Яструб тасманійський
| Яструб тасманійський | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Accipiter novaehollandiae (Gmelin, 1788) | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Яструб тасманійський[2] (Accipiter novaehollandiae) — хижий птах роду яструбів родини яструбових ряду яструбоподібних.
Опис ред.
_white_morph_6743.jpg)
Тасманійський яструб є найбільшим яструбом Австралії. Його довжина становить 40–55 см, розмах крил 70–110 см[3]. Самки набагато більші за самців, в середньому вони важать 720 г (хоча трапляються екземпляри вагою 90 г), тоді як самці в середньому важать 355 г[3][4].
Виділяють дві морфи тасманійського яструба: сіру і білу. Сіра морфа має блідо-сіру голову і спину, темні кінці крил, сіру смугу на грудях і хвості, білу нижню частину тіла. Біла морфа повністю білосніжна. Лапи в обох морф жовті.
Поширення ред.
Тасманійський яструб мешкає біля берегів північної, східної й південно-східної Австралії, на Тасманії, іноді на заході Австралії. Підвидів не виявлено. Раніше виділяли близько 20 підвидів, що мешкали на островах Океанії, зокрема на Соломонових островах і на Новій Гвінеї, однак вони були виділені в окремий вид Accipiter hiogaster.
Тасманійські яструби віддають перевагу густим тропічним лісам і узліссям.
Раціон ред.
Тасманійські яструби полюють на різноманітну здобич: на ссавців, таких як кролики й кажани, на рептилій і комах. Однак найчастіше здобиччю виступають птахи. Орнітологи помітили, що самці зазвичай поллють на невеликих птахів, тоді як здобич самок більша за розмірами — куравонги, великоноги і навіть чаплі. Поширеною здобиччю є голуби та папуги. Дослідження вказують на те, що тасманійський яструб не такий спритний, як бурий яструб, що мешкає поряд, однак сильніший, і тому полює на більшу здобич[3][5][6].
Розмноження ред.
Тасманійські яструби утворюють постійні пари. Обидві морфи вільно схрещуються між собою. Розмножуються птахи з липня по грудень. Будують гнізда з гілок і заглибиною в центрі, обрамлені зеленим листям. Кладка складається з 2–3 яєць, які насиджуються 35 днів. Через 35–40 днів пташенята покриваються пір'ям.
Самка висиджує яйця і годує пташенят, тоді як самець полює[7].
Збереження ред.
МСОП вважає цей вид таким, що не потребує особливого захисту. Це численний і поширений птах, хоча популяція його. імовірно, зменшується.
Галерея ред.
_2370.jpg)
.jpg)
Grey_goshawk.jpg)
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2014). Accipiter novaehollandiae. Архів оригіналу за 13 грудня 2014. Процитовано 28 серпня 2014.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ а б в Ferguson-Lees, J.; Christie, D. (2001). Raptors of the World. Houghton Mifflin Harcourt. ISBN 0-618-12762-3.
- ↑ CRC Handbook of Avian Body Masses, 2nd Edition by John B. Dunning Jr. (Editor). CRC Press (2008), ISBN 978-1-4200-6444-5.
- ↑ Olsen, P. D., Debus, S. J. S., Czechura, G. V., & Mooney, N. J. (2016). Comparative feeding ecology of the grey goshawk Accipiter novaehollandiae and brown goshawk Accipiter fasciatus. Australian Field Ornithology, 13(6).
- ↑ Cupper, J., & Cupper, L. (1981). Hawks in focus: A study of Australia's birds of prey. Harrell Books.
- ↑ Birds in Backyards - Grey Goshawk. Архів оригіналу за 14 грудня 2007. Процитовано 14 квітня 2007.
Джерела ред.
- Marchant, S.; & Higgins, P.J. (Eds). (1993). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds. Vol,2: Raptors to Lapwings. Oxford University Press: Melbourne. ISBN 0-19-553069-1