Ду́глас В-18 «Бо́ло» (англ. Douglas B-18 Bolo) — американський легкий бомбардувальник часів Другої світової війни. Військовий варіант літака розроблений на базі пасажирського літака Douglas DC-2.

Douglas B-18 Bolo
Douglas B-18A airplane in flight (00910460 121).jpg
Призначення: Легкий бомбардувальник
Перший політ: квітень 1935
Прийнятий на озброєння: 1936
Знятий з озброєння: 1946
Період використання: 1940-ті
На озброєнні у: США, Канада, Бразилія
Розробник: Douglas Aircraft Company
Виробник: Douglas Aircraft Company
Всього збудовано: 350
Конструктор: Douglas Aircraft Company
Екіпаж: 6 осіб
Крейсерська швидкість: 269 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 346 км/год
Бойовий радіус: 1500 км
Дальність польоту: 3 380 км
Практична стеля: 7285 м
Довжина: 17,63 м
Висота: 4,62 м
Розмах крила: 27,28 м
Площа крила: 89,10 м²
Споряджений: 10 866 кг
Двигуни: 2 × Wright R-1820-53
Тяга (потужність): 2 x 1000 к.с.
Гарматне озброєння: 3 × 7,62-мм кулемета M1919 Browning
Внутрішнє бомбове навантаження: 2000 кг

Історія створенняРедагувати

В травні 1934 року командування ВПС США видало специфікацію 35-26 на розробку нового перспективного бомбардувальника для заміни Martin B-10. Для участі в конкурсі компанія Douglas запропонувала проект з заводським позначенням DB-1 розробленим на основі дуже вдалого пасажирського лайнера DC-2. Від лайнера було запозичене крило і хвостове оперення, фюзеляж, через необхідність встановлення бомбового відсіку, було спроектовано з нуля.

Перший прототип, оснащений двигунами Wright R-1820-G5 потужністю 950 к.с., був готовий в квітні 1935 року. На конкурс також попав літак компанії Boeing — «модель 299» (майбутній B-17), який переважав DB-1 за всіма параметрами. Але через катастрофу з прототипом «моделі 299», а також через значно нижчу ціну (майже вдвічі), військове керівництво вирішило підписати контракт з Douglas. Новий бомбардувальник отримав позначення B-18, і випускався з лютого 1937 року по травень 1940. За цей час було виготовлено 369 літаків.[1]

Основні модифікаціїРедагувати

  • B-18 — перша серійна модифікація з двигунами Wright R-1820-45 потужністю 930 к.с. (132 екз.)
    • B-18M — B-18 з підвісами для бомб великого калібру. (17 переобладнано з B-18 в 1940 році)
  • B-18A — оснащувався двигунами Wright R-1820-53 потужністю 1000 к.с. Також змінено носову частину. (217 екз.)
    • B-18AM — B-18A з підвісами для бомб великого калібру. (22 переобладнано з B-18A в 1940 році)
    • С-58 — транспортний варіант без озброєння. (2 переобладнано з B-18A)
  • B-18B — морська патрульна модифікація. На B-18 попередніх модифікацій встановлювались радіолокаційні станції з антеною в носі і детектор магнітних аномалій в хвості. (122 літаки переобладнані в 1942 році.)
  • Digby Mk.I — літаки для Королівських ВПС Канади. Аналогічні до B-18A, але використовувалось британське обладнання і озброєння (7,7-мм кулемети). (20 екз.)

Історія використанняРедагувати

 
Група B-18 над морем поблизу Гаваїв
 
Пошкоджений B-18 в Перл-Гарборі

Перед вступом США в війну більшість бомбардувальних груп вже були оснащені новішими літаками, але B-18 все ще залишався основним бомбардувальником в віддалених частинах. Наприклад на Гаваях в 5-й і 11-й бомбардувальних групах було 33 такі літаки, на Філіппінах — 18. Також B-18 були на озброєнні ескадрилей в Панамі, на Карибах і в Суринамі.

 
Детектор магнітних аномалій в хвості B-18B

Під час нападу на Перл-Гарбор на землі було знищено 11 B-18, решта використовувалась для патрулювання в наступні дні. Після паралельного нальоту японської авіації на Філіппіни в строю залишилось тільки 5 B-18, які потім використовувались як транспортні. Окрім цього на Тихому океані B-18 використовувались на Алясці, там вони патрулювали води навколо Алеутських островів аж до 1944 року.

Більш «бойовою» була служба на східному узбережжі США, з весни 1942 року на антисубмаринне патрулювання почали виходити B-18B. 11 червня в Флоридській протоці B-18 атакували німецький підводний човен U-157, який згодом був потоплений з корабля. А вже 22 серпня B-18B з 45-ї ескадрильї зміг потопити підводний човен U-654. Другий (і останній) підводний човен — U-512 був потоплений 2 жовтня B-18 з 99-ї ескадрильї. Вже з наступного року B-18 були замінені сучаснішими літаками.

В канадських ВПС Digby надійшли на озброєння 10-ї ескадрильї, яка виконувала патрулювання в Північній Атлантиці. Там ж, 30 жовтня 1942 року, було потоплено німецький підводний човен U-520. Канадські Digby стояли на озброєнні аж до 1946 року.

В 1942 році два B-18 були передані Бразилії, де використовувались як патрульні і навчальні.[1]

Тактико-технічні характеристикиРедагувати

Дані з Ударная авиация Второй Мировой — штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы[2]

Технічні характеристикиРедагувати

  • Довжина: 17,63 м
  • Висота: 4,62 м
  • Розмах крила: 27,28 м
  • Площа крила: 89,10 м²
  • Маса порожнього: 7403 кг
  • Максимальна злітна маса: 12 552 кг
  • Двигуни: 2 × Wright R-1820-53
  • Потужність: 2 × 1000 к. с.

Льотні характеристикиРедагувати

ОзброєнняРедагувати

  • Захисне:
    • 7,62-мм кулемет M1919 Browning в верхній висувній башті
    • 7,62-мм кулемет M1919 Browning в нижній установці
    • 7,62-мм кулемет M1919 Browning носовій установці (на модифікації B-18B відсутній)
  • Бомбове:
    • стандартне — 908 кг
    • максимальне — 2000 кг

Країни-операториРедагувати

 
Digby канадських ВПС.

ДжерелаРедагувати

  • Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Francillon, René J. McDonnell Douglas Aircraft Since 1920. London: Putnam, 1979. ISBN 0-87021-428-4.
  • Francillon, René. McDonnell Douglas Aircraft Since 1920: Volume I. Annapolis, Md. : Naval Institute Press, 1988. ISBN 0-87021-428-4.
  • Gradidge, Jennifer M. The Douglas DC-1, DC-2, DC-3 — The First Seventy Years (two volumes), Tunbridge Wells, Kent, UK: Air-Britain, 2006. ISBN 0-85130-332-3.
  • Kostenuk, Samuel and John Griffin. RCAF Squadron Histories and Aircraft: 1924—1968. Toronto: Samuel Stevens, Hakkert & Company, 1977. ISBN 0-88866-577-6.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Харук, 2012, с. 254-256
  2. Харук, 2012, с. 254