колишні
учасники
Дан Свано
Андреас Аксельссон
Самі Нерберг
Андерс Ліндберг
Бенні Ларссон
Роберт Карлссон

Edge of Sanity у Вікісховищі

Історія

ред.

Гурт Edge of Sanity було засновано у шведському місті Фінспонг в 1989 році. Після видання кількох демо-записів у 1991 році світ побачив їх дебютний альбом «Nothing But Death Remains», що був класичним зразком дез-металу. Втім, вже наступний реліз колективу під назвою «Unorthodox» містив такі треки, як Enigma чи When All Is Said, що серйозно відрізнялися від класики жанру, виходячи далеко за його кордони.

З кожною наступною роботою вплив прогресивного металу на творчість гурту лише посилювався і квінтесенцією цього впливу став альбом «Crimson» 1996 року, що являв собою один 40-хвилинний концептуально-прогресивний трек. Як запрошені музиканти на цьому альбомі з'явилися Мікаель Окерфельдт з гурту Opeth та віолончеліст Андерс Моребю[1].

Наступного року після релізу під назвою «Infernal» колектив залишив вокаліст та автор пісень Ден Свано, якого покликаний був замінити Роберт Карлссон. У оновленому складі Edge of Sanity того ж року записали ще один альбом — «Cryptic», але було зрозуміло, що без Сване це вже зовсім інший гурт і у 1999 році колектив ухвалив рішення про припинення свого існування.

У 2003 році Дан Свано відновив Edge of Sanity, як проєкт одного музиканта, та записав альбом «Crimson II», де як сесійні музиканти йому допомагали Мікаель Вікстрем, Сімон Юганссон, Юнас Гранвік та Рогер Юганссон[2], які виконали епізодичні партії. Переважна більшість записаного матеріалу була виконана самим Свано[3]. Цей альбом став фінальним акордом у творчості Edge of Sanity, більше до його відродження не поверталися ні Свано, ні хтось інший з колишніх учасників гурту. У 2006 та 2012 роках лейблом Black Mark Production було видано дві компіляції, що містили пісні з ранніх демо-записів, записи живих виступів та найкращі треки колективу.

Склад гурту

ред.
Останній склад

Окрім зазначених часових проміжків, на альбомі 2003 року практично усі партії на усіх інструментах належать саме Дану Свано.

Колишні музиканти

Дискографія

ред.

Демо-записи

ред.
Альбом Рік Формат Лейбл
Euthanasia
1989
Демо-запис
Kur-Nu-Gi-A
1990
Демо-запис
The Dead
1990
Демо-запис
The Immortal Rehearsals
1990
Демо-запис
Dead but Dreaming
1992
Демо-запис
Black Mark Production
Unorthodox
1992
Демо-запис
Black Mark Production
Lost
1993
Демо-запис
Darkday
1993
Демо-запис
The Spectral Sorrows Demos
1993
Демо-запис
Infernal Demos
1996
Демо-запис

Альбоми

ред.
Альбом Рік Формат Лейбл
Nothing But Death Remains
1991
Альбом
Black Mark Production
Unorthodox
1992
Альбом
Black Mark Production
The Spectral Sorrows
1993
Альбом
Black Mark Production
Purgatory Afterglow
1994
Альбом
Black Mark Production
Crimson
1996
Альбом
Black Mark Production
Infernal
1997
Альбом
Black Mark Production
Cryptic
1997
Альбом
Black Mark Production
Crimson II
2003
Альбом
Black Mark Production

Компіляції

ред.
Альбом Рік Формат Лейбл
Evolution
1999
Збірка пісень
Black Mark Production
When All Is Said: The Best of Edge of Sanity
2006
Збірка пісень
Black Mark Production
Kur-Nu-Gi-A
2012
Збірка пісень
Black Mark Production

Примітки

ред.
  1. Альбом Edge of Sanity — Crimson (англ.) . «Encyclopaedia Metallum». Архів оригіналу за 7 січня 2013. Процитовано 16 лютого 2013.
  2. Edge of Sanity Дана Свано скористається послугами запрошеного вокаліста (англ.) . «Blabbermouth». Процитовано 16 лютого 2013.
  3. Альбом Edge of Sanity — Crimson II (англ.) . «Encyclopaedia Metallum». Архів оригіналу за 23 травня 2013. Процитовано 16 лютого 2013.

Посилання

ред.