Вікіпедія

Ґульєльмо делла Порта

Ґульєльмо делла Порта (італ. Guglielmo della Porta; бл. 1500 або 1515, Порлецца[8] —6 січня 1577[8], Рим) — італійський архітектор і скульптор епохи пізнього Відродження або маньєризму.

Ґульєльмо делла Порта
Народився 1500[1][5][6] або 1515
Порлецца, Провінція Комо, Ломбардія
Помер 1577[1][2][…] або 6 січня 1577[4]
Рим, Папська держава[4]
Діяльність архітектор, скульптор, реставратор
Вчителі Мікеланджело Буонарроті
Роки активності 1520[7] — 1577[7]

Біографічні відомості ред.

 
Ноги для статуї «Геркулес Фарнезе». Неаполь

Він народився у північноіталійській родині каменярів, скульпторів та архітекторів. Його батько, Джованні Баттіста делла Порта, теж був скульптором. Ґульєльмо навчався в майстерні свого дядька Джованні Джакомо (італ. Giovanni Giacomo), який брав його на будівництво Міланського собору і доручив йому робити скульптури, переосмислюючи роботи Леонардо да Вінчі[а], приблизно до 1530 року. Пізніше він переїхав зі своїм дядьком до Генуї, де вдосконалив свою майстерність під керівництвом художника Періна дель Ваги в роботах для вілли дель Прінчіпе (італ. Villa del Principe), палаццо ді Андреа Дорія (італ. Palazzo di Andrea Doria).

Близько 1537 року переїхав до Риму, де на нього сильно вплинув Мікеланджело.

Делла Порта проводив реставрацію і зробив ноги для статуї античності «Геркулес Фарнезе»; коли через кілька років були знайдені оригінальні ноги, Мікеланджело рекомендував зберегти ноги, зроблені делла Порта, щоб показати, наскільки сучасні митці були здатні до прямого порівняння з стародавніми.

У 1547 році Ґульєльмо призначили до папського монетного двору.

Ґульєльмо помер 6 січня 1577[8] року у Римі.

Основні роботи ред.

Примітки ред.

а. ^ У розвідці Марії Ґібелліно Кращеніннікової (італ. Maria Gibellino Krasceninnicowa) говориться, що малюнки та записи Ґульєльмо зібрані в двох томах в обкладинці із золотого пергаменту під назвою: «Opera di F. G. Della Porta» («Роботи Ф. Ґ. Делла Порта»), автором збірки є Джузеппе Ґецці, родич Делла Порта. Малюнки показують його складну особистість, живописну сторону його мистецтва, і в них можна відчути подих класичної римської скульптури. Ґецці володів важливим кодексом Леонардо: рукописом «про природу, вагу та рух води». Сліди цього рукопису, який належав Ґульєльмо після смерті Леонардо, були втрачені та знову з’явилися, коли родина Ґецці в 1717 році вирішила продати його багатому англійцю Томасу Куку, чиї спадкоємці продали його фінансисту Арманду Гаммеру за більш ніж п'ять мільйонів доларів

Виноски ред.

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #11867935X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Guglielmo della Porta
  3. ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ а б в Brentano C. Dizionario Biografico degli Italiani — 1989. — Vol. 37.
  5. ↑ RKDartists
  6. ↑ Sapere.it — De Agostini Editore, 2001.
  7. ↑ а б RKDartists
  8. ↑ а б в DELLA PORTA, Guglielmo in "Dizionario Biografico". www.treccani.it (it-IT) . Процитовано 28 липня 2022.

Бібліографія ред.

  • Giovanni Baglione, Le Vite de' Pittori, Scultori et Architetti dal Pontificato di Gregorio XIII fino a tutto quello d'Urbano VIII, Roma 1642, 70–71, 143, 169, 211, 307.
  • Filippo Titi, Descrizione delle Pitture, Sculture e Architetture esposte in Roma, Marco Pagliarini, Roma 1674, rivista da Giovanni Bottari 1763, 15, 19, 111, 265.
  • S. Varni, Delle opere di Gian Giacomo, di Guglielmo Della Porta e di Nicolò Da Corte Scultori, in Atti della Società Ligure di Storia patria, VII, Genova 1866.
  • Giorgio Vasari, Vite: Vita di Guglielmo Della Porta, di Michelangelo, di Leone Leoni e di Pierin del Vaga, VII, Milano 1880.
  • Giuseppe Merzario, I Maestri Comacini. Storia artistica di mille duecento anni (600—1800), I—II, G. Agnelli, Milano 1893.
  • Ernesto Steinmann, Monumento a Paolo II a S. Pietro, Roma 1912.
  • Angelo Borzelli, Il capolavoro di Guglielmo Della Porta: la tomba di Paolo III in S. Pietro in Vaticano, Napoli 1920.
  • Guglielmo Matthiae, Attività romana di Guglielmo Della Porta, in Capitolium, 7, 1935, 313—326.
  • Ugo Donati, Vagabondaggi. Contributi alla storiografia artistica ticinese, I, Arturo Salvioni & Co. Editori, Bellinzona 1939, 33.
  • Maria Gibellino Krasceninnicowa, Guglielmo Della Porta. Scultore lombardo, Fratelli Palombi Editori, Roma, 1944, 67, 72.
  • Alessandro Giobbi, Testimonianze di Storia di Claino con Osteno, Osteno 1971.
  • Clario Di Fabio, Il «mito delle origini» e il nome di Genova nel Medioevo, in Bollettino Ligustico, XXXI, 1979 (ma 1981), 1/4, 37–44.
  • AA.VV., Dizionario biografico degli italiani, ad vocem, Istituto dell'Enciclopedia italiana, Roma.
  • AA.VV., La scultura a Genova e in Liguria, 1, 1987.
  • Idem, La scultura bronzea a Genova nel Medioevo e il programma decorativo della Cattedrale nel primo Trecento, in Bollettino d'Arte, s. VI, LXXVI, 1989, 55, 1–44.
  • Elena Parma Armani, Precisazioni sull'attività grafica di Guglielmo della Porta nel periodo genovese e nel primo momento romano, in Le vie del marmo. Aspetti della produzione e della diffusione dei manufatti marmorei tra Quattrocento e Cinquecento, atti del colloquio (Pietrasanta) a cura di R.P. Ciardi e S. Russo, Firenze 1994, 45–52.
  • Clario Di Fabio, Davide vincitore, in Amici dei Musei, 1995, 62/63, 34–35; Idem, La Cattedrale di Genova nel Medioevo (secoli VI—XIV), Cinisello Balsamo 1998.
  • Alverio Gualandris, Porlezza. Storia — Arte — Statuti — Artisti — Documenti, Attilio Sampietro Editore, Menaggio 2003, 170—172, 178.
  • Riccardo Navone, Viaggio nei Caruggi, edicole votive, pietre e portali, Fratelli Frilli Editori, Genova 2007, 473.
  • Yasmine Helfer, Guglielmo della Porta: dal Duomo di Genova al Duomo di Milano, in «Prospettiva», 132, 2008, 61–77.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ґульєльмо_делла_Порта&oldid=36721635