Bristol Beaufighter

британський важкий винищувач періоду Другої світової війни

Бристоль Бофайтер (англ. Bristol Beaufighter, також англ. Bristol Type 156 Beaufighter) — британський двомісний важкий та нічний винищувач, що перебував на озброєнні Королівських ВПС Великої Британії за часів Другої світової війни. Літак був розроблений компанією Bristol Aeroplane Company на основі торпедоносця Bristol Beaufort й завдяки відмінній конструкції та тактико-технічним характеристикам здобув велику славу, брав участь на усіх театрах воєнних дій світової війни.

Bristol Beaufighter
«Бристоль Бофайтер» Королівських ВПС Великої Британії на аеродромі. Вересень 1941
Призначення: важкий винищувач
Перший політ: 17 липня 1939
Прийнятий на озброєння: 27 липня 1940
Знятий з озброєння: 1960 (Австралія)
Період використання: 19401946
На озброєнні у: RAF roundel.svg Королівські ВПС Великої Британії
Roundel of Canada.svg ВПС Канади
Roundel of Australia.svg Королівські ВПС Австралії
Розробник: Bristol Aeroplane Companyd
Виробник: Велика Британія Bristol Aeroplane Company
Всього збудовано: 5 928
Екіпаж: 2 особи
Максимальна швидкість (МШ): 515 км/год
Бойовий радіус: 2 816 км
Бойова стеля: 5 795 м
Швидкопідйомність: 8,2 м/с
Довжина: 12,6 м
Висота: 4,84 м
Розмах крила: 17,65 м
Площа крила: 46,73 м²
Порожній: 7 072 кг
Максимальна злітна: 11 521 кг
Двигуни: 2 × 14-циліндровий радіальні двигуни Bristol Hercules
Тяга (потужність): 1 600 к.с. (1 200 кВт)

Історія створенняРедагувати

Розробка двомісного важкого винищувача на основі торпедоносця Bristol Beaufort під заводським індексом «тип 156» почалась в 1938 році. Від «Бофорта» на новому літаку залишилася хвостова частина, гондоли двигунів і шасі. Зважаючи на нову роль літака було використано потужніші двигуни, а також встановлено відповідне озброєння і обладнання. Носову частину було вкорочено до площин гвинтів, оскільки для потужніших двигунів використовувались більші гвинти, які перекривались з носом «Бофорта».

Перший прототип з 14-ти циліндровими радіальними двигунами Bristol Hercules піднявся в повітря 17 липня 1939 року, а замовлення на побудову 300 серійних «Бофайтерів» було сформоване ще двома тижнями раніше. Перші серійні літаки було виготовлено в липні 1940 року, а до кінця війни було виготовлено 5562 літаки у Великій Британії, і ще 365 в Австралії.[1]

Основні модифікаціїРедагувати

 
Mk.VIF. Зауважте характерну носову частину з радаром.
  • Mk.I — перший серійний варіант оснащений двигунами Hercules III потужністю 1400 к.с (перші 180 літаків) або двигунами Hercules XI потужністю 1590 к.с. Випускався в двох модифікаціях:
    • Mk.IF — винищувальна модифікація з радіолокаційною станцією AI Mk.IV (557 екз.)
    • Mk.IC — модифікація для берегового командування. Оснащувався бомбовими підвісами. (397 екз.)
  • Mk.II — варіант винищувача з двигунами Rolls-Royce Merlin XX потужністю 1280 к.с. (450 екз.)
  • Mk.VI — оснащувався двигунами Hercules VI (1650 к.с.) або XVI. Випускався в трьох модифікаціях:
    • Mk.VIF — винищувальна модифікація з радіолокаційною станцією AI Mk.VIII (1078 екз.)
    • Mk.VIC — модифікація для берегового командування. (693 екз.)
    • Mk.VIС ITF — варіант торпедоносця. (60 екз.)
  • Mk.X TF- штурмовик для берегового командування. Оснащувався двигунами Hercules XVII (1735 к.с.). Мав збільшений боєкомплект. Міг оснащуватись торпедою і бомбами або некерованими ракетами. (2205 екз.)
  • Mk.XI TF — Mk.X TF з посиленим крилом, що дозволило збільшити бомбове навантаження. (163 екз.)
  • Mk.21 TF — австралійський варіант Mk.X TF. Оснащувався двигунами Hercules XVIII. (365 екз.)

Тактико-технічні характеристикиРедагувати

 
Схематичне зображення важкого винищувача «Бристоль Бофайтер»

Технічні характеристикиРедагувати

Mk.IС Mk.VIC Mk.X TF Mk.21 TF
Довжина 12,50 м 12,70 м 12,70 м 12,94 м
Висота 4,83 м 4,83 м 4,83 м 4,83 м
Розмах крил 17,63 м 17,63 м 17,63 м 17,63 м
Площа крил 46,73 м² 46,73 м² 46,73 м² 46,73 м²
Маса порожнього 6381 кг 6223 кг 7076 кг 6895 кг
Маса спорядженого 9500 кг 9798 кг 11 521 кг 11 080 кг
Двигуни 2 × Bristol Hercules XI 2 × Bristol Hercules VI 2 × Bristol Hercules XVII 2 × Bristol Hercules XVIII
Потужність 2 × 1590 к. с. 2 × 1650 к.с. 2 × 1735 к.с. 2 × 1665 к.с.
Максимальна швидкість 531 км/г 536 км/г 515 км/г 531 км/г
Операційна дальність - 2380 км 2370 км -
Дальність польоту з підвісними баками - 2910 км 2815 км 2910 км
Практична стеля 7600 м 8080 м 5800 м -
Швидкопідйомність - 10,5 м/с 8,2 м/с -

ОзброєнняРедагувати

 
«Бофайтер» Mk.VIС ITF 144-ї ескадрильї з підвішеною торпедою.
 
«Бофайтер» запускає некеровані ракети.
Стрілецьке
  • Mk.I, Mk.II, Mk.VI:
    • 4 × 20 мм гармати Hispano-Suiza (боєкомплект 240 патронів на ствол)
    • 6 × 7,7 мм кулемети Browning М1919
  • Mk.X, Mk.XI:
    • 4 × 20 мм гармати Hispano-Suiza (боєкомплект 280 патронів на ствол)
    • 1 × 7,7 мм кулемет Browning М1919/Vickers K в верхній турелі.
  • Mk.21:
    • 4 × 20 мм гармати Hispano-Suiza (боєкомплект 280 патронів на ствол)
    • 4 × 12,7 мм кулемети Browning М1919
Бомбове
  • Mk.VIС ITF:
    • 1 × 702 кг торпеда
  • Mk.X TF, Mk.21 TF:
    • 1 × 702 кг торпеда
    • 2 × 113 кг бомби
    • 8 некерованих ракет
  • Mk.X TF:
    • 1 × 702 кг торпеда
    • 2 × 454 кг бомби
    • 8 некерованих ракет

Історія використанняРедагувати

 
«Бофайтери» атакують німецький корабель.

З травня 1941 року «Бофайтери» були прийняті на озброєння ескадрильями берегового командування. Спочатку вони використовувались як винищувачі, але з часом їх основним завданням стала атака на морські цілі.

В кінці 1942 року до бойових частин надійшла торпедоносна модифікація Mk.VI TF. Ними була оснащена 254-та ескадрилья яка в квітні 1943 року змогла потопити два німецькі судна. Також вже було прийнято на озброєння штурмову модифікацію Mk.X TF, і навесні 1943 року вісім ескадрилей, базованих в Шотландії, здійснювали операції над північним морем. Основною їх задачею було знищення конвоїв, що перевозили руду і інші ресурси з Норвегії в Германію. При цьому використовувалась тактика комбінованих атак — «Бофайтери» оснащені ракетами подавляли ППО корабля, в цей час «Бофайтери» оснащені торпедами прицільно їх запускали.

Навесні 1944 року, перед висадкою в Нормандії, більшість ескадрилей було задіяно до патрулювання і атаки німецьких кораблів в Ла-Манші.

Штурмовий варіант «Бофайтера» використовувався і на Середземноморському театрі бойових дій, зокрема 8 вересня 1944 року ракетною атакою був потоплений лайнер «Рекс»[en]. Після війни «Бофайтер» Британських ВПС ще декілька років використовувався як буксир для мішеней.

Ще до початку власного виробництва Королівські австралійські ВПС отримали 218 «Бофайтерів», які успішно використовувались для боротьби з японськими кораблями поблизу Нової Гвінеї. використовувала «Бофайтери» для атак по япоських кораблях. Австралійські Mk.21 TF стояли на озброєнні до 1950 року.

Також невелика кількість «Бофайтерів» використовувалась ВПС інших країн. ВПС Туреччини мали 24 літаки, ВПС Португалії — 16, ВПС Домініканської республіки — 10. Ще декілька «Бофайтерів» мав Ізраїль.[1]

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Bingham, Victor. Bristol Beaufighter. Shrewsbury, UK: Airlife Publishing, Ltd., 1994. ISBN 1-85310-122-2.
  • Bowyer, Chaz. Beaufighter at War. London: Ian Allan Ltd., 1994. ISBN 0-7110-0704-7.
  • Parry, Simon W. Beaufighter Squadrons in Focus. Walton on Thames, Surrey, Uk: Red Kite, 2001. ISBN 0-9538061-2-X.
  • Scutts, Jerry. Bristol Beaufighter (Crowood Aviation Series). Ramsbury, Marlborough, Wiltshire, UK: The Crowood Press Ltd., 2004. ISBN 1-86126-666-9.
  • Scutts, Jerry. Bristol Beaufighter in Action (Aircraft number 153). Carrollton, Texas: Squadron/Signal Publications, 1995. ISBN 0-89747-333-7.
  • Thomas, Andrew. Beaufighter Aces of World War 2. Botley, UK: Osprey Publishing, 2005. ISBN 1-84176-846-4.
  • Wilson, Stewart. Beaufort, Beaufighter and Mosquito in Australian Service. Weston, ACT, Australia: Aerospace Publications, 1990. ISBN 0-9587978-4-6.
  • Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Харук, 2012, с. 38-40