Відкрити головне меню

Микола Михайлович Гошко (1890, Старичі — 14 квітня 1941, Львів) — сотник УГА, військовий комендант міст Стрий та Станіславів (нині Івано-Франківськ) часів ЗУНР. Заарештований більшовиками і засуджений до росзстрілу в процесі 59-ти. Його син Володимир був повітовим провідником ОУН Брідщини[1].

Микола Михайлович Гошко
- OF-2 USR Hauptmann.svg Сотник (гауптман)
Загальна інформація
Народження 1890(1890)
Старичі
Смерть 14 квітня 1941(1941-04-14)
Львів
Національність українець
Університет Терезіанська академія
Військова служба
Приналежність ЗУНР ЗУНР
Вид ЗС ZUNR coa.svg УГА
Командування
військовий комендант міст Стрий та Станіславів

ЖиттєписРедагувати

Народився у 1890 р. у селі Стариська (тепер — Старичі) на Яворівщині у звичайній селянській родині Михайла Гошка та Євдокії Яцишин.

Навчався у Яворівській школі, а з 1907 року — в державній чоловічій учительській семінарії у Львові, яку закінчив у 1912 року.

Випускник Терезіанської військової академії у місті Віннер-Нойштадт.

Військова службаРедагувати

Був учасником Першої світової війни. Чотири військові нагороди, зокрема хрест «За військові заслуги» та дві медалі «За хоробрість»

Діяльність у період ЗУНРРедагувати

26 грудня 1918 року Микола Гошко зайняв посаду військового коменданта Стрия. Під його командуванням знаходився Вартівничий курінь, складений з чотирьох сотень стрільців, безпосереднім командиром яких був П. Яцишин.

Гошко потрапив до польського полону, коли польські війська зайняли місто. Перебував у таборі, розташованому у селі Стшалково у Західній Польщі.

Діяльність у міжвоєнний періодРедагувати

Жив у м. Броди на вул. Бузовій. Працював урядником в Скарбовому уряді.

Процес 59Редагувати

6 серпня 1940 р. Миколу Гошка було заарештовано у селі Зимна Вода поблизу Львова за підозрою в намірі перейти кордон. Згодом він був засуджений на «процесі 59-ти» 18 січня 1941 р. за статтею 54-2 Кримінального кодексу УРСР до розстрілу. 14 квітня 1941 р. смертний вирок було виконано. Місце поховання не відоме.

ПриміткиРедагувати

  1. Мороз В., Шпіцер В. Провідник Володимир Тимчій-«Лопатинський»; Пластуни у визвольних змаганнях. — Нью-Йорк, 2002. — С. 10.

ПосиланняРедагувати