Відкрити головне меню
Проект 611
Zulu II class SS.svg
Soviet submarine Amsterdam.jpg
човен-музей в Амстердамі
Під прапором СРСР СРСР
Спуск на воду 1951-1957 рр (26 човнів)
Виведений зі складу флоту 1980-1996 рр
Основні характеристики
Тип корабля Великий океанський ПЧ
Позначення проекту 611
Розробник проекту ЦКБ-18[ru]
Головний конструктор С. А. Егоров
Класифікація НАТО Zulu
Швидкість (надводна) 17 вузлів (32 км/год)
Швидкість (підводна) 15 вузлів (28 км/год)
Робоча глибина занурення 170 м
Гранична глибина занурення 200 м
Автономність плавания 75 діб
Екіпаж 61 особа (68 з артилеристами)
Розміри
Водотоннажність надводна 1831 т
Водотоннажність підводна 2600 т
Довжина найбільша (по КВЛ) 90,5 м
Ширина корпусу найб. 7,5 м (9,54 з стабілізаторами)
Середня осадка (по КВЛ) 5 м
Озброєння
Артилерія спарена 57-мм гармата СМ-24ИФ (до 1956 року)
Торпедно-
мінне озброєння
Носові: 6 ТА калібру 533-мм, 4 кормові ТА калібру 533-мм (22 торпед, або 6 торпед + 32 міни)
ППО спарений 25-мм автомат 2М-8 (до 1956 року)
Commons-logo.svg Зображення на Вікісховищі

Проект 611 (Zulu) — тип великих океанських підводних човнів СРСР. Побудовано і передано флоту 26 човнів цього проекту. Подальшим розвитком цього проекту був успішний і масовий проект 641

ІсторіяРедагувати

Роботи над новим поколінням великих підводних човнів, перериваються під час Великої Вітчизняної війни і поновилися одночасно зі створенням проекту 613[1]. Проект був створений в 1947 - 1948 роках в ЦКБ-18 Наркомату суднобудівної промисловості, головний конструктор С. А. Єгоров. Призначенням нових човнів були дії на океанських комунікаціях, причому як проти суден противника, так і з метою захисту конвоїв союзників, мінні постановки, далека розвідка. У конструкції підводного човна помітно істотний вплив німецьких підводних човнів класу XXI, а деякі механізми були уніфіковані з будованим одночасно проектом 613. Новинкою для радянського підводного кораблебудування стало використання зовнішніх шпангоутів міцного корпусу, що дозволило поліпшити внутрішню компоновку обладнання і механізмів.

Будівництво головної човна проекту розпочалося 10 січня 1951 року на ленінградському суднобудівному заводі № 196 (нині - «Адміралтейські верфі»).[2] Після завершення будівництва він став найбільшим підводним човном в СРСР. Останній човен проекту став до ладу 15 липня 1958 року. Будівництво велося на суднобудівних заводах № 196 «Судомех» в м. Ленінграді (8 одиниць) та № 402 в м. Молотовску (Северодвинск е) (18 одиниць) [3]. [4]

КонструкціяРедагувати

  Двокорпусна трохвальна, міцний корпус поділявся на сім відсіків:

  • Перший відсік - носовий торпедний: шість торпедних апаратів.
  • Другий відсік - акумуляторний. На верхньому ярусі знаходилися кают-компанія для офіцерів, рубка гідроакустика, душова, на нижньому ярусі - перша група акумуляторних батарей.
  • Третій відсік - центральний пост, висувні пристрої.
  • Четвертий відсік - акумуляторний. На верхньому ярусі - кают-компанія старшин, радіорубка, комори, камбуз, на нижньому ярусі - друга група акумуляторів.
  • П'ятий відсік - дизельний. У ньому розміщувалися всі три головних дизельних двигуна і два дизель-компресора.
  • Шостий відсік - електромоторний. Служив для розміщення трьох головних гребних електродвигунів.
  • Сьомий - кормовий торпедний. Чотири торпедні апарати, ліжка особового складу, на нижньому ярусі - допоміжний електродвигун.[5]

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнанняРедагувати

Проекту 611 був розроблений для звичайних торпедних атак для ураення цілей, якими вони були під час війни, і тому також був обладнаний обладнанням виходячи з досвіду війни. Командирський Перископ типу С-2 був німецького виробництва [6] і був доповнений Luftzielperiskop на деяких човнах. Для пошуку підводних цілей використовувався гідроакустичний комплекси Тамір 5ЛС і НЕЛ-4 Окрім цього на човнах були антени для активного і пасивного радара , систем опізнання свій-чужий і системи довгохвилевих і короткохвилевих хвильових радіопередавачів/приймачів.[7]

ОзброєнняРедагувати

Артилерія: Човни спочатку були оснащені палубними спареними 57-мм гарматами СМ-24-СИФ, встановленеми в передній частині рубки. Ця гармата використовувала осколково-фугасні снаряди, які були придатні в першу чергу для протиповітряної оборони. Боєпостачання проводилося з трьох змінних магазинів, скорострільність 100-150 пострілів в хвилину. Ця гармата була розроблена у 1947 році на базі авіаційної гармати С-60 Другої світової війни для ураження бойових повітряних цілей на висоті до 6000 метрів.[8] У цієї гармати було багато копструктивних недоліків, тому до 1956 року вона була знятий з озброєння човна. Від чого підводна швидкість човна збільшилася через в зниження опору води при русі в підводному положенні на один вузол.

Ще було встановлено на задній частині рубки спарену 25-мм автоматичну гармату 2М-3 Недоліком встановлення цієї гармати було те, що через наявність перископів й антен на рубці з неї неможливо було вести вогонь в сторону носа човна, тільки в сторони носа й бортів. Ця гармати були також з часом зняті з човнів, аби звільнити місце для встановлення шноркеля покращеної конструкції в задній частині рубки.

Торпедне озброєння: На човнах проекту 611 було встановлено шість носових і чотири кормових торпедних апарати калібру 533-мм, з боєкомплектом у 22 торпеди. Або 6 торпед і 32 міни типу АМД-1000.[9]

Енергетичне обладнанняРедагувати

Підводні човни були оснащені трьома судовими дизельними двигунами типу 37Д потужністю по 2000 к.с. (1,471 кВт). Ці двигуни працювали на спалювані соляри і кисню (з навколишнього повітря). Вони працювали тільки над водою або при підводному русі з працюючим шноркілем. На них човен досягав швидкості до 18 вузлів. На великих глибинах електродвигуни живилися від свинцево-кислотних акумуляторів. Два електродвигуни ПГ-101, потужністю 1350 к.с. (993 кВт) обертали два бокових гребні вали, середній вал приводив в рух і електродвигун ПГ-102 потужністю 2700 к.с. (1985 кВт). Центральний вал міг також обертатися і від електродвигуна ПГ-104 потужністю 140 к.с. (103 кВт), котрий споживав набагато менше енергії, ніж інші двигуни і був набагато більш тихим. [10]

ЕксплуатаціяРедагувати

Ремонти і модернізаціїРедагувати

Багато підводних човнів проекту 611 піддавалися модернізаціям по тому чи іншому проекту. Відомі проекти 611РУ, 611РЕ, 611РА, АВ611, АВ611С, АВ611Е, АВ611К, АВ611Ц, АВ611Д, 611П, П611, В611, ПВ611.

Проект АВ611Редагувати

Під керівництвом головного конструктора Н. Н. Ісаніна була розроблена модифікація проекту 611, що отримала позначення «В-611». Проект включав оснащення човнів двома балістичними ракетами Р-11ФМ з ядерною ГЧ (головною частиною, розміщеними в подовженій рубці, по висоті усього корпусу. Був модифікований один човен - Б-67. Після його модернізації, за зміненим проектом, отримав позначення «проект АВ611», в літературі зустрічаються також позначення, «А611» або «611АВ». Подібним чином були модифіковані ще 5 човнів: Б-73, Б-78 , Б-79, Б-89, Б-62.

Проект «Ліра»Редагувати

Одна з човнів був переобладнана для проведення наукових досліджень в області військово-морської науки.[11] [12]

ІнцидентиРедагувати

Бойове використанняРедагувати

Сучасний статус і перспективиРедагувати

У 1980 — 1990 роках усі човни були виведені з складу флоту.

Оцінка проектуРедагувати

ПредставникиРедагувати

Назва Заводський номер Закладений Спущений на воду Прийнятий флотом (Флот) Примітки
Завод № 196 «Судомех», Ленінград
Б-61 580 10 січня 1951 26 липня 1951 31 грудня 1953 Добудовувалася і випробовувалася в Таллінні
Б-62 631 6 вересня 1951 29 квітня 1952 31 грудня 1953 «Вега». Модернізувався як АВ611, АВ611Ц.
Б-63 632 6 лютого 1952 17 липня 1952 30 червня 1954 З 1978 — Б-863
Б-64 633 15 травня 1952 29 листопада 1952 30 грудня 1954 З 1970 — Б-864
Б-65 634 24 липня 1952 21 березня 1953 6 грудня 1954
Б-66 635 15 грудня 1952 30 червня 1953 29 грудня 1954 «Ліра». З 1970 — Б-866
Б-67 636 26 березня 1953 5 вересня 1953 30 червня 1956 Модернізувався як В611, ПВ611, 611РА
Б-68 637 6 червня 1953 31 жовтня 1953 27 листопада 1955 Модернізувався як 611РЭ
Б-69 638 14 вересня 1953 18 червня 1954 31 грудня]] 1955 Модернізувався як 611П
Завод № 402, Сєвєродвінськ
Б-70 351 14 травня 1954 18 вересня 1955 29 червня 1956
Б-71 402 7 червня 1954 19 травня 1956 30 вересня 1956 Модернізувався як 611РУ
Б-72 403 16 листопада 1953 18 вересня 1955 30 червня 1956
Б-73 404 16 серпня 1954 16 січня 1957 30 листопада 1957 «Ліра». Модернізувався як АВ611, АВ611К
Б-74 305 27 вересня 1954 5 липня 1956 31 жовтня 1956
Б-75 306 11 листопада 1954 8 липня 1956 6 листопада 1956
Б-76 307 24 січня 1955 25 серпня 1956 21 листопада 1956
Б-77 208 7 травня 1955 20 вересня 1956 30 листопада] 1956
Б-78 209 16 липня 1955 13 липня 1957 30 листопада 1957 «Мурманський комсомолець». Модернізувався як АВ611, АВ611С, АВ611Д
Б-79 210 19 грудня 1955 16 липня 1957 3 грудня 1957 Модернізувався як АВ611
Б-80 111 1 лютого 1956 16 січня 1957 13 липня 1957 Зберігся як музейний човен в Нідерландах
Б-81 112 19 квітня 1956 З 1970 — Б-881
Б-82 113 15 липня 1956 12 травня 1957 17 серпня 1957 Модернізувався як 611РЕ
Б-88 514 17 серпня 1956 4 липня 1957 25 вересня 1957 «Орион»
Б-89 515 5 лютого 1957 21 вересня 1957 13 грудня 1957 Модернізувався як АВ611, АВ611Е
Б-90 516 25 жовтня 1956 17 серпня 1957 30 жовтня 1957 «Марс»
Б-91 517 25 січня 1957 26 листопада 1957 15 липня 1958 Модернізувався як 611П. З 1970 — Б-891

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Кормилицин Ю. Н., Хализев О. А. Устройство подводных лодок, том 1,стор 59-61
  2. На смену крейсерским, vdvsn.ru, 2006/01/10
  3. 611 на navy.su
  4. Википедия: Подводные лодки проекта 611
  5. Википедия: Подводные лодки проекта 611
  6. submarines.narod.ru, gesichtet am 7. Juli 2011
  7. Німецькомовна Вікіпедія. Projekt 611
  8. ZIF-24 bei navweaps.com, gesichtet am 6. Juli 2011
  9. Німецькомовна Вікіпедія. Projekt 611
  10. Німецькомовна Вікіпедія. Projekt 611
  11. Подводная атака на треску, vdvsn.ru, 2008/09/17
  12. Википедия: Подводные лодки проекта 611

ЛітератураРедагувати

  • А.Б. Широкорад: Советские подводные лодки послевоенной постройки Москва 1997, ISBN 5-85139-019-0.
  • Н.В. Усенко, П.Г. Котов, В.Г. Реданский, В.К. Куличков: Как создавался атомный подводный флот Советского Союза Санкт-Петербург 2004, ISBN 5-89173-274-2
  • Norman Polmar, Jurrien Noot: Submarines of the Russian and Soviet navies, 1718–1990. US Naval Institute Press, 1991, ISBN 0870215701.
  • Oleg Bucharin, Pawel L. Podwig Russian Strategic Nuclear Forces. The MIT Press, 2004, ISBN 978-0262661812.
  • Christoph Bluth: The collapse of Soviet military power. Dartmouth Pub Co, 1995, ISBN 1855214822.
  • Steven J. Zaloga: Scud Ballistic Missile and Launch Systems 1955–2005. Osprey Publishing, 2006, ISBN 978-1841769479.
  • Paul E. Fontenoy: Submarines: an illustrated history of their impact. ABC-CLIO, 2007, ISBN 978-1851095636.

ПосиланняРедагувати